«Реінтеграція ветеранів — це непросто, змін треба захотіти» — координатор МХП Юрій Короп

Оборона Маріуполя

Руслана Кравченко: Насамперед хочу запитати вас як ветерана — коли ви стали на захист України, яке мали звання, ким були під час повномасштабної війни? Я знаю, що ви брали участь і в антитерористичній операції.

Юрій Короп: Так, я почав служити у листопаді 2013 року — у мене була строкова служба. Служив до травня 2015-го, мав звання солдата. Після звільнення приблизно за пів року підписав контракт — у тій самій бригаді, з тими ж побратимами. І від 2016 року до 2025-го я у строю.

Руслана Кравченко: Де ви зустріли повномасштабне вторгнення?

Юрій Короп: У Маріуполі.

Руслана Кравченко: Ви там служили деякий час чи потрапили у місто перед самим початком повномасштабної війни?

Юрій Короп: Недовго. Приїхав туди лише за кілька місяців до початку.

Руслана Кравченко: Чи очікували, що буде саме таке масштабне вторгнення й одним із його епіцентрів стане Маріуполь?

Юрій Короп: Думаю, більшість не очікувала настільки масштабної атаки. Були побоювання, але не такого рівня. 24 лютого 2022 року я був біля Маріуполя, у невеликому населеному пункті. Отримали команду вирушати на оборону: частина підрозділу поїхала до Маріуполя, частина — у напрямку Волновахи. Я був серед тих, хто поїхав до Маріуполя.

Руслана Кравченко: Яким було місто в ті перші дні великої війни?

Юрій Короп: Уже тоді тривали обстріли, люди виїжджали. Дехто панікував, дехто — ні. Були й ті, хто підтримував російську сторону — відсотків 20–30 населення.

Руслана Кравченко: Ви потрапили в полон саме в Маріуполі. Якщо можете, розкажіть про це.

Юрій Короп: Так, нас взяли в оточення на одному із заводів міста. Я був із хлопцями з 36-ї бригади морської піхоти. Двічі намагалися прорватися — безуспішно. Командування зникло, згодом ми дізналися, що вони теж у полоні. Було прийнято рішення здатися, щоб урятувати людей.

Руслана Кравченко: Ви перебували весь цей час у Росії?

Юрій Короп: Спершу — в Оленівці, близько місяця. Потім — на території Росії.

Руслана Кравченко: Підрив колонії в Оленівці ви не застали?

Юрій Короп: Ні, мене вже тоді перевели, за тиждень-два до того.

«Найкращий момент мого життя» — Юрій Короп

Руслана Кравченко: Ви повернулися під час обміну 5 лютого 2025 року. Чи відчували, що Україна про вас пам’ятає, що вас чекають?

Юрій Короп: У полоні нас повністю ізолюють від світу — новин не було, листи доходили рідко. Дехто три роки не мав жодного зв’язку з родиною. Ми не знали, чи Україна існує, бо росіяни повторювали, що «все вже скінчено». Про обмін я зрозумів лише тоді, коли нам зняли скотч з очей під час нібито етапування і я побачив білоруський номер на автобусі.

Руслана Кравченко: Якими були ваші емоції, коли ви ступили на українську землю?

Юрій Короп: Це був один із найкращих моментів мого життя. Приємний шок. Я пам’ятатиму цей день завжди.

Руслана Кравченко: Як дізналися ваші рідні?

Юрій Короп: Мама отримала сповіщення у «Дії», а решта побачили моє фото в автобусі — хтось сфотографував, і мене впізнали.

Період реабілітації

Руслана Кравченко: Після трьох років полону ви потребували реабілітації. Як вона проходила?

Юрій Короп: Реабілітація була безкоштовною. Спершу у Вінницькій області, потім — завдяки Благодійному фонду «МХП-Громаді» та програмі «МХП Поруч» — у Черкаській обласній лікарні. Допомогли також зі стоматологічним лікуванням. Реабілітація тривала близько трьох місяців.

Слухайте також: Дружина полеглого захисника Аліна Отземко про те, як пояснити дітям, що таке війна

Руслана Кравченко: Здоров’я після полону було сильно підірване?

Юрій Короп: У мене ще більш-менш, але в багатьох хлопців — важкі хвороби, туберкульоз, ураження ніг. Медичне забезпечення там — жахливе.

Робота в компанії МХП і допомога «своїм»

Руслана Кравченко: Зараз ви працюєте координатором із взаємодії з військовими та ветеранами в МХП. Як почалася ця співпраця?

Юрій Короп: Вони допомогли мені з реабілітацією. Познайомився з Андрієм Якимчуком — моїм теперішнім керівником. Коли я вирішив звільнитися з армії, він запропонував роботу. Я спілкуюся з військовими, ветеранами, їхніми родинами. До кожного — індивідуальний підхід. Мій військовий досвід допомагає розуміти їхні потреби.

Руслана Кравченко: Як проходить реінтеграція ветеранів у цивільне життя?

Юрій Короп: Це непросто. Я завжди кажу: треба захотіти змін. Якщо людина не хоче допомоги, то й психолог не допоможе. Я теж звертався до психолога — стало краще, принаймні не гірше.

Руслана Кравченко: Якщо ветеран замикається в собі, як діяти родині?

Юрій Короп: Насамперед — це робота сім’ї. Лише близькі можуть повернути людину до життя. Ми вже допомагаємо далі.

Руслана Кравченко: У Миронівській лікарні відновного лікування проходять реабілітацію ветерани. Хто може звертатися?

Юрій Короп: Усі, хто має направлення від сімейного лікаря. За три місяці моєї роботи не було жодної відмови.

Слухайте також: Від звернення до перемоги в суді: як МХП забезпечує правовий супровід військових

Руслана Кравченко: МХП проводить і заходи для ветеранів — «Звитяга нескорених», риболовлі, змагання. Ви берете участь?

Юрій Короп: Так, був на «Звитязі Нескорених» у Кам’янському. Хочу показати, що ми пам’ятаємо про побратимів, які досі в полоні.

Руслана Кравченко: Змагання відбулися і в Миронівці на Київщині?

Юрій Короп: Так. У Миронівці ветерани встановили національний рекорд України з інвастронгу. 8 ветеранів війни з ампутаціями успішно протягнули два зчеплених автобуси сумарною вагою 36 тону на дистанцію 16 метрів 95 сантиметрів за 34,75 секунди. Цікаво, що в одному з автобусів у цей час перебувало 50 пасажирів.

Рекорд було офіційно зафіксовано представником Національного реєстру рекордів України, легендарним спортивним журналістом Валентином Щербачовим, який одразу ж після цього вручив команді ветеранів сертифікат про встановлення національного рекорду. Ще один сертифікат було вручено партнеру встановлення рекорду –  Благодійному фонду «МХП-Громаді».

Головним суддею змагань став Василь Вірастюк, чемпіон світу зі стронгмена. Завершили день спільним частуванням — козацьким кулішем та борщем, які приготував ветеран і шеф-кухар Юрій Грицай.

Також ми запланували турнір з риболовлі. Прийшли родини, діти. Пригощав шеф Юрій Грицай — його юшка просто неймовірна!

Руслана Кравченко: Так, ми теж чули про його страви! І такі заходи важливі не лише для ветеранів, а й для всієї громади.

Юрій Короп: Саме так — вони об’єднують.

Руслана Кравченко: Ви казали, що вирішили звільнитися з війська. Як швидко знайшли роботу?

Юрій Короп: Через два дні після звільнення вже працював у МХП. І не шкодую — допомагати військовим для мене важливо.

Руслана Кравченко: Компанія МХП також створює робочі місця для ветеранів?

Юрій Короп: Так. Якщо ветеран не може повернутися на попередню посаду через стан здоров’я, шукаємо іншу або створюємо нову. Головне — щоб усі залишалися в команді.

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі