Росіяни намагаються нас переконати, що ми теж є «радянськими людьми» — історик Мирослав Борисенко

Гість — доктор історичних наук, професор КНУ ім. Тараса Шевченка Мирослав Борисенко.

Мирослав Борисенко: Єдиного визначення «радянськості» немає. Російські політики використовують цей термін на означення якогось нового суперетносу. Радянський для них означає російський. Той факт, коли збірна Росії виходить у формі СРСР — це їхня ідентичність. Нав’язуванням цієї чужої ідентичності іншим народам вони намагаються нас переконати, що ми теж є радянськими людьми.

Для цього вони використовують історичні факти, чи якісь ілюстрації з історії, пов’язані з певними елементами культури, обрядової, побутової, які начебто повинні нас робити народом однієї культури.

• Той факт, що ми святкуємо новий рік, або їмо олів’є, зовсім не означає, що ми є представником одного народу, або етносу.

Видно, що в них величезна плутанина в голові. Тому що пошуки імперської ідентичності в них продовжуються. Вона не є популярною і адекватною для XXI століття. Але важко навіть прогнозувати, чим це закінчиться для них. А для нас це ще одна нагальна потреба, щоб, можливо, дійсно переосмислити, що ж це таке.

Читайте і слухайте також: В історії України ми маємо спадок радянського підручника, його треба змінити — Наталя Старченко

Спільне ставлення до минулого

Спільне ставлення до совєтського минулого навряд чи зараз в нас можливе. Навіть, якщо ми подивимось на ставлення до минулого СРСР серед різних демографічних груп українців… На відміну від росіян, в нас невелика частина підтримує це.

Але з іншого боку, все одно 30% населення вважають розпад СРСР негативним явищем. Дуже дивно, що навіть серед молоді є певна ностальгія. Близько 14% молодих людей, які були народжені після 1991 року, теж негативно оцінюють розпад СРСР.

• Для України це не пройдений й непроговорений шлях постколонізації. Ми ніколи не подавали нашу історію, як історію країни, яка була в колонії. Для нас було важливіше, що ми нащадки Святослава і Мазепи.

А насправді це була велика імперія, і ми були підпорядкованою частиною цієї імперії. І зараз, я думаю, ми будемо переживати те, що переживає постколоніальний світ.

Чи був період СРСР — періодом окупації?

Я погоджуюсь з терміном «колонізація». Тому що, у будь-якому випадку, країна-окупант, агресор, колонізатор завжди будуть використовувати якісь місцеві квазідержавні, квазіполітичні утворення, які будуть використовувати на свою користь.

«Радянськість» — це не є культура, це не олів’є, свято і так далі. Це є спосіб виживання, поведінка людини в певних екстремальних ситуаціях.

• В радянський час від людей вимагали надзвичайної покори. І при цьому вона мала би бути показовою, ти її мав постійно демонструвати.

Якщо ви робите щось з примусу, але отримуєте від цього задоволення і посміхаєтесь, значить — це ви і є радянська людина. Це здатність людини зняти внутрішній конфлікт. «Я знаю, що я роблю щось погане. Я знаю, що мене примушують. Але я роблю так, що відмовляюсь це озвучувати, артикулювати. Я ховаю це десь».

Читайте і слухайте також: Для Путіна не існує іншої України, аніж та, яка його влаштовує, як «сало і горілка» — Лариса Якубова

Ностальгія за СРСР

У 90-х ніхто особливо не сумував за радянським часом. Навпаки люди це стряхнули з себе, відмовились. Тоді слово «совок» отримало виключно негативне значення. Навіть, якщо ми подивимось на рекламу, то в 90-х роках усі місцеві бренди маркувались, або як іноземні, американські, або як якісь технології, які збереглися до 1917 року, але тільки не радянське.

А в 2000-х роках (можливо, через те, що росіяни шукали свою нову ідентичність) з’являється раптом величезна мода на марки, які так чи інакше пов’язані з радянським минулим. Спочатку це було у харчовій промисловості. Для мене було дуже дивно, коли я побачив у супермаркеті «колбаса советская». З чого вона зроблена? Якщо є ковбаса з яловичини, чи ще з чогось.

• Виникає міф про радянську якість, про ГОСТи, який і сьогодні ми можемо почути. Якщо ми подивимось документи 60-х, 70-х років, ми бачимо, що славлені ГОСТи, яких всі страшенно люблять, насправді не були залізобетонними. В них вносили поправки, дуже часто за дозволом міністерства торгівлі можна було міняти сорт (товар, який підходить під третій сорт, але його могли маркувати як другий сорт).

Пам’ятники і пам’ять про радянське минуле треба залишити історикам. Якби я був великим-великим начальником, я б прийняв такий закон, за яким заборонив би кожному політику обговорювати, висловлювати свою точку зору з приводу історії. Нам потрібно відмовитись від того, що політики використовують певні історичні сюжети, наративи, для того, щоб активізувати свій електорат.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Читайте і слухайте також: Кочубіїв, а потім Хаджибей. Як міф про «заснування» Одеси став частиною пропаганди «русского мира»