Оксана Полулях: Варто почати із такого стрижневого наративу про те, що от українці та росіяни — «це один народ». У російській версії українці представлені як такий собі «субетнос росіян». Тобто «частина більшого руського народу».

«Однак так склалися історичні події, що в різні періоди історії західні держави роз’єднували оцей єдиний народ». Наприклад, Польща, Річ Посполита, роз’єднала, потім згодом Австро-Угорщина, зараз «злі сили», Сполучені Штати та західні демократії, так само «роз’єднують єдиний народ».

І в контексті цього з’являється ще один фейк про те, що «нібито сама Україна, як держава, є штучним утворенням». Сам проєкт «Україна», як держава, був ще «вигаданий австро-угорцями», потім нібито «більшовики прийняли цей проєкт і піддались на ці маніпуляції». І «створили Україну як державу». І ось насправді оце є стержневим наративом, навколо якого побудовано цілу купу різних фейків. Про те, що «Московська держава — єдиний спадкоємець Київської Русі». Про те, що українці і росіяни постійно протягом всієї історії «мають тяжіння до з’єднання».

І насправді таких фейків дуже багато, але вони вплітаються в такі оці ключові наративи, що нібито «України не існує», «це штучно створена держава», і «українське населення постійно тяжіє до роз’єднання із Росією», оскільки нібито «один народ».

Слухайте також: Зараз іде війна за минуле — за Русь, культуру і мову — мовознавець Віктор Мойсієнко

Фейк і маніпуляція «Крим — колиска російської духовності»

Вікторія Єрмолаєва: І ми знаємо насправді, що і царська Росія і потім СРСР, усі ці роки, століття вже, переселяли народи. Вони виселяли ті народи, які споконвічно жили на цих територіях примусом. Заселяли своїх представників, і потім цинічно розказують про те, що це «исконно русская территория».

Оксана Полулях: На прикладі Криму це дуже добре помітно.

У 90-х роках були такі гучні заяви російських чиновників про те, що «Крим належить їм». Тоді це здавалося такими маргінальними заявами. Однак, як ми бачимо, у 2014-му році вони вилилися в анексію.

І насправді оця історія з Кримом є дуже показовою, оскільки взагалі на оцей наратив про Крим як споконвічну «русскую землю» нашаровано дуже багато міфів. Це про те, що Крим — це «місце проживання слов’ян», місце «доблесті, слави російських солдатів», про те, що «Крим — колиска російської духовності».

Розвінчання міфу

Оксана Полулях: І тут є цікаві підрахунки істориків. І виявляється, що історія Криму в складі Російської імперії досить коротка.

Лише навесні 1783 року відбулася ліквідація Кримського ханства і анексія півострова. І до весни 1917 року ці землі входили в склад Російської імперії. Це лише 134 роки. Якщо порівняти, наприклад, Кримське ханство існувало з 1441 року по 1783 рік. Це 342 роки. Тобто історія Криму в кілька разів довша у такій державній формації як Кримське ханство. Однак Росія повністю ігнорує ці факти.

Вона вибірково висмикує якісь історичні дані та підсвітлює їх. А інші факти вона просто замовчує.

Етнографічну більшість росіяни на півострові становили лише після депортації кримсько-татарського народу в 1944 році. І цей факт так само російською стороною замовчується і ігнорується.

Читайте і слухайте також: Для Путіна не існує іншої України, аніж та, яка його влаштовує, як «сало і горілка» — Лариса Якубова

«Московська держава як єдиний спадкоємець Київської Русі»

Оксана Полулях: Цей наратив досить давній. І взагалі схема: «Русь, яка перетікає в Московію» — це така концепція, яка сформувалася ще в XV–XVI столітті московськими інтелектуалами. І вони (так само як і зараз) намагалися легітимізувати територіальні завоювання Московії на Заході.

З іншого боку, вони намагалися дистанціюватися від татарського минулого Московії. Підкреслити римське, візантійське і київське коріння московської династії. І тут якраз у нас вибудовується в цей час кілька таких ключових конструктів. Це ідея збирання Руських земель. Про те, що «московські князі мають право на київські землі».

