«Я себе відчував якимось «терористом Аль-Каїди» — експолонений про «суд» в окупованому Луганську

Валентина Троян: Розкажіть, що вас утримувало у Луганську?

Владислав Овчаренко: Ще задовго до війни я був звичайним студентом із Луганська, який ніколи не цікавився політикою. Я займався футболом, а паралельно навчався. Звичайна молодість, юність була. Навчався у другому кулінарному ліцеї. Скажімо так, я щодо освіти не переживав, а більше робив акцент на футбол.

Валентина Троян: Ви планували закінчити ліцей та виїхати? Були якісь плани?

Владислав Овчаренко: Я збирався залишитися. Ще ж ніщо не віщувало війну. Збирався вступити до педагогічного університету, на щось, пов’язане зі спортом. Я думав більше про кар’єру футболіста.

Валентина Троян: Із того, що є у мережі про ваше затримання, найчастіше згадується, що ви спалили прапор «ЛНР». Але, я думаю, причини ширші. Ви готові про це розповісти?

Владислав Овчаренко: Причин було достатньо, але знову ж таки, вони нічого фактично не могли довести. Вони розуміли, що щось є, але фактів по суті не було. Формально, так, було спалення прапору. Ніхто не заперечує. Є фото- відеодокази. Ніхто про це не шкодує, я думаю.

Валентина Троян: Ви принаймні.

Владислав Овчаренко: Думаю, не тільки я, тому що з цим багато хто згоден, скажімо так, у нашому колі. Що ж було по факту. Якщо говорити чесно, факт співробітництва був з армією та спецслужбами. Але доказів цьому не було.

Валентина Троян: Як вас затримували із вашим другом?

Владислав Овчаренко: Так, 10 жовтня 2016 року ми з Артемом Ахмеровим пішли у центр міста. Тоді там був мітинг проти місії ОБСЄ на Донбасі. Пішли подивитися та послухати. Зрештою ми встигли дійти тільки до Театральної площі, пам’ятника Леніну. Нас одразу оточили, попросили наші паспорти та телефони. Як ми потім з’ясували, нас вели з перехрестя, де ТЦ «Кристал». За нами йшла людина. Біля пам’ятника Леніну нас «прийняли» і ми поїхали до будівлі «МГБ ЛНР».

Валентина Троян: Про стеження. Ви відчували його до того, як вас затримали, чи ні?

Владислав Овчаренко: Те, що ми викликаємо увагу, ми помітили ще з серпня. Мені знайомі писали, що нами цікавиться місцевий «Оплот». Це така місцева ГО.

Валентина Троян: Коли вас викрали, ви думали, що надовго, чи думали, що вас відпустять?

Владислав Овчаренко: Коли ми приїхали, то нам сказали, що з нами поспілкуються на певні теми. Три години, ну, максимум до кінця робочого дня. Вони знали, що ми з «Ультрас». Ми не представлялись, вони і так знали нас по іменах.  У процесі ми зрозуміли, що звідти не вийдемо.

Валентина Троян: Вас відвезли до СІЗО, чи тримали у захопленій будівлі СБУ?

Владислав Овчаренко: Із 10 жовтня і по 5 грудня це був підвал «МГБ ЛНР» або ж колишня будівля СБУ.

Валентина Троян: І весь цей час у вас не було можливості поговорити з рідними?

Владислав Овчаренко: У мене не було контакту з близькими до другого суду. Нам продовжували термін затримання і тоді я побачив батьків. До того моменту чотири місяці не було ніякого контакту.

Валентина Троян: Що було у той період, поки були «на підвалі»?

Владислав Овчаренко: Зранку підіймають на допит із підвалу. Відповідно, допит із тортурами. Ближче до вечора повертають у підвал. А на підвалі що? Кімната два на два метри.

Валентина Троян: Можете описати «судовий процес»? Скільки це тривало? Чи був у вас адвокат? Наскільки ви йому довіряли, якщо він у вас був?

Владислав Овчаренко: «Судовий процес» розпочався наприкінці квітня. Щодо адвокатів. Це ж «республіка». Там ніхто не буде старатися для затриманих «гебістами». Відповідно, у мене довіри до адвоката взагалі ніякого не було. Я бачив, як він себе поводив, коли нам продовжували арешт.

Валентина Троян: Ви платили йому гроші?

Владислав Овчаренко: Ні. А сенс платити приватному адвокату? Усі розуміли, що дорога поки в один кінець. Суд, а далі — обмін/не обмін. Довіри до адвокатів немає. І адвокати там апріорі дуже слабкі.

Валентина Троян: У якій атмосфері проходили суди? Ви відчували психологічний тиск? Ці «суди» були для статистики?

Владислав Овчаренко: Усі засідання були для статистики. Але при цьому місцеві «судді» та «прокурори» намагалися тиснути психологічно. Відповідно, до та після «судів» нас возив конвой. Якщо «МГБ», то це пів біди. Але ще були хлопці з «Беркуту», які нас возили. Вони нас дуже «люблять», скажімо так. Ми коли на суд приходили, ми мурах рахували на землі. У прямому сенсі слова. Я себе відчував якимось терористом Аль-Каїди, мабуть.

Валентина Троян: На ці засідання могли приходити рідні? Чи були якісь свідки у вашій справі?

Владислав Овчаренко: Свідки були серед наших друзів. Батьки не маги допуску на саме засідання. Вони могли бачити нас біля будівлі суду. Це були закриті засідання.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS