Зараз іде війна за минуле — за Русь, культуру і мову — мовознавець Віктор Мойсієнко

Чому українська мова є однією з ключових тем російської пропаганди?

Ведучі

Василь Шандро

Гостi

Віктор Мойсієнко

Зараз іде війна за минуле — за Русь, культуру і мову — мовознавець Віктор Мойсієнко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/02/hr-gis-2022-02-06_musienko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/02/hr-gis-2022-02-06_musienko.mp3
Зараз іде війна за минуле — за Русь, культуру і мову — мовознавець Віктор Мойсієнко
0:00
/
0:00

Гість — доктор філологічних наук, професор кафедри української мови в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка, діалектолог, історик мови Віктор Мойсієнко.

Віктор Мойсієнко: Чому мова є мітником ідентичності? За що війна? Просто, щоб зібрати землі і нівелювати, як називає маленький чоловічок у Кремлі, найбільшу геополітичну катастрофу XX століття (розпад СРСР)?

Певно, він не дуже вболіває і переймається за Киргизстан, Азербайджан, Вірменію, Литву. А от зійшлося все, без сумніву, в Україні. [Було спокійно] до тих пір, доки українці (влада, наука, освіта) не заявляли на повен голос і відкрито про те, що Анна, дочка українського князя Ярослава, поїхала до Франції, і русинка, українка, вийшла заміж за французького короля. Відповідно, почали українські вчені стверджувати, що це русинка-українка поставила підпис на грамоті 1063 року.

Анна Ярославна була «політичною акулою» того часу — історик

Ноги «русского мира»

Досягнення українських істориків, філологів, де вони говорять про те, що Остромирове Євангеліє написав русин-українець у Києві, Мстиславове Євангеліє переписав русин-українець у Києві, що цілу низку писемних пам’яток, зрештою, графіті Софії Київської — творіння рук українських писців — русинів-українців… не залишаються непоміченими. І, відповідно, закордонна еліта потроху почала це сприймати.

10 томів і 15 років роботи: історик В’ячеслав Корнієнко презентував дослідження «Корпус графіті Софії Київської»

Нещодавно відійшов у засвіти Василь Васильович Німчук, він устиг зробити свою перлину: «Хрестоматія української мови», де українська мова представлена пам’ятками X-XIII ст. Тобто це вже пішло в світ. І там всі тексти — ті, які використовують російські вчені впродовж останніх двох століть для укладання своїх хрестоматій і словників. І світ крок за кроком починає ці пам’ятки сприймати вже як українські.

 

  • Тобто всі найдавніші українські писемні пам’ятки (ХІ-XIVст.) без винятку є джерелами укладання російського історичного словника: на українських пам’ятках, київських графіті, Віденському Октоїху, Галицько-Волинському Євангелії, на Архангельському Євангелії (переписане в Києві) розбудовується історія російської мови.

 

І от цей розрив шаблону і мозку зараз починає доходити до Кремля. Те, що зроблено з наданням Томосу Українській Церкві — для «русского міра» була відтята до коліна одна нога.

 

  • Другою ногою «русскій мір» стоїть на мовному питанні. І утримати [його треба] будь-яким чином… Зараз війна йде за минуле: за Русь, за культуру й за мову.

 

Меншовартість від народження

Якщо Україна є, то значить, київська спадщина — це українська спадщина. Але це не вкладається в свідомість росіянина. Як же бути з матір’ю «городов русскіх»? Отже, треба щось придумати, якось обгрунтувати свої претензії на Київ. Була придумана дивовижна формула: Білорусь, Росія, Україна — одного кореня калина.  От з цієї колиски і вийшли три народи-брати. І, відповідно, в цій колисці першим немовлям був великорос.

440 років тому була надрукована Острозька Біблія

Ця доктрина існувала до 1991 року, це було абсолютно непохитною догмою. Це було придумано для того, щоб закласти меншовартість українців і білорусів прямо від народження.

 

  • З дією мовного закону кожен день на одну «какую разніцу» стає менше.

 

Якщо Путіну нічого не робити з мовою…

 

  • Якби після нашої радіопрограми вранці, на другий день, всі без винятку встали і заговорили тільки українською мовою, то настав би крах “русскому міру” в Україні. Тоді ми б себе огородили таким шестиметровим величезним тином і стіною від «русского міра». А так, поки в нас тут є «какая разніца» — це підживлення для того, щоб «освободіть».

 

Читайте і слухайте також: Для Путіна не існує іншої України, аніж та, яка його влаштовує, як «сало і горілка» — Лариса Якубова

Чи маємо ми право на діалекти, жаргон?

Так, національна мова — це і жаргон, і діалект, сленг, і літературна мова, це все, що тут мовиться. В межах структури української мови. Звичайно, якщо тут полонізми, росіїзми — то вже не структура української мови. Але мова нації жива тоді, коли вона у всіх сферах життєдіяльності. Не може бути так, щоб мова була тільки в школі, театрі, і при оголошенні зупинок у метрі. Якщо немає її в спорті, в шоу, або культуро-бізнесі, якщо немає її серед молоді — значить, з мовою щось негаразд.

«Ми у боргу перед діалектами»: мовознавець Павло Гриценко про те, чому не варто соромитися свого діалекту

Хвороба мови — це суржик, хвороба, яку треба лікувати. Все решта — то мовна реальність. Не можна сказати, що молодіжний сленг — надзвичайне багатство мови, але це є наше, своє, об’єкт вивчення. А що стосується діалектизмів територіальних — то їх просто по зернинці треба визбирувати. діалектизми – безсумнівне багатство нашої мови.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Читайте і слухайте також: Перша світова війна, Україна, УСС: що ви за нація, говорите однією мовою з тими, хто на тому боці фронту?

Коментарi до запису