Наприклад, Іван III, московський князь, у 1493 році приймає титул «господаря всієї Русі». І починає претендувати на оцю всю «Руську вотчину», яка охоплює Київ, Смоленськ та інші землі. І потім іще один такий конструкт, який так само в цей час з’являється та активно використовується у Московії: це «Москва — третій Рим».

Це дуже такий важливий конструкт, який, як на мене, має відгомін ще досі. Про те, що нібито «Москва — оплот християнства», і місія московських князів — захистити оце християнство, християнський світ». І те, що ми бачимо зараз, те, що Путін нібито захищає оцей «русский мир», російське населення, а те, що у нас «русский» — це не якась національна категорія, це у нас така ідеологічна категорія. Це православна віра і російська мова.

Слухайте також: Історичні фейки створюють для того, щоб розмивати реальну ситуацію — фактчекерка

Перші сумніви Михайла Грушевського

Оксана Полулях: Ідея про російську націю з’являється в XVIII столітті, на початку ХІХ століття. Однак Росія накладає ці категорії на давньоруську історію, і намагається повністю привласнити собі цілковиту історію.

Історики пишуть, що «ми не можемо говорити про Русь в таких національних категоріях. Оскільки націй тоді, як таких, не існувало». І тому те, що Росія витворює, такі інтелектуальні конструкти мають дуже мало спільного із реальністю.

В ідеї возз’єднання земель, яка була в той час усталена в імперській історіографії, вперше засумнівався Михайло Грушевський.

«Доньки Ярослава», Фреска Софії Київської, XI ст.

Він у 1904 році публікує свою статтю, яка називається «Звичайна схема російської історії та справа раціонального укладу історії східного слов’янства». І він в ній заявляє, що це схема, яку пропонували імперські історики — Русь, Велике князівство Володимирське, потім князівство Московське і Російська імперія — має цілу низку помилок. І вона від початку є помилковою.

Він вважав, що Київська держава — це творіння однієї народності, українсько-руської. І тут мається на увазі «руська» як не російська, а «руська», яка походить від Русі. А саме Володимиро-Суздальське і Московське князівства — це зовсім інша народність, і вони мало мають спільного із Київською Руссю. І таким чином він стверджував, що не можна возз’єднати те, що ніколи не було з’єднане.

Оскільки природа Київської Русі, і Володимиро-Суздальського, Московського князівства — докорінно різні. І насправді сучасні історики пишуть про те, що дійсно оце натягування історії Київської Русі на те, що «лише Московія може претендувати на цю спадщину» є дуже штучне.

І Росія просто використовує сучасні уявлення про націю, про державу, щоб повністю вкрасти цю історію.

Читайте також: Україна та Московія належали до зовсім різних цивілізаційних ніш — історик

Додатково про фейки

Нагадаємо, за словами співзасновниці «StopFake» Ольги Юркової, віру у фейки пояснюють особливостями людської психології. Фейкові новини приваблюють людей своєю новизною. Фейки вирізняються у стрічці новин: провокують набагато більше емоцій. Відомо, що у людини спочатку включаються емоції, а вже потім — інтелект. Оскільки люди нині стали обережніше ставитися до інформації, фейки еволюціонують.

Як уберегтися від фейків читачам Громадського радіо радила Олена Чуранова. За її словами, для цього потрібно перевіряти усю інформацію. А найлегший спосіб не повестися на фейки, зазначила фактчекерка, — це влаштувати інформаційний чекап: перевірити ті джерела, які ви читаєте. І якщо вони поширюють щось сумнівне — просто прибирати їх зі свого простору. Споживайте перевірену інформацію з перевірених, авторитетних медіа.

Попри те, що джерелом отримання новин та інформації українці називають Telegram, 20-30% опитаних не пам’ятають назви жодного Telegram-каналу, на який підписані. Про це повідомив виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький в ефірі Громадського радіо.

«По факту» — спільний проєкт Громадського радіо з Texty.org.ua та StopFake, виданнями, які знають, хто і як намагається нас обманути.

Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту