Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році в Україні фіксується зростання рівня домашнього і сексуального насилля. Частково це зумовлено збільшенням довіри до правоохоронної системи: люди готові не замовчувати злочини. Водночас спостерігається тенденція до почастішання випадків сексуального насильства щодо дітей. Громадські організації та правоохоронні органи працюють разом, щоб уберегти дітей від травматичного досвіду.
За словами Юлії Усенко, сексуальне насилля залишається «невидимим» у суспільстві, оскільки через страх стигматизації або недовіру до поліції потерпілі часто не повідомляють про злочини. У випадку дітей замовчування є ще гострішою проблемою, оскільки, якщо дорослі не заявляють про такі випадки, діти самі рідко можуть це зробити.
«Ми фіксуємо той факт, що дійсно сексуальне насильство є невидимим у нашому суспільстві. Дуже великий відсоток його замовчування. Я не можу не згадати тут про дітей, оскільки діти — це взагалі мовчазні жертви сексуального насильства. Якщо хтось із дорослих про це не повідомить, діти, як правило, абсолютно про це не говорять».
Така ситуація призводить до того, що кривдники залишаються безкарними, а це, у свою чергу, створює умови для подальших злочинів.
«Це непритягнення до відповідальності є дуже небезпечним чинником і фактором того, що це буде продовжуватися, оскільки ті, хто це вчиняє, залишаються непокараними і взагалі не відчувають того, що це не можна робити. Це абсолютно неприйнятні речі в нашому сучасному суспільстві», — наголосила Юлія Усенко.
Щоб змінити ситуацію, громадські організації, такі як «ЮрФем», активно працюють над просвітницькою діяльністю та підтримують постраждалих від насильства. Правоохоронні органи також переглядають підходи до роботи з такими випадками, впроваджуючи гендерночутливий підхід до розслідування злочинів, особливо у роботі з постраждалими. За словами Юлії Усенко, «чутливе ставлення» до таких проваджень є ключем до того, щоб люди почали більше довіряти правоохоронцям.
«Чутливе ставлення, гендерночутливий підхід до цих проваджень, звісно, є передумовою того, що постраждалі більше довірятимуть і звертатимуться до правоохоронців. Відповідно, ми зможемо притягувати до відповідальності кривдників, комунікувати з тими, хто ще не наважився повідомити про факт сексуального насильства. І тоді ми зможемо сукупно застосовувати методи протидії цьому явищу і карати кривдників».
Правоохоронці також все частіше використовують інститут перенаправлення. Вони залучають до роботи громадські організації та інші державні структури, що надають психологічну допомогу і реабілітаційні послуги постраждалим. Це дозволяє їм не лише домогтися покарання для кривдників, а й отримати психологічну підтримку для відновлення після травми.
«Важливо сказати, що в наших провадженнях, коли ми працюємо з постраждалими від домашнього насильства та з дітьми, постраждалими від сексуального насильства, ми намагаємося застосовувати інститут перенаправлення. Тобто ми залучаємо громадські організації, державні органи та установи, які можуть надавати психологічну підтримку і реабілітацію нашим постраждалим».
Юлія Усенко зазначила, що помітне зростання звернень до правоохоронців спостерігається і у випадках домашнього насильства, що також часто включає сексуальне насильство в родині. За її словами, люди почали розуміти, що це не «особиста проблема», а злочин, і більше не вагаються повідомляти про насильство.
«Дуже важливо говорити про те, що ніхто не може бути винний у тому, що відносно жінки, чоловіка чи дитини було вчинено злочин. І про це важливо говорити. Важливо також добиватися цієї справедливості. Аналізуючи ці факти, випадки, повідомлення, справи, ми побачили, що постраждалі почали більше довіряти (поліції — ред.). Вони розуміють, що це злочин, а не їхня особиста проблема, і повідомляють правоохоронні органи про те, що з ними трапилося. Відповідно, ми можемо говорити про певне зростання довіри до правоохоронців».
Слухайте також: «Побачити невидиме» — нове соціологічне дослідження про сексуальне насильство в Україні
Із початком повномасштабного вторгнення в Україні зростає кількість випадків сексуального та домашнього насильства, особливо щодо дітей. За словами Юлії Усенко, у 2023 році кількість дітей, що постраждали від сексуального насильства, перевищила 800 осіб. За 9 місяців 2024 року цей показник вже досяг рівня 2022 року.
