Фото: Вечірній Київ
Історики, які вивчають часи Київської Русі, аналізують різні шари культури, зокрема, і мовне питання. У XX столітті існувала лінгвістична теорія, яка говорила про спільність мови в усіх східних слов’ян. Проте тепер частина істориків погоджується, що навряд чи жителі Києва і Новгорода користувались однією мовою. Про це в ефірі програми «По факту» розповіла фактчекерка проєкту «СтопФейк» Оксана Полулях.
Вона згадала відомого українського дослідника, члена Центральної Ради Агатангела Кримського.
«Це сходознавець, знавець багатьох мов, зокрема десятків східних мов, і він доводить, що насправді середньовічний Київ він послуговувався такою собі староукраїнською мовою», — зазначила експертка.
Згідно з дослідженнями Кримського, ця мова схожа на сучасну українську, і вона була відмінною від старослов’янської мови.
«І він доводить, що дійсно була така відмінність київського, переяславського, чернігівського князівства, такого ядра Київської Русі. І що дійсно тут населення послуговувалося іншою мовою, ніж, наприклад в Новгороді», — додала Оксана Полулях.
Вона також згадала дослідження австрійського славіста Міхаеля Мозера.
«Він заперечує існування якоїсь „спільної мови східних словян“. Він говорить про те, що розвивалося дуже багато різних діалектів, які стали такими „прабатьками“ сучасних мов. І тому говорити про якусь одну спільну мову навряд чи можна», — нагадує фактчекерка.
За її словами, міф про те, що нібито з Русі веде свій початок Московська держава — це досить такий давній конструкт.
«Ми його зустрічаємо ще в кінці XV століття, і це якраз пов’язано з експансією московських царів. Ми бачимо, як Іван ІІІ у 1493 році собі додає в титул, що він „господар всієї Русі“. І це якраз історики пов’язують з тим, що в нього виникли претензії на захід, тобто на українські землі. І він для того, щоб легітимізувати оці свої дії, додає оцю частинку собі в титул. І ми бачимо, як московські інтелектуали починають вибудовувати такий конструкт про те, що нібито московська держава якимсь чином дотична до Русі, там вона може претендувати на ці землі», — аналізує експертка.
За її словами, окрім мови, іншим питанням, яке довгий час підсилювало цю тезу, була конфесійна єдність.
«І тут теж це таке досить складне питання, оскільки у нас мало писемних джерел, особливо язичницького періоду, тобто до хрещення Київської Русі. Однак якісь етнографічні розвідки показують, що були свої особливості. Ці язичницькі культи суттєво відрізнялися по всій території Русі. І тому навіть тут важко говорити про те, що це було одне спільне вірування», — нагадує Оксана Полулях.
За її словами, після хрещення Русі про конфесійну єдність, про православ’я можна говорити до кінця 13 століття. А проте вже в 1299 році київський митрополит залишив за собою титул київського митрополита. І переїхав з Києва до Володимира-на Клязьмі.
«І тут на території України це спричинило кризу. І з неї вийшло таким чином, що було створено окрему галицьку метрополію в Галицько-Волинському князівстві, як ми знаємо. І далі розрив посилився більше після того, як в1448 році Московська єпархія відокремлюється від Константинополя, досить довгий час визнається як неканонічна. І от у нас оцей конфесійний розрив триває до початку 18 століття. І тобто теж питання: „Про яку єдність можна говорити релігійну, якщо ми бачимо, що у нас є різні єпархії?“», — розповідає Оксана Полулях.
Вона також нагадує, що київське духовенство досить довго виборювало собі митрополію. І додає, що дослідники говорять про те, що навіть в справлянні культів православні в Москві і в Києві частково відрізнялися.
Читайте також: Переяславська рада та міфи навколо неї
Раніше в ефірі Громадського радіо ми говорили про те, що ідея про російську націю з’являється в XVIII столітті, на початку ХІХ століття. Однак Росія накладала ці категорії на давньоруську історію, і намагалася повністю привласнити собі цілковиту історію. Історики пишуть, що «ми не можемо говорити про Русь в таких національних категоріях. Оскільки націй тоді, як таких, не існувало». І тому те, що Росія витворює, такі інтелектуальні конструкти мають дуже мало спільного із реальністю. В ідеї возз’єднання земель, яка була в той час усталена в імперській історіографії, вперше засумнівався Михайло Грушевський. Він у 1904 році публікує свою статтю, яка називається «Звичайна схема російської історії та справа раціонального укладу історії східного слов’янства». І він в ній заявляє, що це схема, яку пропонували імперські історики — Русь, Велике князівство Володимирське, потім князівство Московське і Російська імперія — має цілу низку помилок. І вона від початку є помилковою.
Він вважав, що Київська держава — це творіння однієї народності, українсько-руської. І тут мається на увазі «руська» як не російська, а «руська», яка походить від Русі. А саме Володимиро-Суздальське і Московське князівства — це зовсім інша народність, і вони мало мають спільного із Київською Руссю. І таким чином він стверджував, що не можна возз’єднати те, що ніколи не було з’єднане. Оскільки природа Київської Русі, і Володимиро-Суздальського, Московського князівства — докорінно різні. І насправді сучасні історики пишуть про те, що дійсно оце натягування історії Київської Русі на те, що «лише Московія може претендувати на цю спадщину» є дуже штучне. І Росія просто використовує сучасні уявлення про націю, про державу, щоб повністю вкрасти цю історію.
«По факту» — спільний проєкт Громадського радіо з Texty.org.ua та StopFake, виданнями, які знають, хто і як намагається нас обманути.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі