«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».
Гостя — Віра Іванова, власниця і керівниця двох компаній ManufactoryWood і Sedativo. ManufactoryWood — це деревообробне підприємство, яке виготовляє унікальні предмети інтер’єру зі старовинної деревини. Sedativo — бренд одягу для жінок.
Анастасія Багаліка: Розкажіть історії заснування одразу двох брендів.
Віра Іванова: Вітаю всіх. Я, Віра, родом з невеликого міста Суми. Насправді в мене аж три власні справи. Я маю дві власні компанії, і третя як ФОП Іванова є експортером деревини за кордон. З деревом моє життя пов’язане з 2018 року. Але саме під час війни мені захотілося створити щось власне, унікальне, чого я ще не робила раніше через страхи чи якісь сумніви в собі. Та, коли почалася війна, то я зрозуміла, що, коли як не зараз треба діяти. І створила два бренди. Перший — це вироби зі старовинної деревини для декору та інтер’єру. Це бренд для дизайнерів, поціновувачів, колекціонерів і просто звичайних людей. А другий — це бренд одягу. Це була мрія мого дитинства стати дизайнеркою одягу. Скільки себе пам’ятаю, шила одяг лялькам, собі. Мене мама навчила цього. І під час війни я вирішила діяти.
Анастасія Багаліка: Це відважний крок під час війни запустити не просто один бізнес, а цілих два. Це зовсім різні продукти. Як вам вдається це поєднувати?
Віра Іванова: Все дуже просто: головне правильно спланувати свій день, тиждень і місяць. Тільки від планування залежить успіх у бізнесі. У мене все чітко, ясно. А ще я паралельно навчаюся, проходжу річний курс психології, тому виручає виключно планування. Перша половина дня у мене присвячено дереву, друга — одягу, а середина дня — навчанню. Тому секрет простий — організація.
Читайте також: Власний бізнес — найкращий університет — Ольга Білодід
Анастасія Багаліка: Звучить надзвичайно просто, водночас я розумію, що за цим стоять колосальні зусилля з організації свого власного графіка і графіків людей, з якими ви працюєте у своєму бізнесі. Звісно, ми ще поговоримо детальніше про кожен з ваших брендів. Але також хочу запитати про стартовий капітал. Як вдалося в часи війни знайти кошти для старту?
Віра Іванова: По ManufacturyWood питання вирішилося дуже просто. Я написала заявку на грант єРобота на 250 тисяч, і одразу його отримала. Матеріали у мене були, я їх купила ще до війни, тому що займалась експортом такої деревини. Але мені захотілося саме створювати готовий виріб, а не просто перепродавати. Я люблю вкладати душу, створювати щось своїми руками, тому державний грант допоміг мені в цьому. На 250 тисяч гривень я закрила всі початкові потреби по цьому бізнесу.
Для Sedativo у мене були власні заощадження. Певна сума коштів, які я вклала, і поступово-поступово, звичайно не без допомоги чоловіка, я розкручую цей бізнес. Для того, щоб почати, не треба багато грошей, потрібне велике бажання і багато праці.
Ірина Титарчук: Чи не було у вас такого роздоріжжя, так би мовити, чи піти працювати до когось у найм з вашими знаннями, підходом до бізнесу, моментами вмілої організації чи брати на себе більшу відповідальність, розпочинати бізнес, відповідати не тільки за продукт, а ще й за команду в такий важкий час, коли ви для них фактично є засобом матеріального існування і це звісно недоспані ночі?
Віра Іванова: Так, звісно, трошки є, але, ви знаєте, величезну підтримку мені надає моя сім’я — чоловік і донька. Саме завдяки цим двом людям я не боюся цього. Я знаю, що вони мене підтримають і не тільки фінансово. Вони мене підтримують морально, пишаються мною. Вони всюди про мене розказують. Я зараз розповідаю, і в мене аж мурашки по шкірі від цієї підтримки і любові. Легко летіти, коли за спиною такі крила. У мене вже був колись свій бізнес, але через вагітність я мусила припинити діяльність, бо тоді точно не могла впоратися. Я була занадто молода і недосвідчена. А з приводу найму — я працювала. Але, як я кажу всім, мене не влаштовує працювати на зарплату, бо я дуже люблю витрачати гроші. І я можу заробити сама набагато більше, ніж може запропонувати мені оплату якийсь директор. Я знаю набагато більше способів заробітку грошей і можу розширювати свою діяльність в будь-якому напрямку і мене ніхто не стримує.