«У 2022 році це вже було трохи більше 500 дітей. А 2023 рік показав нам динаміку. Тобто в 2023 році постраждало понад 800 дітей від сексуального насильства. І лише за 9 місяців 2024 року ми фактично маємо показник, рівний показнику всього 2022 року — понад 500 дітей постраждали від сексуального насильства. Це за 9 місяців, а не за весь рік, який ще не завершився».
Особливо тривожним є той факт, що значна частина цих злочинів вчиняються в родині — рідними людьми, яким діти довіряють. Часто постраждалими є не лише діти, але й жінки та чоловіки, які потерпають від домашнього насильства. Вже в 2023 році кількість випадків домашнього насильства зросла на 70%, а в 2024 році показник зріс більш ніж на 200% порівняно з 2022 роком.
«Якщо взяти, наприклад, показники домашнього насильства, то картина ще більш невтішна, скажімо. Беремо 9 місяців 2024 року і такий же самий період 2023 року, і відсоток зростання випадків домашнього насильства складає майже 70%. А якщо порівняти 2022 рік із сьогоднішніми даними 2024 року, то це вже понад 200% зростання випадків домашнього насильства. Це дуже багато».
Юлія Усенко зазначає, що зростання злочинності стало закономірним наслідком війни, адже соціально-економічний та психологічний стрес населення має серйозні наслідки для поведінки людей. Війна не лише призводить до страждань, але й змінює соціальну поведінку. Це включає збільшення випадків домашнього насильства та сексуальних злочинів. Тренди зростання таких злочинів є типовими для країн, що переживають збройні конфлікти.
«Усі громадяни та громадянки, які зараз перебувають на території України, є постраждалими від війни, оскільки ця війна має колосальний вплив на психологічне та ментальне здоров’я. Це може призводити до змін у поведінці як у дорослих, так і в дітей, оскільки діти, на жаль, також можуть вдаватися до вчинення різного роду злочинів. Ми можемо стверджувати, що війна залишає відбиток на ментальному здоров’ї, і ці негативні наслідки можуть спричиняти девіантну поведінку не лише у дітей, але й у дорослих».
Експертка зазначає, що Україні варто готуватися до того, що ці тенденції триватимуть і після закінчення війни.
«Така закономірність у світі зафіксована, і Україна може, звичайно, бути винятком, але ми готуємося до того, що можемо і не стати цим виключенням. Тому нам потрібно вже зараз формувати систему правосуддя з орієнтацією на потерпілих, щоб мінімізувати негативні наслідки та працювати на випередження з тими, хто вже страждає від домашнього насильства.
Це дозволить уникати повторних випадків насильства в родині та серед тих, хто вчиняє сексуальне насильство поза межами родини, і забезпечить максимальну ефективність у мінімізації цих негативних наслідків у майбутньому».
Слухайте також: Лише 50% справ про сексуальне насильство доходять до суду — адвокатка
В Україні проблема сексуального насильства щодо дітей є однією з найгостріших, особливо в умовах війни, яка спричинила додаткові соціальні й психологічні труднощі для дітей. Як зазначила Юлія Усенко, багато випадків сексуального насильства відбуваються через інтернет. Вкрай важливою є проблема домагань у соціальних мережах, де діти, часто не усвідомлюючи наслідків, потрапляють у пастки сексуальних злочинців.
Експертка виділила основні форми сексуального насильства:
Юлія Усенко звернула увагу, що сексуальне насильство через інтернет є найбільш складним для контролю з боку правоохоронних органів. Нападники часто створюють фальшиві профілі в соцмережах, набувають довіри до дітей і вимагають інтимні фотографії чи відео, що згодом можуть використовувати для шантажу.
«Внаслідок цих дій, які іноді розпочинаються в інтернеті, можуть виникнути найстрашніші форми насильства. Це зґвалтування, іноді з застосуванням певного фізичного насильства. Дійсно, ця тенденція використання мережі інтернет для вчинення сексуального насильства щодо дітей є дуже небезпечною і надзвичайно складною для контролю з боку, наприклад, правоохоронних органів».
Слухайте також: Про сексуальне насильство або не говорять, або говорять дуже сенсаційно — Ліза Кузьменко
Один із основних способів підтримки дітей, які пережили насильство, — це гарячі лінії. Діти можуть звертатися на анонімні лінії, щоб отримати консультацію або повідомити про злочин без страху бути виявленими. До таких ліній належать національна дитяча гаряча лінія 116-111 і урядова лінія 1545. Лінії дозволяють отримати допомогу не лише з питань насильства, а й соціальної підтримки.
«Є гарячі лінії, які працюють абсолютно анонімно. Це коли ми говоримо про дзвінки з телефону. Але ми чудово розуміємо, що діти не дуже полюбляють телефонувати і говорити голосом про те, що з ними трапляється, тому є, скажімо так, канали невербального спілкування».
Ще одним важливим інструментом є онлайн-платформи, такі як Stop Crime, яка дозволяє дитині не лише зателефонувати, а й заповнити спеціальну форму для повідомлення про сексуальне насильство. Ці платформи надають можливість анонімно звертатися з будь-якої точки країни.
«Є така нова ініціатива Stop Crime — ініціатива Міністерства цифрової трансформації, департаменту кіберполіції, Національної поліції України та громадської організації «Магнолія». Гаряча лінія Stop Crime дає можливість не лише зателефонувати, але й написати про те, що трапилося. Однак здебільшого це можливість заповнити певну форму та повідомити, що сталося з дитиною».
В Україні також активно працюють громадські організації, такі як Stop Sexting, що надають ресурсні платформи для батьків та дітей, які допомагають розпізнати сексуальне насильство і знають, як діяти в такій ситуації. Уряд разом з Мінцифрою створив путівник на платформі Дія Освіта, де батьки можуть знайти поради щодо безпеки дітей в інтернеті.
«Ця рекомендація буде більш прийнятною для батьків, оскільки малоймовірно, що діти будуть цікавитися тим, що є на «Дія Освіта». Хіба що підлітки старшого віку можуть звернути на це увагу. Але батькам теж варто говорити про це зі своїми дітьми. І для того щоб робити це більш фахово та обережно, варто також ознайомитися з такими ресурсами, щоб вміти донести цю інформацію до дитини та побудувати місток довіри в разі, якщо з дитиною траплялися такі випадки або можуть трапитися в майбутньому».
Слухайте також: В Україні штраф за домашнє насильство часто може сплачувати сама потерпіла — суддя
Українське законодавство працює над убезпеченням дітей, зокрема через інститут перенаправлення. Це означає, що потерпілим від сексуального насильства надається безкоштовна юридична допомога, психологічна підтримка та медична реабілітація. Спеціалізовані центри надають укриття для дітей, що втекли від кривдників, та їхніх сімей.
«Це перенаправлення до спеціалізованих центрів, які надають психологічну та медичну підтримку дітям, а іноді й цілим родинам. Наприклад, якщо мати з дитиною втікають від кривдника, від якого переживали будь-яку форму насильства, вони матимуть можливість знайти місце для тимчасового проживання, а згодом — влаштувати своє життя окремо від кривдника.
Цей інститут перенаправлення, звичайно, потрібно розвивати та вдосконалювати, але ми максимально взаємодіємо і з громадськими організаціями, і з державним сектором, щоб надати постраждалим максимальну можливість отримати підтримку та реабілітацію, аби пережити наслідки цього злочину».
Особлива увага приділяється мінімізації травматизації дітей під час слідчих дій. Записи допитів дітей проводяться за спеціальними методиками, щоб уникнути повторних свідчень і максимізувати захист їх психічного здоров’я.
«Ми максимально дотримуємося принципу мінімізації травматизації, що означає мінімальну участь дітей та постраждалих від насильства в слідчих діях. Ми фіксуємо допити таким чином, щоб потім не довелося повторно допитувати дитину в суді. Це відбувається на відео, звичайно, якщо нам надається дозвіл. У майбутньому це мінімізує участь дитини в повторних допитах».
Дослідницька агенція Fama та Асоціація жінок-юристок України ЮрФем провели масштабне соціологічне дослідження в рамках проєкту «Сексуальне насильство в Україні побачити невидиме». У цій серії подкастів ми ословлюємо невидиме. Проєкт «Сексуальне насильство в Україні: побачити невидиме» впроваджується Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки ПРООН в Україні та фінансування урядів Данії та Японії. Висловлені у розмовах думки є висновками та позицією авторів/ок і не обов’язково відображають погляди ПРООН в Україні та урядів Данії та Японії.