facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Коли Миколаїв гучно бомбили у 2022-му, один клієнт замовив 50 ліжок для біженців — підприємиця Наталя Ніколаєнко

Сьогодні на Громадському радіо розповімо про жінок у залізному бізнесі. Як попри стереотипи виготовляти під час війни металеві конструкції для меблевого бізнесу?

Коли Миколаїв гучно бомбили у 2022-му, один клієнт замовив 50 ліжок для біженців — підприємиця Наталя Ніколаєнко
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 11 хвилин

«Підкорювачки бізнесу» це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Гості — засновниці сімейного бренду Компанія Залізо Крістіна (донька) і Наталя (мама) Ніколаєнки. Компанія Компанія Залізо— це залізний партнер в меблевій індустрії. Основний продукт — це опори для столів та стільців, стелажів, парт та лавок. Працюють як для B2B, так і для B2С.

Про жінок в стереотипно «чоловічій» професії

Анастасія Багаліка: Компанія Залізо — це про залізних жінок, залізний характер, залізну витримку. Розкажіть про заснування, ідею і те наскільки важко вам вдалося її реалізувати.

Фото надане Громадському радіо

Наталя Ніколаєнко: Не можу сказати, що ідея прийшла зненацька, тому що на той час я працювала на керівній посаді в компанії, яка займалася виготовленням меблів уже довгий час. Напевно я трішки виросла з того, щоб бути найманим працівником і вирішила зайнятися власним бізнесом. Прийшла ідея виробляти металеві конструкції саме для меблів, бо відчувала у своїй роботі, що нам бракує саме таких виробників. Компанія, в якій я працювала, закуповувала потрібні послуги з виготовлення конструкцій на аутсорсі. Я продумувала свою ідею. Рік працювала паралельно: і на основному місці роботи, і паралельно вже мала бізнес. У перший рік, коли я ще вагалася, чи готова піти з роботи й, шукала можливості, як це все реалізувати, натрапила на грант Business Camp for women за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Ми взяли участь в навчанні. Після цього я зрозуміла, що готова займатися власним бізнесом. Через рік залишила роботу і повністю перемикнулася на власну справу. 

У цей час Крістіна навчалася в Віденському університеті, перейшла на онлайн-навчання і доєдналася до мене. Таким чином ми разом почали займатися своїм важким залізним бізнесом.

Анастасія Багаліка: А чому він важкий, до речі? 

Наталя Ніколаєнко:Тому, що це більше чоловічий бізнес. У людей поєднання слів «жінка» і «метал» викликає великий подив. Треба вивчати й добре знати, як працює обладнання. Тут замало вміти керувати людьми, треба вміти працювати з обладнанням, знати технічні нюанси, розуміти, як його купувати й ремонтувати. І коли ти з такими технічними задачами звертаєшся до постачальників обладнання, де 99% працівників — чоловіки, то ти спочатку стикаєшся зі здивування, що ти робиш в тому бізнесі, а вже потім якусь допомогу у розв’язанні питань. 


Читайте також: Ми докладаємо усіх зусиль для розвитку склодувної школи в Україні — Маша Якуш


Анастасія Багаліка: Мені здається, що чоловіки, які не сприймають жінок-керівниць, або мають якісь упередження до вас і не потрапляють. Або якщо й потрапляють, то просто не приживаються в вашому бізнесі…

Можливо у вас траплялися якісь такі ситуації? Чи не з працівниками, а можливо із замовниками? Я знаю, що у жінок, які починають власний бізнес, буває таке, що замовники можуть сказати щось таке, що дуже запам’ятовується…

Наталя Ніколаєнко: У мене напевне було лише кілька разів, коли клієнт подзвонив і сказав: 

 — Мені потрібно зробити конструкцію. Дайте фахівця. 

 — Я вас слухаю, — кажу. — Розповідайте, що ви хочете. 

Я відчула в голосі здивування, що я йому можу допомогти (сміється — ред.), тому що я жінка і як я можу, мовляв, розбиратися в металевих конструкціях.

Але за весь період моєї роботи це було буквально два рази, і ці люди сьогодні є нашими клієнтами. І тепер вони, коли телефонують, то ставлять запитання в форматі: «Наталю, нам треба таку-то конструкцію. На твою думку, чи можна отак зробити?». Тобто, в принципі, так, перший закид був такий, але вже після першого спілкування стереотип кудись зник. 

Про побудову команди в сімейному бізнесі

Ірина Титарчук: Але попри те, що важко працювати в самій галузі, Крістіно, наскільки важко чи навпаки легко мати в партнерках маму? І як таке партнерство розвивати ефективно для бізнесу? 

Крістіна Ніколаєнко: Згодна, що це може бути нелегко. Але людина, яка усвідомлено підходить до своєї професії, діяльності, і з розумом розподіляє відповідальність між членами сім’ї, оскільки це сімейний бізнес,

і на підприємстві закладає відповідні цінності, впорається. Ми намагаємося будувати довкола себе сім’ю. Оскільки ми, мама і донька, разом, то у нас такі наративи є і на заводі, тому що для мене так простіше працювати. Так ви як справжня команда починаєте підтримувати один одного і перейматися за кінцевий результат. 

Фото надане Громадському радіо

Ми з мамою працюємо разом з 2019 року із дня заснування нашого бізнесу. І з часом мені стає лише легше і зрозуміліше, як працює схема сімейного бізнесу: те, що стосується дому, залишається вдома. Що стосується роботи — це робочі питання. 

І навіть, якщо у нас виникають якісь розбіжності або конфлікти, це ні в якому разі не переходить на наші особисті стосунки. Неодноразово бувало, що ми могли посеред робочого дня телефоном трішечки поцапатися, підвищили голос, бо вийшло якесь непорозуміння, хтось не до кінця зрозумів якесь технічне завдання. Та вже через 5 хвилин ми дзвонимо одна одній, примиряємося і працюємо далі, тому що маємо єдину ціль, до якої рухаємося, — розбудувати наш мінізавод. Ми його жартом називаємо «завод», хоча насправді це невеличке підприємство. Так, як корабель назвеш, так він і піде, тому ми сподіваємося, що те, над чим ми так пильно працюємо, справді скоро стане великим заводом-постачальником меблів в стилі лофт, шкільних парт та іншого.

Наталя Ніколаєнко: З хлопцями працювати весело. У них свій специфічний гумор. Вони нас називають «бос» і навіть на ім’я не кличуть. У нас склався нормальний зв’язок, своя маленька родина. Ми знаємо, хто чим живе, у кого які домашні чи життєві проблеми. І це дуже допомагає працювати командою, де всі можуть одне одного підстрахувати на всіх етапах виробництва. 

Про виклики повномасштабного вторгнення

Анастасія Багаліка: Перейдімо до виробництва. Наталя на початку говорила, що це нелегко. Є стереотипи, що залізо і виробництво залізних конструкційце суто чоловіча справа. І ми неодноразово чули, що виробництво, будь-чого це уже не жіноча справа. Як вам удавалося налагодити процеси? Як вони змінювалися у часи ковіду і після повномасштабного вторгнення? 

Наталя Ніколаєнко: У мене за плечима великий досвід співпраці у чоловічому колективі. Коли я працювала найманим працівником, у нас була команда з 200 людей, 150 з яких — чоловіки. Я була керівницею великого підприємства в меблевій галузі, тому добре розуміюся на процесах комунікації з чоловіками. 

Починаючи з ковіду, а далі в часи війни головна проблема — це нестача працівників. У цьому форматі дуже важко працювати, бо дуже важко знайти вільних людей, які можуть долучитися до команди. Прямо зараз ми очікуємо нове обладнання, і я вже розглядаю на цю вакансію дівчину. Так, це робочі спеціальності. Але дівчата теж добре працюють. І такий досвід в мене теж був. Якщо щось важке треба подати, то є кому допомогти, але ми вже розглядаємо питання, щоб на певні виробничі вузли ставити дівчат і будемо їх шукати.

Фото надане Громадському радіо

Анастасія Багаліка: Ви працюєте як із форматами B2B, так і з B2C. Розкажіть трішки більше про це.

Крістіна Ніколаєнко: Так, ми працюємо в цих двох форматах. Те, що стосується B2B, — це постачання металевих каркасів, конструкцій, які використовуються іншими меблевими підприємствами для подальшого оснащення фурнітурою, якимись елементами дерева або ДСП і в результаті отримуємо готовий виріб. Це партнерства, виконання контрактів на основі субпідряду тощо. Те, що стосується Business to Customer, це формат, коли ми працюємо з кінцевим споживачем. Ми рекламуємо і продаємо свої товари через такі ключові інтернет-вузли, як наш сайт Компанія Залізо, на якому є вся інформація про нас, презентації, виробництво і каталог, а також ми представляємо свої товари на онлайн-майданчиках, маркетах і звичайно маємо сторінку в інстаграмі.

Ірина Титарчук: Крістіно, по-перше, ваш продукт, скажімо так, нещоденного використання, по-друге, виробництво розташоване в Миколаєві, де постійно відбуваються обстріли й ситуація досить важка. Наскільки важко шукати покупця, який довірить вам виробництво, дочекається поки буде здійснена логістика і повірить, що можливо отримати цей продукт з такого регіону України, всередині держави, а тим паче закордоном, бо я чула, що ви виходите і на експорт?

Крістіна Ніколаєнко: Авжеж військові дії вплинули на об’єми збуту й оскільки ми працюємо у двох сегментах, то ми перерозподілили наші сили й основні інвестиції спрямували на те, щоб отримувати гуртові замовлення у B2B або великі контракти на основі державних закупівель чи наших партнерів. Наразі є багато ініціатив з відбудови й оснащення бомбосховищ в школах, а шкільні меблі — один з наших основних сегментів, бо ті ж самі шкільні лавки, ліжка виготовляються у своїй основі з металу. Зараз ми можемо розраховувати лише на великі замовлення, які забезпечуватимуть сталу діяльність нашого підприємства безперервно. Ми прагнемо зберегти усі робочі позиції у нас і хоч якось триматися на плаву. Що стосується кінцевого споживача, то зрозуміло, що продажі упали. Перший рік ми практично не мали продажів з жодного з онлайн-маркетів.

Фото надане Громадському радіо

У 2023 році стало трохи веселіше. На свій страх і ризик ми зберігаємо наші товари готові до відправлення на наших складах. Якщо людина зробила замовлення, то вже через два дні вона має його отримати. У такому форматі страху у клієнта не повинно виникати. За цей час дякувати Богу, такого ще не було, щоб ми не виконали якесь замовлення. 

Наталя Ніколаєнко: Я хочу ще сказати про силу духу українців і впевненості, що буде перемога.

У 2022-му році, коли Миколаїв бомбили так, що просто на роботі усидіти було неможливо, у нас один клієнт замовив для біженців 50 ліжок. Він знав, що ми з Миколаєва, і відправив нам гроші зі словами, що вони нам потрібніші. Ми щоранку переписувалися. 

 — Ну що, ви живі?

 — Живі, працюємо.

Це була неймовірна підтримка. І насправді немало таких клієнтів, які говорять: «А ви з Миколаєва? З півдня України? Ну тоді вам треба! Ловіть замовлення».

Я дуже вдячна таким клієнтам, це справді велика підтримка українського народу. Глобально я ні разу не чула такого, що люди бояться з нами співпрацювати через те, що ми в Миколаєві. 

Крістіна Ніколаєнко: Навпаки, вони хочуть лише нас підтримати. Згодна.

Про мотивацію навчатися і розвиватися у власній справі

Ірина Титарчук: Чи не було ідеї, зокрема Наталю, у вас: «Та ну, покину, піду знову в бізнес, не буде в мене боліти, умовно кажучи, голова за моїх співробітників і їхню зарплату»?

Що найбільше подобається і що вас мотивує все-таки продовжувати цю справу?

Наталя Ніколаєнко: В мене не виникало думки повернутися назад, попри більш спокійну роботу і гарну зарплату, тому що тут я вільна у своїх думках і ідеях; у тому, що я роблю. Я творю на роботі. Я сама придумую й ухвалюю рішення хочу я щось робити чи ні. Якщо десь і промазала, то ОК, сама несу відповідальність за це. Це дає сили й бажання творити далі. Мені це подобається, тому що я себе реалізую трошки з іншого формату. Тому я не думаю, що взагалі такі думки вже можуть з’явитися.

Крістіна Ніколаєнко: Я доєднаюся до слів мами. Згодна з кожним словом. Мені дуже подобається бачити результат своїх дій. Особливо приємно бачити результат якихось ініціатив і дій, які ми ухвалювали далеко-далеко в минулому — два-три роки тому.

Якісь нові знайомства можуть принести профіт в майбутньому. І ось те, що ми, власне, як сказала Наталя, самі ухвалюємо рішення робити це чи ні. Потім ти отримуєш подвійну насолоду від того, що це, власне, було з твоєї ініціативи. Мені дуже подобається брати відповідальність на себе. Звичайно, це і дуже страшно, і стресово, тому що ти несеш ризики, але це додає якогось адреналіну і драйву побачити, а якщо мені ушкварити це, то, що це мені дасть? 

Наприклад, із хорошого те, що я по сьогоднішній день перебуваю в захваті після навчання з Business Camp for women. Там нам розповіли про способи залучення зовнішніх інвестицій. Для мене це було щось абсолютно нове. Я думала, що так лише в фільмах і серіалах буває, що можна отримати гроші від когось просто маючи чіткий бізнес-план. Це здавалося нереальним, якимось жартом. 

Буквально через місяць після кемпу ми побачили оголошення про навчання з грантрайтингу. На той час ми заплатили за навчання 6 тисяч гривень за курс, який тривав буквально кілька днів. І я думала, чи ми не дарма витратили ці кошти. 

Фото надане Громадському радіо

На жаль, так склалося, що буквально одразу після навчання почалося повномасштабне вторгнення. Ми всі були у шокові. Бізнес зазнає збитків, ми згадуємо, що я вмію писати заявки на гранти, ми починаємо подаватися і буквально з першого вже починаємо вигравати. З грантових коштів ми пройшли сертифікацію, отримали сучасне устаткування, встановили вентиляційні системи. Наразі ми в процесі отримання гранту на дуже класний новий станок, який відкриє для нас нові можливості. Це величезний крок уперед у розвитку технологій і якості наших металокаркасів. Й усе це відбувається завдяки тому, що ми колись інвестували у моє навчання. І якщо хтось мене запитає, куди варто інвестувати, то я завжди відповідатиму: інвестуйте у навчання. 


Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».


Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі

Поділитися

Може бути цікаво

Ігор Рейтерович: Рейтинги покажуть, як суспільство сприйняло рішення обмежити консульські послуги

Ігор Рейтерович: Рейтинги покажуть, як суспільство сприйняло рішення обмежити консульські послуги

Як аварія на Чорнобильській АЕС вплинула на український постмодернізм?

Як аварія на Чорнобильській АЕС вплинула на український постмодернізм?

Чорнобильська зона — це не лише місце катастрофи, а й місце відродження: радіобіологиня

Чорнобильська зона — це не лише місце катастрофи, а й місце відродження: радіобіологиня