Читайте також: Як напівпорцелянова свічка «Народження нації» пов’язує з домом
Анастасія Багаліка: Поговорімо про самі компанії. Якщо з брендом одягу ми розуміємо, що йдеться про одяг, то, коли чуємо про вироби зі старовинної деревинини, одразу виникає питання, що таке «старовинна деревина»?
Віра Іванова: У нас дуже багато закинутих сіл і хуторів. Руйнуються будинки, амбари. Ми домовлялися з сільськими радами і викуповували ці будинки. Розбирали їх, перевозили до себе на виробництво, чистили деревину і спочатку просто продавали. А вже потім виникла ідея виготовляти продукцію з цього всього. Це як вторинна переробка — те, що зараз дуже актуально. Ми викуповуємо ці будинки, звільняємо територію в селі, надаємо фінансову допомогу сільським громадам і отримуємо собі деревину. Вік цієї деревини починається від 250 років. Приблизно 100 років самій деревині, яка росла, і ми дивимося по документах, що ще 100-150 років вона простояла в будинках чи амбарах, які ми викуповуємо.
Анастасія Багаліка: Є такий популярний жанр рілс і на ютубі, коли люди беруть якісь старі меблі, наприклад, старі прабабусині комоди і роблять реновацію. Я так розумію, що принцип схожий, але ви робите геть новий виріб, так?
Віра Іванова: Так, але я роблю не з меблів, а з балок і дощок, закладених в самому будинку. Тобто по суті створюю новий продукт з нуля.
Ірина Титарчук: Наскільки популярним є ваш продукт в контексті фінансової вигоди, особливо зважаючи на ситуацію в країні? Наскільки є попит на товар, який не є першої потреби? Це перше питання. І, можливо, ви також розглядаєте просування такого продукту за кордон. Як у вас з цим в контексті стратегії й масштабування?
Віра Іванова: У мене є декілька постійних клієнтів, які купують мої вироби на подарунки, бо їм дуже подобається дарувати унікальні речі. А з приводу закордону я планую вихід на Etsy. В мене там уже оформлений магазин, але все ніяк не доходять руки, на жаль, до нього. І плюс створення сайту. Обов’язково я хочу працювати на експорт — в Європу й Америку.
Анастасія Багаліка: Розкажіть про команду. Вона велика чи ні? Чи ви справляєтеся переважно самотужки? І де шукаєте робочі руки зараз в цей непростий час, коли бізнесам в цілому важко знайти людей, які, по-перше, готові працювати в тому форматі, який їм пропонують і, по-друге, мають достатній рівень знань?
Віра Іванова: На ManufacturyWood у мене працює всього двоє людей — дівчина і хлопець, у якого семеро дітей. Він зі мною працює вже давно. Більше людей мені не потрібно. А на швейному виробництві — п’ятеро дівчат. Насправді було дуже складно на початку набрати в команду особливо швачок — вони всі виїхали за кордон. Найголовніша проблема була знайти також закрійника і конструктора. Але я з цим справилась поступово. І зараз у мене працюють дівчатка. Але по ФОП Іванова — деревообробці дуже велика криза з працівниками. Дуже-дуже складно знайти професіоналів або хоча б тих людей, які відповідально ставляться до роботи. Я не знаю, як в інших регіонах, а у нас на Сумщині страшна криза з пошуком робочих рук.
Читайте також: Жінці у сфері електрокарів важко, але треба професійно рухатися до своєї мети — Лєна Артеменко
Ірина Титарчук: Деревообробка взагалі не вважається типовим жіночим бізнесом. Як ви почуваєтеся в цій сфері в контексті гендерної рівності, стосунків з партнерами, які, можливо, є чоловіками? Або, може, знаходите колежанок-жінок?
Віра Іванова: Це дуже цікавий досвід, тому що дівчат-деревообробниць насправді мало не тільки у нас у Сумах, але й в цілому по Україні. На початку я викликала дуже велике здивування в усіх чоловіків з цієї сфери. Вони не сприймали мене серйозно, не розуміли, як дівчина може керувати таким виробництвом. Але зараз я працюю вже понад 6 років, і ці чоловіки, які скептично на початку ставились до мене, зараз телефонують і консультуються з технічних питань. Наприклад, з техніки сушки деревини, розпилювання, сортування і таке інше. І це настільки цікаво спостерігати, як вони спочатку скептично ставилися до мене, а тепер звертаються за порадою.
Ірина Титарчук: Ви уже прийняті в клуб…
Віра Іванова: Так, так, в елітний клуб деревопереробників. Не просто прийнята, а займаю там ще нормальну позицію, але це напрацьовувалося роками. Дійсно є таке скептичне ставлення до жінок.
Анастасія Багаліка: Віро, наскільки я розумію, ви тільки під час війни запустилися, отже бренди доволі молоді. Чи думаєте ви вже про масштабування і які маєте плани?
Віра Іванова: Про масштабування ManufacturyWood на цю мить ще рано думати. Я хочу закріпитися просто на цьому ринку, створити собі ім’я. А щодо одягу в мене вже є певні напрацювання. Я жартувала раніше, що Zara пішла, а я прийшла. Зараз Zara повернулася, а я на ринку залишаюся. Наразі маю певні плани, але поки що не можу про них розповісти. Я дуже вірю в силу слова і вважаю, що все має робитися в тиші. Коли все буде готово я обов’язково розповім вам про плани масштабування.
Анастасія Багаліка: Коли ми говоримо про масштабування, то зрозуміло, що воно потребує інвестицій…
Віра Іванова: Так, інвестиції це проблема. Але держава зараз, до речі, дуже добре підтримує. Є дуже круті кредитні лінії. Я якраз зараз почала оформлювати кредит. Мені дають майже 2 млн грн на мій ФОП під 3% річних. Це дуже зручно. Під час війни держава почала нарешті підтримувати бізнес, який її годує. Я закликаю всіх: пишіть гранти, шукайте, їх зараз дуже багато. Не бійтеся брати кредити в банках у держави. Оце і є ваш стартовий капітал, тому не страшно масштабуватися. Треба просто діяти. Страшніше набагато, коли ти не можеш прогнозувати відключення світла, а не те, що немає фінансів.
Анастасія Багаліка: Віро, нам дуже легко в цьому подкасті говорити з жінками, сповненими оптимізму. І це насправді дуже надихає і тішить, тому що ми розуміємо, що зараз в цей час дуже легко вигоріти і нічого вже не хотіти. Це надзвичайно цінно, коли люди прагнуть рости і розвиватися. Я все ж таки не можу стриматись від запитання про конкуренцію з Zara, тому що ми розуміємо, що український ринок одягу всі ці 10 років не стояв на місці. З’явилось дуже багато брендів, але дуже часто людей зупиняє ціна, вони купують футболки чи джинси в мас-маркеті…
Віра Іванова: Звичайно, але я не шию футболки і практично не шию джинси. У мене є окремі моделі. На нашому ринку хай би скільки було виробників завжди чогось не вистачатиме, головне — знайти свою нішу. Мій одяг має інший концепт, ніж мас маркет, — він створений для дорослих дівчат тридцять плюс, які вже заробляють кошти. Але, на жаль, у нас на ринку немає такого одягу, який пасував би нашому віку. Подивімося правді в очі: у Zara немає тієї якості, яку пропоную я, якісні бренди мають непідйомні ціни. Піти в той же Reserved, ви там купите звичайний собі одяг. А я створюю одяг, який дарує жінкам енергію спокою і відчуття внутрішньої краси.
Так, дуже багато конкурентів, але не треба боятися конкуренції. Ти завжди знайдеш свою нішу.
Ти знайдеш ту унікальну торгову пропозицію, яку ти зможеш донести людям і ти обов’язково знайдеш своїх покупців. Можливо, це буде не одразу. Треба певний час, щоб завоювати певний сегмент ринку. Але це обов’язково прийде, якщо ти бачиш вектор, куди потрібно рухатися і йдеш туди, не зупиняючись.
Ірина Титарчук: В продовження такого заклику чи поради мені хотілося запитати, що ще ви порадили б для тих жінок, які вагаються, мають ідею, ночують з нею і не втілюють, бо не на часі, бо немає такої підтримки, як у вас, щоб їх надихнути?
Віра Іванова: Перше, що мені спало зараз на думку, — це те, що дівчатам треба об’єднуватися. Якщо страшно одній, то вдвох не так буде страшно: партнеритися, конектитися, якісь колаборації робити. Не обов’язково з дівчиною з твого міста. Можна робити бізнес, навіть перебуваючи не просто в різних містах, а й в різних країнах. Удвох чи втрьох це не так страшно.
Але чому я така смілива? У мене ж окрім моєї сім’ї ще є класна команда, в якій я впевнена. І ця команда формувалася — на 80% це мої знайомі. Тобто знайомі через знайомих приводили знайомих. Тому, якщо страшно, об’єднуйтеся. Є дуже багато клубів і громадських організацій, які підтримують початковий бізнес.
Анастасія Багаліка: До речі, жінки в бізнесі дуже часто стикаються з пробілами в знаннях, які вони починають заповнювати. Чи були такі пробіли у вас і як ви їх заповнювали? Можливо розповісте нам щось про навчання?
Віра Іванова: У мене стільки пробілів було! Я все життя працювала в офісі, і тут перехожу на деревопереробне підприємство. Я взагалі нічого не знала. І про деревопереробну навіть в інтернеті дуже мало матеріалу. Взагалі там нічого не було 6 років назад. Я всіх обдзвонювала, шукала знайомих у цій сфері й все розпитувала. Плюс у мене чоловік в цьому розбирається. У нього 20 років досвіду в цьому бізнесі. Він мене вчив. Також мене вчили всі хлопці й дівчата, які працюють в цьому бізнесі. І тут, до речі, немає такої конкуренції, що я щось знаю і не поділюся з іншими. Навпаки всі діляться інформацією, і я завжди охоче розповідаю, коли дізналася якісь нові технологічні нюанси.
Щодо пошиття одягу — це було щось повністю нове. Тут я вже брала платні курси від школи фешн і дизайну, і зараз я періодично беру курси й проходжу там навчання для того, щоб мої наставники, викладачі могли мене направити в правильну колію з мінімальною втратою коштів.
Коли самостійно ідеш наосліп, то багато фінансів втрачаєш. Але коли ти знаходиш класних людей, які готові ділитися з тобою інформацією, то краще заплатити один раз їм, ніж набивати шишки самостійно.
Анастасія Багаліка: Наскільки було б простіше, якби молоді жінки з цими знаннями вже приходили відкривати власну справу, тобто, якби можна було здобути їх десь до того етапу, коли ти починаєш будувати власний бізнес…
Віра Іванова: Наприклад, в школі ту ж саму фінансову грамотність важливо впровадити. Я свою доньку намагаюсь вчити й сама вчуся цього. Базові знання з бухгалтерії можна ввести як факультативи. Ми вже говорили про це з моїми колежанками-підприємицями, що можна було б організувати зустрічі один-два рази на місяць з учнями шкіл, які хочуть організувати свій бізнес, щоб ділитися знаннями. Ми дивимося в цьому напрямку, щоб підтримувати молодь змалечку.
Ірина Титарчук: Чи пам’ятаєте ви себе в віці вашої доньки? Чи були у вас ці амбітні ідеї й думки бути підприємицею? Що вас тоді надихало?
Віра Іванова: Насправді я з дуже маленького містечка, і у нас не було таких можливостей, як я дивлюся — зараз діти влаштовуються, наприклад, на літо працювати офіціантом. Але я знайшла вихід. В 12 років я влаштувалася до свого татка на роботу. Він працював в міліції. Раніше ж не було не комп’ютерів, лише друкарські машинки. Я йому допомагала заповнювати бланки, довідки й він мені за це платив морозивом. Така була моя перша зарплата. Але вже в 12 років я шукала собі способи заробітку. А в 14 років я вже написала наукову роботу для того, щоб вступати в університет за співбесідою, бо у нас не було грошей на платне навчання. Я планувала подальше майбутнє у великому місті, де я змогла б паралельно працювати й навчатися. 1 вересня я пішла на навчання, а 2 вересня почала шукати собі роботу. Я не знала, чи буду я підприємицею, але те що працювати я хотіла завжди. Я працюю з задоволенням. Я трудоголік. Це, мабуть, і моє покарання. Працюю з задоволенням навіть у вихідні.
Ірина Титарчук: Сподіваємося, що це не тільки покарання, але і натхнення, і насолода, тому що це ті бізнеси, на які ви витрачаєте більшу частину свого часу, тому хочеться побажати, щоб вони були в насолоду.
Віра Іванова: Мені кажуть: «Віро, а коли ти поїдеш у відпустку?». Я відповідаю: «Навіщо мені у відпустку, я ж не втомлююся». Я постійно в русі і кайфую від свого насиченого життя. Коли я приїжджаю в неділю о 9 вечора з роботи, тому що в мене була ще фотозйомка, то я кайфую, що мене зустрічає моя донька і чоловік, який теж так же багато працює, але це те, що дає мені енергію рухатися далі. Це машина, яка сама себе заряджає.
Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі