Анастасія Багаліка
На Революції гідності політиків толерували, але не робили символами надії — Максим Буткевич
7 год тому
Як заробляти на готових стравах в реторт-пакетах під час війни
Сьогодні на Громадському радіо розповімо історію жінки, яка втратила харчове підприємство в Маріуполі, втім, відновила його з більшими масштабами і новими продуктами у Славутичі.
Гості1
«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».
Гостя — Марія Бубнова, співвласниця компанії «Нова кухня». «Нова кухня» — підприємство з виготовлення готової стерилізованої продукції в реторт-пакетах тривалого зберігання. Це готові, не сухі страви, — борщ з телятиною, грибний суп з куркою та вершками, суп з курячими фрикадельками, сирний крем-суп. Для волонтерів та військових діють спеціальні знижки.
Анастасія Багаліка: Маріє, доброго дня, вітаю. Я знаю, що ваш бізнес почався ще до повномасштабного вторгнення у Маріуполі. Розкажіть про нього, яким він був і як він змінився з початком Російсько-Української війни.
Марія Бубнова: Бізнес розпочався як сімейний ще в 2011 році. Ми жили і працювали в Маріуполі. Справа потроху розвивалася зі звичайного продажу овочів і фруктів до виробництва готових товарів.
Ми виробляли зовсім іншу продукцію, ніж та, що є зараз. Це були овочеві салати, маринована капуста, соління. Ми були представлені в мережах Маріуполя. Війна почалася для нас у 2014 році. На той час ми співпрацювали з Донецькою і Луганською областями, постачали їм яблука, але втратили значний ринок збуту, тому закрилися, і умовно кажучи, працювали тільки на локальному ринку. До 2022 року ми встигли ще приготувати нову лінійку страв — повністю заморожені перші страви. У нас стояв шокер. Ми закуповували нове обладнання, але, коли виїхали з Маріуполя 15 березня 2022 року, все воно залишилося там. Нічого з минулого бізнесу ми не змогли врятувати. Врятували лише свою родину.
Нова кухня в новому місті
Анастасія Багаліка: Отже, ви виїхали, і на якомусь певному етапі наважились перевідкрити бізнес і дуже сильно його змінити. Розкажіть про те, як наважилися.
Марія Бубнова: Щоб розказати, чому ми зараз взагалі змогли відновитися, зроблю відступ про те, що ще в січні 2022 року ми підписали грантову угоду з нашим донором від проєкту USAID «Економічна підтримка України». Ми мали отримати обладнання в Маріуполі. Але так сталося, що ми втратили місто, бізнес і все, що там мали.
Коли виїхали з Маріуполя 15 березня, і їхали на захід України, не розуміючи, що нам тепер робити, де жити, були в шоковому стані, вийшли на зв’язок представники донора. Вони повідомили, що, якщо ми захочемо відновитися десь в Україні, то вони підтримують нас і погодять нам нові умови співпраці. І тому ми ухвалили рішення, що будемо відновлюватись в Україні, хочемо мати власний бізнес, як то було в Маріуполі. На 1,5 роки я з дітьми поїхала до Нідерландів, тому що жити в Україні не було де і за що. Нам треба було шукати місто в Україні, де ми зможемо розпочати бізнес. За той час, поки я була в Нідерландах, подавалися на різні програми грантові міжнародні окрім USAID і коли повернулася в 2023 році в Україну ми обрали місто Славутич.
Я шукала місто через фейсбук. Написала: «Підкажіть, будь ласка, де в Україні є приміщення для мого бізнесу». Так вийшло, що відгукнувся саме Славутич, це північ України, і зараз ми вже відновили підприємство саме тут. Тепер це зовсім інші потужності, інший бізнес, усе з нуля, нове місто, і тому тепер це «Нова кухня».
«Працівники постачальника обладнання на фронті, і доводиться самостійно його обслуговувати»
Ірина Титарчук: Що сталося з командою, з якою ви працювали в Маріуполі, і як ви зараз справляєтеся з тими об’ємами, які є?
Марія Бубнова: З команди нікого не залишилось. Виключно моя родина. Партнери, які були в Маріуполі на той час, поїхали за кордон. З працівників ми не знаємо про долю нікого, усі зв’язки були втрачені. Зараз ми тримаємося родиною, працюємо, працевлаштували славутців. Ми створили 10 робочих місць. У нас залишився досвід, знання, бажання, вміння вистояти саме в страшні часи, і тому ми просто відновлюємо все з нуля.
Ірина Титарчук: Що найскладнішого на новому місці? Як цей процес відбувається і наскільки легко знайти славутичан в команду?
Марія Бубнова: Славутців знайти легко, це дуже привітне місто і робочі місця завжди актуальні. Ае найважче зараз налагодити чіткі виробничі процеси. Ми отримали обладнання, яке доводиться обслуговувати самотужки, бо значна частина персоналу виробника пішли на фронт захищати країну. Це складне завдання — самостійно обслуговувати обладнання. І друге складне завдання — вихід на новий ринок. Ми фактично створюємо його з готовим продуктом і прагнемо, щоб він став видимим для всієї території України.
Це складно для мене, адже в Маріуполі ми працювали в сегменті B2B, і це була зовсім інша стратегія. Зараз ми планували вийти в B2C, і тут є певні виклики, які ми зараз намагаємося вирішити.
На виклик часу — перші страви, які зберігаються без холодильника
Анастасія Багаліка: Маріє, розкажіть трошки більше про ваш новий продукт. І, власне, назва «Нова кухня» відображає новий початок, але вона також натякає, що бізнес залишився про харчові продукти, так?
Марія Бубнова: Так, зараз ми налаштували лінію з виробництва повністю 100% готових перших страв тривалого зберігання. Ми випустили лінійку з 4 продуктів. Це — борщ з телятиною, суп з курячими фрикадельками, грибний суп з куркою та вершками й сирний крем-суп в реторт-пакетах. Це інноваційна технологія пакування європейського зразка. Далі продукт готується за принципом, як дитяче харчування. Він проходить термічну обробку в автоклаві й може зберігатися без холодильника.
Ми не додаємо консервантів, адже в цьому немає ніякої необхідності. Це звичайний борщ з телятиною, з овочевою нарізкою, тому він смакує навіть не в розігрітому вигляді, адже зараз ми розуміємо, що в Україні проблеми з електрикою. Не завжди є умови взагалі зберігати страви в холодильнику. Тому ми вирішили виготовляти саме такі страви.
Хто споживає «Нову кухню»: від військових — до жінок і дітей
Ірина Титарчук: Розкажіть трішки про клієнтів. Ви сказали, що раніше були B2B, а зараз B2C. Як ви їх знаходите? Чи працюєте з залученням нових клієнтів на новому місті? Чи ви не обмежуєтеся регіональною територією?
Марія Бубнова: Коли будували нову бізнес-модель, ми не обмежувалися географією тільки Славутича або Київської чи Чернігівської областей. Ми планували реалізовувати продукцію на всій території України. Для того створили власний сайт, зараз уже також з’явилися на Rozetka. Ми планували онлайн-продажі, але від клієнтів, з якими я регулярно спілкуюся в соціальних мережах, запитували, де можна ще замовити офлайн-варіанти. Тому в Славутичі ми представлені в маленьких магазинчиках, зайшли в місцеві регіональні мережі. У Києві ми тільки з’являємося в магазинах. І тут дуже важко виходити на великі мережі, адже там буде висока ціна. Вона буде відрізнятися від тої, яку ми зараз пропонуємо людям. Наприклад, борщ у нас на сайті коштує 72 гривні за порцію 400 грамів. Я вважаю, що це доступна ціна за якісну страву.
Клієнти у нас купують і дітям, і дорослим, і собі жінки купують, тому що немає часу просто готувати, йти до магазину, носити важкі сумки. Наприклад, жінка поїхала за кордон, чоловік залишився працювати в Україні Вона замовляє для нього. Є окрема велика категорія, з якою ми працюємо: це волонтери — вони замовляють для захисників, військових і цивільних, які потребують підтримки в харчуванні. Ми робимо ще й такі відправлення.
