«Було відчуття, що здобуваємо свободу»: чому і як 30 років тому розпався СРСР?

Професор Олексій Гарань міркує про ставлення до розпаду СРСР та слід, який він лишив для наступних поколінь.

Ведучі

Василь Шандро

Гостi

Олексій Гарань

«Було відчуття, що здобуваємо свободу»: чому і як 30 років тому розпався СРСР?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-gis-2021-12-17.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-gis-2021-12-17.mp3
«Було відчуття, що здобуваємо свободу»: чому і як 30 років тому розпався СРСР?
0:00
/
0:00

Гість — політолог, історик-міжнародник, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», доктор історичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань.

Олексій Гарань: Радянський Союз насправді перебував у стагнації, економічній кризі. Економічно ми програвали суперництво із заходом, про це навіть свідчать дані радянської статистики. Там було зазначено, що продуктивність праці радянського робітника складала 50% від американського. А в сільському господарстві — чверть.

Те, що Радянський Союз мав певний військовий потенціал — це все через енергетичну кризу, яка була в 1974 році, і це призвело до того, що Радянський Союз скористався цією ситуацією, злетіли ціни на нафту. Це були так звані «нафтодолари», але за них СРСР не зміг модернізуватися. Ці «нафтодолари» насправді йшли на проїдання.

Про Інститут історії у середині 80-тих

Це була абсолютно прорадянська структура, я це описав у своїй книжці «Від Брежнєва до Зеленського. Дилема українського політолога», яка вийшла цього року.

«Інститут історії академії наук». Навіть слова «Україна» не було в назві. Це була прорадянська структура під дуже щільним контролем ЦК Компартії та інших ідеологічних установ. Крок ліворуч, крок праворуч — ти ступав на мінне поле.

Мені пощастило. Я почав у «спецхрані» (до нього був особливий спецдопуск) читати, що писали зарубіжні фахівці про Україну.

  • Коли я це прочитав, переді мною стояла дилема: що робити далі. Бо я зрозумів, що вони пишуть більше правди, ніж ми.

У 80-ті роки відкриваються архіви, починається вільне обговорення. Частина істориків сприйняла це одразу. Були, звичайно, історики радянської закалки, які не сприймали перебудову, які займали старі ортодоксальні позиції. Коли Україна отримала незалежність, вони це сприйняли, але вони намагалися з пієтетом описувати радянський період, і нові трактування були для них болючі.

Більшість людей в інституті історії, я думаю, все-таки незалежність України сприйняли. Усі вони були з українських сімей. Бо насправді ж в Україні до 1973 року, до приходу Щербицького хоча й була русифікація, але все-таки була освіта українською, а тотальний відкат для мене — після 1973.

Читайте і слухайте також: Кочубіїв, а потім Хаджибей. Як міф про «заснування» Одеси став частиною пропаганди «русского мира»

Про ставлення до розпаду

Коли проводяться опитування, то завжди фіксується якась кількість людей, які начебто ностальгують за Радянським Союзом. Я кажу «начебто», тому що абсолютно зрозуміло, що це вже зараз не відновити. А коли запитуєш нинішню молодь, то вони про це не знають і не можуть знати. Я б сказав, що інколи люди можуть відповісти, що вони ностальгують, просто з почуття суперечності.

  • «Ми не задоволені нинішнім становищем, давайте скажемо, що ми ностальгуємо». Така психологічна особливість.

У цілому дані соціологічних опитувань підтверджують, що якби зараз відбувався референдум про незалежність, результати б були ж такі самі.

Кількість прихильників Євразійського союзу взагалі після 2014 року драматично впала. Зараз це 10%+. І це не про реставрацію СРСР, а про Євразійський Союз.

  • Якщо ми подивимось на історичну пам’ять — у росіян Сталін все ще на одному з перших місць, як один з найбільш популярних діячів. В українців — ні.

Є оцінка Другої світової війни. 50% українців вважають, що пакт Молотова-Ріббентропа призвів до розв’язання Другої світової, в Росії взагалі ця тема є табу.

Більшість українців вважають, що СРСР не міг перемогти Гітлера без антигітлерівської коаліції. Що відбувається в Росії — ми теж знаємо. Там Путін навіть скаже: «Та ми б і без України виграли».

Читайте і слухайте також: В історії України ми маємо спадок радянського підручника, його треба змінити — Наталя Старченко

«Пропаганда на рівні Геббельса»

Росіян привчають до думки, що неважливо, що немає свободи, неважливо, що глибинка російська спивається, неважливо, що індекс розвитку людського виміру йде вниз, але ми «маємо ракети, можемо знищити, ми покажемо». І от Байден розмовляє з Путіним, ось визнання того, «які ми великі на світовій арені і як нас бояться». Це ні до чого хорошого для росіян не призведе. Шкода, що значна частина російського населення лишається тим одурманена.

У нас у багатьох є родичі в Росії і ми знаємо, що навіть наші родичі не розуміють того, що відбувається в Україні, багато хто з них перебуває під впливом радянської пропаганди.

Це пропаганда на рівні Геббельса, така брехня.

Тоді наприкінці 80-х було відчуття того, що ми йдемо до нового, ми здобуваємо свободу. При чому я не належу до тих, хто одразу повірив у повну незалежність України. Це було все поступово, я проходив тут еволюцію, як і багато українців.

Пам’ятаю черги в газетних кіосках. Зранку прокидалися, і всі бігли: «що ж там нового надрукували про нашу історію?». При чому спочатку стояли за московськими газетами. У Москві це було набагато легше робити, ніж в Україні, бо в Україні боролися з «буржуазним націоналізмом».

Який слід лишив «совок»

Раніше жартували «Влада робить вигляд, що вона нам платить, а ми робимо вигляд, що працюємо». Або все навколо «колхозне», все навколо моє — тобто насправді це означає, що ти не несеш відповідальності, не дбаєш, перекладаєш все на державу, ти дотримуєшся патерналістських настроїв, що за тебе хтось має робити, але сам ти не відповідаєш за те, що відбувається навколо. За якість роботи своєї ти не відповідаєш. Аби здать щось, щоб у тебе прийняли.

«Совєтський чєловєк», «совок» — це людина, яка боялася висловити свою думку і яка мовчала, орієнтувалася на офіційну пропаганду. Могла сміятися з цієї пропаганди, але бодай формально всього цього дотримувалась.

Що з того, що є зараз, є наслідком «совка»? А що є наслідком вже того, що розвалилася радянська система і утворилася олігархічна? Корупція — це частина «совка». Частина «совка» — тотальний дефіцит.

  • Коли ми говоримо про ностальгію — тут є психологічний фактор — це була наша молодість. А в молодості завжди краще.

Але, знову ж таки, та система, зрівнялівка, давала мінімум. Ти на цей мінімум міг прожити, і дуже багато. Але ти мав певний мінімум, як гарантований соціальний внесок. Звичайно, зараз ми в зовсім іншій епосі. Коли ми маємо і великі можливості, але також відповідальність. І люди стомлюються від цього.

Ту систему, яка була, не повернеш. Це тоталітарна система. І вона все одно призведе до трагедії. Тоталітаризм з тих часів кращим не став.

‎‎Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Читайте і слухайте також: Для Путіна не існує іншої України, аніж та, яка його влаштовує, як «сало і горілка» — Лариса Якубова


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS