Левко наголошує, що загалом ситуація з інформуванням правоохоронних органів про сексуальне насильство є незадовільною. Потерпілі здебільшого не звертаються до поліції через залежність від кривдника або страх суспільного осуду. Особливо це помітно в тих випадках, де кривдник є родичем чи близькою особою. Серед основних причин юристка також зазначає культуру віктимблеймінгу. Суспільство намагається перекласти провину на жертву через її зовнішній вигляд, поведінку чи спосіб життя.
«У нас в суспільстві, на жаль, дуже поширена культура віктімблеймінгу, а саме звинувачення потерпілих, що вони самі винні в тому, що з ними сталося. Зокрема, в залежності від одягу, який вони одягають, поведінки, куди вони ходять, чи вживають алкогольні напої».
Одним із факторів є також небажання розголосу зі сторони жертви. Особливо така ситуація поширена в малих містах.
«Багато близьких, рідних можуть потерпілій радити не звертатися також з заявою, оскільки це набуде розголосу і перетвориться, на жаль, якщо це ми говоримо про маленькі містечка, де люди один одного знають, може перетворитись на такий, на жаль, дуже травматичний серіал для цієї потерпілої».
Істотну перешкоду становить недовіра до правоохоронних органів, яка, за словами Левко, нерідко стримує потерпілих від подання заяви. Навіть ті, хто наважується на цей крок, можуть стикатися зі скептичним ставленням з боку поліції, а також із вимогами надати докази одразу після звернення.
«Досі трапляються випадки, коли навіть якщо потерпіла набирається сил і звертається до правоохоронних органів, то часто, скажімо стикається з таким скептичним ставленням. Працівники поліції можуть допускати певний рівень недовіри до заяви і вимагати одразу надати певній докази».
Підхід до розслідування справ за статтями, що охоплюють сексуальне насильство та зґвалтування, робить потерпілу сторону відповідальною за ініціювання розслідування Це може додатково виснажувати жертву насилля психологічно та емоційно.
«У нас справи передбачені частиною першої статті 152, 153, 154, це саме зґвалтування, сексуальне насильство, примушення до вступу у статевий зв’язок. Це є справа приватного обвинувачення, тобто розпочати досудове розслідування можна тільки за заявою потерпілої, і відповідно тоді на неї і покладається тягар доведення цієї винуватості, оскільки вона має надати певні докази».
Таким чином, недовіра до правоохоронної системи у жертви може створювати відчуття безкарності для кривдника.
«Тому ось така історія і знову ж таки трансляція і недовіри до всієї судової влади, вона також може сприяти тому, що потерпіла не хоче звертатися, в подальшому брати участь у судових засіданнях. А, на жаль, це буде породжувати тільки відчуття безкарності серед кривдників».
Слухайте також: «Побачити невидиме» — нове соціологічне дослідження про сексуальне насильство в Україні
У подкасті також підняли тему чоловіків, які стають жертвами сексуального насильства. Ця частина проблеми є ще більш стигматизованою. Левко зауважує, що з дитинства чоловікам часто нав’язується думка, що звернення по допомогу є ознакою слабкості, а звернення через сексуальне насильство — особливо. Такий тиск змушує багатьох чоловіків приховувати факти насильства через страх бути висміяними чи осудженими.
«Коли ми говоримо про чоловіків, то тут ще більш стигматизовано, оскільки їм закладається так з дитинства, що це настільки соромно чоловікові скаржитись. А ще й скаржитися на такий злочин вчинений. Тобто, що це дійсно ніби як кінець життя і про це краще нікому не сказати, ніж сказати і пізніше це буде предметом якогось обговорення. Тому чоловіки взагалі можуть і не звертатися з такими скаргами».
Віра Левко стверджує, що кількість кримінальних проваджень стосовно сексуального насильства серед дорослих залишається вкрай низькою навіть після початку великої війни. Це, на її думку, обумовлено небажанням жертв звертатися до правоохоронних органів, а не реальним зниженням рівня насильства.
«У нас зараз на розгляді знаходяться тільки кримінальні провадження, де потерпілими є малолітні і неповнолітні діти. Такі справи активно розслідуються, вони направляються до суду, суд вживає всіх заходів, щоб ці справи були першочергово розглянуті. Відповідно вже за результатами виносяться вироки.
Тобто ось ця категорія щодо дітей вона достатньо результативна, назвемо це так. А з приводу просто повнолітніх жінок, чоловіків, то в нашому суді такої категорії справ взагалі дуже-дуже мало».
Натомість кількість звернень щодо домашнього насильства суттєво зросла. Левко пов’язує це з вдосконаленням законодавства та зростанням поінформованості населення про доступні правові механізми захисту. Зокрема, ратифікація Стамбульської конвенції та попередні зміни до законів надали потерпілим більше можливостей для захисту. Тепер поліція може видавати термінові заборонні приписи, суди мають право надавати обмежувальні приписи, а правова допомога стала доступнішою.
«Ми бачимо дійсно великий сплеск повідомлень, але також я не буду це пов’язувати тільки з тим, що люди стали вчиняти більше насильства, а я це пов’язую з результативністю законів. Все більше потерпілих розуміють, що вони можуть захистити свої права, вони можуть отримати і безкоштовну правову допомогу, і в суді, скажімо, отримати і обмежувальний припис. Поліція може винести терміновий заборонний припис і є вироки суддів про реальні терміни притягнення кривдників до відповідальності».
З 19 грудня набувають чинності нові зміни в Кодексі України про адміністративні правопорушення, що мають забезпечити ефективніший захист від сексуальних домагань. Зокрема, окремою статтею буде визначено вчинення насильства за ознакою статі, а також передбачено нову статтю 173-7, яка розглядає випадки сексуальних домагань. Ця стаття охоплює вербальні та невербальні образи, принизливі жести та інші дії сексуального характеру, а також використання електронних комунікацій для надсилання небажаного інтимного контенту.
«Це сексуальні домагання, тобто це те, що у нас проти бажання особи, це образливі, принизливі дії сексуального характеру, вираження вербальні і невербальними слова, жести, рухи тіла, такого сексуальної спрямованості, і в тому числі з використанням електронних комунікацій. Це про надсилання дікпіків, надсилання різного такого контенту, проти волі особи».
Левко зазначає, що це важливий крок для правової системи, оскільки надає правоохоронцям чіткішу базу для реагування на подібні порушення. Раніше такі випадки важко було кваліфікувати та розглядати окремо від домашнього насильства, що ускладнювало судовий процес і спричиняло непорозуміння у визначенні складу злочину. Тепер же нововведення забезпечить чітке розмежування та допоможе юристам ефективніше боротися з сексуальними домаганнями, що можуть відбуватися як у реальному житті, так і в цифровому просторі.
«Раніше воно було частиною статті про домашнє насильство. І насправді дуже багато юристів не розуміло, що саме, які саме правопорушення підпадають під ці ознаки, тому тепер у нас з грудня вже буде нова стаття. Це вже дуже, я вважаю, велике досягнення, бо ще не так давно ми з вами тільки про це могли говорити в таких дуже вузьких юридичних спільнотах, то з 19 грудня ця стаття вже буде в кодексі про адмінправопорушення».
Ратифікація Стамбульської конвенції стала важливим кроком для України. Віра Левко підкреслила, що ще до ратифікації українське законодавство почало пристосовуватися до її вимог, забезпечуючи підтримку потерпілим через створення притулків (шелтерів) та надання психологічної допомоги.
«У нас напевно що вперше от таке була нормотворчість, коли конвенція ще не була ратифікована але закони вже приводились у відповідність до неї. І це, напевно, вперше в нас у країні була така історія, коли ми ще до ратифікації вже законодавство приводили у відповідність до конвенції».
Попри ускладнення, пов’язані з війною, у відносно спокійних регіонах України шелтери продовжують свою роботу, надаючи безпечний простір для постраждалих від насильства.
«Звісно з початком повномасштабного вторгнення це стало проблематичніше. Особливо коли ми говоримо про прифронтові міста або де активні такі бойові дії обстріли. В тих містах де спокійніше все працює, шелтери працюють».
За словами Левко, багато громадян ще не усвідомлюють, що певні дії є формою насильства.
«Навіть будучи студенткою, будучи вже, скажем, дорослою, повнолітньою особою, я ніколи не сприймала, коли я йшла по вулиці і мені там щось викрикували чи свистіли, мені це було дуже неприємно, але я ніколи не ідентифікувала це як насильство», — пояснила суддя.
Юристка зауважує, що серед молоді також поширене нерозуміння сексуального насилля.
«Коли я стикаюся зі старшокласниками, яким деколи проводимо уроки справедливості, чи такою правопросвітницькою діяльністю в суді займаємося, вони не завжди можуть зрозуміти, що це. Вони не можуть це ідентифікувати. Хоча нам здається, що в них є гаджети, в них є доступ до інтернету, в них є доступ до гарячих ліній, до безкоштовної психологічної допомоги. Але насправді вони також про це мало знають, якщо в них якось не стало це питання, що це їх особисто зачепило, або, можливо, когось з друзів, що вони вирішили це допомогти, цим додатково зацікавилися».
На її думку, вирішальну роль у захисті прав громадян повинна відіграти правопросвітницька діяльність. Для цього важливо надати людям чітку інформацію про те, що є правопорушенням, і підвищувати обізнаність про можливості захисту прав. Віра Левко наголосила на важливості відкритості правоохоронних органів для звернень постраждалих та активному навчанні поліцейських, суддів і працівників прокуратури.
«І тоді, знову ж таки, хороші приклади, які потрібно висвітлювати, коли особа звернулася до суду, отримала рішення. Так, там будуть невеликі штрафи, але це вже початок. Нам основне не суворою мірою покарання, скажімо, добитися, щоб особа притягувалася до відповідальності, а показати, що за такі дії є відповідальність, і до неї особа буде притягнута», — додала суддя.
З огляду на попередні звернення до поліції та судів, нова стаття покликана допомогти чітко класифікувати випадки сексуальних домагань та визначити відповідні докази. До того ж, правозахисні організації активно проводять тренінги для правоохоронців, щоб ті могли належним чином оцінювати ситуації та працювати без стереотипів, які, на думку судді, часто заважають об’єктивності.
«І відповідно правозахисні організації проводять навчання, і я в тому числі беру участь для навчання і поліцейських, і працівників прокуратури, і суддів також. Ми також роз’яснюємо, які докази можуть бути, що саме достатньо для притягнення особи до відповідальності за цією статтею і взагалі для чого вводяться ці статті».
Роз’яснення та юридична підтримка стають невід’ємною частиною нової кампанії проти домагань. Левко сподівається, що, завдяки цьому, випадки звернення до судів зростуть, і люди відчуватимуть себе більш захищеними.
«Я це транслюю і новопризначеним суддям, і суддям, які проходять періодичне навчання, що всі ми люди і у всіх нас є власні стереотипи, але ми займаємо такі посади, що ми маємо їх додатково вивчати і боротися з ними, проходити навчання і розуміти, чому в нас є певний стереотип, і ми ні в якому разі не можемо його транслювати на учасників процесу, чи осіб, які приходять до суду».
Суддя акцентувала увагу на тому, що покарання за сексуальне насильство може бути досить жорстким, проте існують проблеми в практичному застосуванні цих норм.
«Там дійсно є можливість для судді, застосовуючи дискрецію, вибрати з урахуванням пом’якшуючих, обтяжуючих обставин і загалом обставин справи, вибрати те покарання, яке буде достатньо не тільки для покарання, але і для виправлення особи», — сказала Левко, підкреслюючи важливість індивідуального підходу до кожного випадку.
Водночас, адміністративні штрафи за сексуальні домагання становлять від 1360 до 2720 гривень. За словами Левко, такі суми є недостатніми для запобігання злочинам, адже часто особи, які скоюють ці злочини, не мають постійної роботи або джерела доходу. Левко також звернула увагу на порівняння штрафів за сексуальне насильство з покараннями за домашнє насильство, де суми штрафів можуть бути в рази нижчими — всього 170 гривень.
Водночас з огляду на те, що часто насилля фіксують у сім’ях, де кривдник не працює, де-факто сплата штрафу лягає на плечі потерпілої. Це ставить під сумнів ефективність діючої системи покарань.
«Навіть мінімальний штраф і судовий збір це достатньо вагома сума зараз на сім’ю особи, де особа-кривник, яка і так не працює. Тоді ми розуміємо, що цей штраф буде оплачувати потерпіла, бо будуть заблоковані, якщо в кривдника є рахунки, вони будуть заблоковані. Якщо ні, в подальшому, щоб не мати питань з виконавчою службою, цей штраф, на жаль, буде сплачувати потерпіла», — зауважила вона.
Окрім цього, Левко підкреслила, що існуюча система виконання покарань має серйозні недоліки. Наприклад, якщо особа не виконує громадські роботи, виконавча служба не має ефективних механізмів для примусу до виконання цього покарання. Це призводить до того, що навіть призначене судом покарання часто залишається без виконання, а жертви не отримують справедливості.
«У нас можна замінити тільки на покарання у вигляді штрафу. Тобто навіть те, що я рішенням суду призначила громадські роботи, особа їх не виконує, не з’являється, виконавча служба не має механізмів змусити цю людину відбути таке стягнення, або принаймні їм суворіше призначити у тому випадку, коли він добровільно не відбуває. Там заміна штрафу, він ще менший виходить, ніж який я призначила спочатку».
Суддя також висловила свою підтримку тим, хто став жертвою сексуального насильства, заохочуючи їх не боятися звертатися до правоохоронних органів.
«Коли в суді бувають якісь такі випадки, що потерпілі вагаються, що вони вчинили неправильно, звернувшись, особливо коли є діти, я завжди їх підтримую словами, кажу, ви все правильно зробили, оскільки на вашому прикладі успішному, що вам вдалося притягнути кривдника до відповідальності, ви покажете іншим, що не треба боятися, що є результативні рішення», — наголосила Левко.
Вона підкреслила, що важливо показати, що злочини не залишаються безкарними, і що кожен випадок є можливістю для зміни.
З метою підвищення обізнаності та довіри до судової системи, Левко анонсувала ініціативу створення окремих вкладок на сайтах судів, де будуть висвітлені справи щодо сексуального насильства.
«Також ми зараз в судах будемо, як судді-спікери, розробляти окрему вкладку на сайтах судів, де ми будемо додатково висвітлювати окремо розгляд справ саме сексуального насильства і щодо малолітніх, і щодо дорослих. Можливо, це покаже потерпілим, що такі справи активно розглядаються в судах, і ви зможете побачити результати розгляду і міри покарання, які були призначені. Там буде висвітлена коректно вся інформація, без жодних зайвих деталей, абсолютно коротко і сухо юридичною мовою, але це буде зроблено для того, щоб потерпілі розуміли, що винні притягуються до відповідальності», — зазначила суддя.
Завершуючи розмову, Левко закликала жертв мати на руках телефони гарячих ліній і юридичних організацій, таких як ЮрФем, які можуть надати підтримку і консультації.
«І, напевно, радила б мати собі про запас телефони гарячих ліній, юристок, зокрема, ЮрФем, які дуже коректно і дуже професійно надають допомогу і зможуть дати відповідь на питання, які хвилюють потерпілих, ще до того, як ви напишете заяву. Розкажуть всю процедуру, все, з чим ви можете стикнутися і на досудовому розслідуванні і в суді і, можливо, це допоможе прийняти остаточне рішення», — резюмувала вона.