Читайте також: Якщо страшно починати бізнес одній, треба з кимось об’єднуватися — Віра Іванова
В новому місті без зв’язків і власного житла
Ірина Титарчук: Маріє, якщо порівняти те, що ви робили раніше і той досвід, який мали і з цим новим досвідом? Що допомогло, що доводилося опановувати заново?
Марія Бубнова: Я навчаюся постійно. З 2016 року, коли почали активно заходити міжнародні програми в Маріуполь для підприємців і зараз тим паче постійно беру участь у різних програмах, адже в бізнесі не можна навчитися чогось одного і все. Процеси і робота з командою вдосконалюються постійно.
Чому було легше? В Маріуполі я була вдома, почувалася спокійно і безпечно. Ми потроху розвивалися, у нас був запас потужності і ресурсів. Так, в Маріуполь вже заходили гранти. Ми їх отримували. Зараз ми все ж відносимося до категорії ВПО, живемо в орендованому житлі. У нас нові виклики, адже треба фінансово втримувати і команду, і родину. Ми виходимо на інший ринок в Україні, де немає ще таких бізнесових і комунікаційних зв’язків, які ми мали в Маріуполі. Це зовсім нова історія. Ми постійно навчаємося, адже потужностей в нас набагато більше — за зміну виготовляємо 1700 порцій.
«Борщ відпрацьовували вдома з донькою, зважуючи спеції на вагах для золота»
Ірина Титарчук: Хто визначає рецептуру цих порцій і відстежує запити на той чи інший продукт? Де береться асортимент?
Марія Бубнова: Коли ми визначали, що будемо виробляти, адже треба було замовити брендовану упаковку — апарат, який робить реторт-пакети з рулонів, які нам виготовляють, я у фейсбуці зробила опитування, які страви люди хочуть бачити. Перемогли борщ і суп з фрикадельками. Потім ми додали ще дві страви.
У нас лише в упаковку вкладено приблизно 20 тисяч євро, і зараз немає змоги виробляти ще додаткові продукти в такому брендуванні. Розмірковуємо над тим, щоб розробити ще додаткові пакети з іншим візуалом. А рецептуру ми відпрацьовували в домашніх умовах. За рецептуру у нас відповідальна моя донька. Їй 17 років. Чому так говорю? Тому що, щоб зварити, саме червоного кольору, смачний з телятиною борщ, ми купили додому ваги для золота, щоб вимірювати спеції. По 400 грамів відпрацьовували.
Варили той борщ по 7-10 разів з донькою, з чоловіком, з моєю мамою, щоб нам був до смаку, а вже потім перераховували на потужності підприємства. Завантаження в автоклав — це одразу 600 літрів приблизно. І потім ми потроху їх реалізовуємо. Всі відгуки я збираю в інтернеті, зберігаю собі, тому що вони позитивні і від цивільних людей, від військових, від волонтерів. І хочу сказати, що ми працюємо поки що приблизно лише 4-5 днів на місяць, тому що ще не вийшли на планові потужності по збуту. Ми спочатку наварили порції. Вони зберігаються рік без проблем і ми їх потроху реалізовуємо.
«Працюємо лише 5 днів на місяць»
Анастасія Багаліка: А плануєте, щоб робота була все ж таки щоденна, тобто повне завантаження автоклаву і виробництво супів?
Марія Бубнова: Так, ми одразу прораховували кожну одиницю обладнання, могти виробляти 3 тисячі порцій на зміну. І ми можемо, якщо працювати всі дні на місяць, виготовляти 94 тисячі порцій. Зараз нам не вистачає замовлень. Ми потрохи збільшуємо обсяги, але ще не вийшли на той показник. Питання наріз саме з реалізацією.
Анастасія Багаліка: Маріє, чи залишились з вами з маріупольських клієнтів ті, хто звик до вашого продукту?
Марія Бубнова: Клієнти роз’їхалися по всьому світу, але більша частина в Україні, тому вони знають, що ми робимо якісний продукт, який самі споживаємо, і можемо пропонувати українцям. Вони замовляють, також волонтери з Маріуполя звертаються саме до мене. Тому 1 лютого 2024 року, коли ми випустили перший суп, уже було багато замовлень і зараз є повторні. Але в Маріуполі це був зовсім інший продукт, тому ми розповідаємо, що це нові готові страви.
Читайте також: «Дарія Корнійчук: Wellness-сегмент дуже популярний, коли емоційний стан українців крихкий»
«З яловичиною на європейський ринок — зась»
Анастасія Багаліка: Пройшло майже пів року, як ви відновили виробництво. Розкажіть про успіхи за цей час. Чи вони є? Чи ви їх фіксуєте?
Марія Бубнова: Ми вийшли на стабільну варку по рецептурі. Ми її відпрацьовували декілька разів. Першу порцію зварили, все пройшло, але це було відпрацювання. Ми її не видали в продаж. Ми кожну страву відпрацьовували, щоб вона була ідеальна за смаком і всіма характеристиками.
За цей час до нас на підприємство вже приїздили журналісти зі Швеції, Німеччини, Японії. Українські ЗМІ також були на підприємстві. 26 квітня 2024 року у нас був президент Зеленський з дружиною. Я проводила екскурсію першим особам країни. Ми публічно заявили, що вже працюємо. Також, починаючи з 2022 року залучили гранти на відновлення підприємства.
Анастасія Багаліка: Для того, щоб розширювати підприємство в майбутньому, теж плануєте з грантовими коштами працювати? Чи, можливо, є якісь інші плани?
Марія Бубнова: Я подаюсь на всі програми, які є в Україні. І грантові, і навчальні. У нас у планах також реінвестувати власні кошти в бізнес, але до того треба вийти на постійні продажі і потім вже можна говорити про експорт. Вже є такий запит, але для України вийти на експорт з продуктами з яловичини наразі законодавчо неможливо.
Анастасія Багаліка: Тобто з борщем не вийде вийти на європейський ринок?
Марія Бубнова: Тільки якщо змінити рецептуру з яловичини на курятину, наприклад. Треба буде ще рахувати. Спочатку ми нагодуємо Україну, потім вже думаємо про експорт.
Чоловік зазвичай бере грант на 250 тис. грн, а жінка — на 150
Анастасія Багаліка: Маріє, чи маєте якісь поради іншим жінкам, які опинилися у схожій на вашу ситуацію і думають про те, чи продовжувати, чи кидати, чи шукати якісь нові шляхи для існування і, власне, справу після того, як переїхали з тимчасово окупованої території? Що вам допомогло?
Марія Бубнова: У нас є двоє дітей, доньці — 17, молодшому сину — 9 років. Ми дивимося на них і розуміємо, що необхідно залишити їм таку подушку безпеки — підприємство, яке вони зможуть розвивати вже після нас. Ми робимо це заради себе, заради дітей, і іншого шляху ми для себе не обрали б вже зараз, адже в бізнесі ми з 2011 року. До того ж, в Україні зараз є неймовірна підтримка для підприємиць, для жіночого бізнесу. Є програми навчальні, партнерські, грантові, і треба цим користуватися. Ці гроші йдуть саме для того, щоб відновити свій бізнес, розвивати і розширювати його. Тому треба йти, подаватися. Для мене це свобода вибору, свобода бути собою.
Я знаю, що багато дівчат, жінок, які хочуть мати власний бізнес, бояться, малюють собі скляну стелю, не подаються на гранти. І знаєте, навіть є така статистика, я про неї неодноразово чула, що, якщо ми беремо приклад власної справи від Міністерства економіки України, то там є два варіанти гранти — на 250 тисяч гривень і 150 тисяч. Якщо бере чоловік, він зазвичай буде писати на 250 тисяч, а якщо жінка, вона сумнівається в собі, бере 150, хоча могла б писати на 250 тисяч гривень, брати працівників і робити. Тому я бажаю впевненості в собі, вірити в свої сили. Зараз це можливо. Є підтримка світу для України.
Про подкаст
Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі
