Юрій Шаповалов — лікар із Донецька, засновник клубу любителів кактусів «Іслайя». Працював лікарем-нейрофізіологом. Писав у Twitter під акаунтом «Залишенець Донецький», де публікував свої саркастичні спостереження за життям під окупацією. Окупанти затримали його у 2018-му році, катували й звинуватили у шпигунстві на користь України. Його засудили на 13 років неволі. Друзі з вільної частини України підтримували зв’язок з Юрієм, але влітку 2024 року він обірвався. З полону його звільнили 14 серпня 2025 року.
Юрій Шаповалов став першим героєм документального проєкту «Повернення», створеного у співпраці Громадського радіо та Об’єднання родичів політв’язнів Кремля.
Донеччанин Юрій Шаповалов пробув у російському полоні сім років, сім місяців і три дні. Після окупації Донецька він залишився в місті й вів блог «Залишенець Донецький». За правду про дії росіян у місті поплатився свободою, а після звільнення у 2025 році почав будувати життя у Києві спочатку. Юрій став першим героєм документального проєкту «Повернення» на Громадському радіо.
Він народився в родині лікарів і сам усе життя понад 20 років працював лікарем. Останнє місце роботи — Донецька обласна клінічна лікарня. Крім професії, мав цікаве хобі — колекціонував кактуси.
«У мене було стабільне, спокійне життя. Іноді воно мені здавалося навіть таким трошки нудним і рутинним. Але тепер я розумію, що насправді це було дуже щасливе життя. І воно зіпсувалося у 2014 році, коли у нас в Донецьку почалась окупація. З моменту окупації це вже було ненормальне життя», — розповідає про себе чоловік.
Під окупацією він прожив чотири роки. А потім його затримали.
Окрім роботи лікарем, він очолював клуб любителів кактусів «Іслайя». Розповідає, що до окупації на виставки клубу приїздили люди зі всієї України. Каже: навіть у травні 2014 року, коли вже пройшов фейковий референдум про «незалежність» «ДНР», їхню виставку ще відвідували люди з Запоріжжя. Утім, ця виставка була останньою, на яку приїхали люди з вільної України. До того ж багато колекціонерів у 2014 році покинули місто. Попри це, робота клубу продовжувалась.
На зустрічах клубу політичну ситуацію не обговорювали. Утім, попри це подекуди ці теми в розмовах проскакували. Можливо, це була одна з причин, через яку за ним почали стежити окупанти.
Юрій Шаповалов пригадує: спочатку використовував соцмережі лише для читання інформації.
«Я бачив, що інші люди, мешканці Донецька й інших окупованих регіонів пишуть про те, що бачать своїми очима й чують на власні вуха. І поступово сам став про це писати», — каже Юрій.
Влітку 2015 року він побачив прямо на одній з центральних вулиць Донецька, біля критого ринку, якусь незвичну військову автівку — фургон-КУНГ — та сфотографував її. Зроблене фото опублікував у соцмережах.
«Його помітили й стали аналізувати, що це може бути за техніка. Потім на якомусь аналітичному українському сайті я прочитав, що, виявляється, це був якийсь російський автомобіль радіоелектронної боротьби, який ще навіть не був прийнятий на озброєння російською армією, а він вже роз’їжджає по вулицях Донецька», — розповідає лікар та любитель кактусів.
І тоді він зрозумів, що може надавати корисну інформацію навіть без потрапляння на якісь секретні об’єкти чи виконання якихось завдань. Він просто писав про те, що бачив на вулицях Донецька. Наприклад, фотографував військових або їхні автомобілі, а фото публікував у своєму блозі «Залишенець Донецький». Це й стало приводом для того, щоб за ним почали стежити окупанти.
Після затримання Юрія Шаповалова звинуватили у шпигунстві на користь України. Це сталося у 2018 році. Він не знає, яким чином його вирахували, але каже, що має кілька припущень. Зокрема, припускає, що десь «засвітився» на камерах відеоспостереження. Також, можливо, для цього залучали технічні засоби через інтернет-провайдера.
«Один з оперативників, який вів мою справу, казав, що він за мною ходив. Скаржився, що я надто швидко ходжу. Йому доводилося за мною ходити», — розповів блогер.
З матеріалів кримінальної справи чоловік дізнався, що її відкрили ще за рік до затримання. Вони виявили, що в «Твіттері» (тепер — X) хтось пише й рік намагалися його спіймати.
За час полону він змінив три місця утримання. Першою була «Ізоляція». У цій російській катівні Юрій провів сто днів. Цей період він називає найстрашнішим за весь час перебування в неволі.
Далі був Донецький СІЗО. Чоловік каже: після «Ізоляції» СІЗО йому здавався санаторієм. Там його тримали понад два роки.
А після «суду», який засудив українця до 13 років, його відправили до виправної колонії суворого режиму в окуповану Макіївку на Донеччині. Там він пробув до обміну.
Говорячи безпосередньо про перебування в полоні, Юрій Шаповалов сказав, що навіть під час перебування в нелюдських умовах можна зберегти гідність. Хоча й визнав: це складно.
«Я на власному досвіді знаю, що гідність можна зберегти навіть перебуваючи в нелюдських умовах. Це складно. Я бачив людей, які зривалися. Були психологічні зриви. Це складно для людей», — сказав він.
Утім, звільнений з полону розповів, що ті хлопці, які залишилися в колонії, продовжують бути українськими патріотами й не втрачають почуття гідності. Хоча для того, щоб вижити у складних умовах неволі, доводиться йти на якісь компроміси, якось пристосовуватися: наприклад, йти на поступки адміністрації колонії. Але водночас в умовах такого тиску відчуття гідності стає ще сильнішим, зауважив звільнений з полону донеччанин.
Він наголосив: у в’язницях у Росії та на окупованих територіях досі перебувають багато цивільних. У неволі їх тримають вже по 9-10 років. Цих людей мали обміняти ще в період «Мінських домовленостей». З початком повномасштабної війни «Мінські домовленості» припинили діяти й не залишилося жодного юридичного механізму, який би дозволив витягати з неволі цивільних. Своє звільнення та визволення ще кількох цивільних він назвав «дивом».
Широку увагу до Юрія Шаповалова привернула журналістка Катерина Шаповал. Однак, як з’ясувалося, вони не були знайомі особисто. Ба більше, вони не розвіртуалились дотепер.
Катерина розповідала, що дізналася про історію Юрія з медіа й потоваришувала з ним дистанційно.
Юрій пригадує: про те, що йому взялася допомагати Катерина, дізнався від мами.
«Я вперше почув її прізвище від мами. У мене було декілька побачень під час ув’язнення. І вона мені розказувала, що мої колеги по кактусному хобі дуже переймаються моєю справою. І чомусь вийшло так, що саме Катерина Шаповал неодноразово телефонувала моїй мамі, з нею спілкувалася. Через неї була комунікація з моїми колегами по кактусному хобі. І вона була причетна до передачі мені матеріальної допомоги. Також вона психологічно підтримувала мою маму просто спілкуванням по телефону», — розповів Юрій Шаповал.
Юрій каже, що дуже вдячний Катерині за її допомогу й додає, що має з нею лише спільних знайомих. Але особисто вони ще не познайомились. Це, припускає, ще попереду.
Загалом чоловік констатував, що до його звільнення доклалося багато людей, але імен більшості він навіть не знає. Розповідає, що його історію навіть читали в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, про що йому розповіла працівниця відомства в автобусі, у якому перевозили визволених.
Донеччанин зрадів поверненню в Україну.
«Це була така ейфорія. Ми бачили українські прапори, як люди нас зустрічали», — каже звільнений з полону.
Далі його відвезли до лікарні в Чернігів. Детально про те, що чекає на людей після звільнення з полону, їм не розповідали.
«Я не можу сказати, що був якийсь такий інструктаж, де нам чітко по поличках розказали, що з нами буде. Те, що до нас була прикута увага і державних органів, і різних громадських організацій, це однозначно. Але такої якоїсь чіткої системи не було. І все воно якось складалося досить стихійно», — каже Юрій.
У лікарні звільнені з полону перебували приблизно п’ять днів. Вони там просто приходили до тями. Хоча деякі звільнені відразу почали проявляти активність: наприклад, обурювалися тим, що їх не обстежують.
Далі їх перевезли до київської лікарні. Там було обстеження та проведені найнагальніші процедури (наприклад, операції). Далі лікування за потреби відбувається за звичайною процедурою у плановому порядку, починаючи від звернення до сімейного лікаря.
Разом з цими процесами відбувалося відновлення документів та співбесіди зі спецслужбами. Юрій Шаповалов каже: всі ці завдання також лягли на лікарів, які лікували звільнених.
Цивільні та військові у російському полоні зазнають тортур та нелюдського поводження. Зі слів Юрія Шаповалова, декому зі звільнених вдалося зберегти здоров’я, але дехто повернувся з інвалідністю.
На запитання про те, що потрібно покращити у процесі обміну та після нього, Юрій Шаповалов відповів: дуже бракувало людини, яка була б як нянька на першому етапі.
«Дуже не вистачало якоїсь людини, яка б була, ну, як нянька на першому етапі, тому що ми всі були дуже розгублені, дуже дезадаптовані і зорієнтуватися, що робити, до кого звертатися було дуже важко», — каже чоловік.
Він наголосив: на цьому етапі це не має бути додатковим навантаженням на лікарів. Це має бути якась конкретна людина, «яка б прямо за ручку водила й казала: «Ось зараз ти робиш це, а потім те, а завтра щось інше». Тобто склала маршрут і повідомила, до кого, куди й за чим звертатися.
Мати Юрія Шаповалова померла, коли він ще перебував у неволі. Чоловік навіть не зміг побувати на її могилі в окупованому Донецьку.
Брат живе в Москві, куди виїхав ще в 1997 році. Своїх дітей виховує як громадян Росії. Під час перебування Юрія в ув’язненні він не передавав йому допомогу, побоюючись за безпеку своєї сім’ї. Адже у Росії можуть бути проблеми через контакти з засудженими за шпигунство.
Своє спілкування з братом Юрій називає «епізодичним». Про політичні теми вони не говорять.
У нього є друзі на вільній території: це його колеги-лікарі, а також його знайомі по кактусному хобі. Вони й підтримують чоловіка найбільше. І для Юрія це важливо, адже нікого з рідних на вільній території в нього немає.
Наразі він живе в ЖК «Містечко Хансена» біля Києва й думає про відновлення лікарської практики, але зазнає труднощів:
«У нас таке законодавство, що для повернення до лікарської практики після тривалої перерви треба пройти складний механізм. І не враховується, що зараз виникають такі нестандартні ситуації. Тим більше в мене це все було ускладнено через те, що були втрачені всі документи про освіту, диплом довелося відновлювати. Це виявилося складною процедурою. Потім не вистачало свідоцтва про закінчення інтернатури, щоб мене могли без перешкод взяти на курси. Як завжди, допомогли горизонтальні зв’язки й знайомі люди допомогли розв’язати ці питання», — розповів Юрій Шаповалов, який вже проходить курси перекваліфікації.
Юрій Шаповалов наголошує, що не хоче цей свій досвід, який отримав не з власної волі, підносити в якийсь абсолют чи спекулювати на цьому.
«Так сталося, що довелося це пережити, але я не збираюся все життя експлуатувати цей образ жертви. Я хочу повернутися до нормального життя, просто стати повноцінним громадянином. Я не чекаю, щоб весь час мене жаліли чи якесь таке ставлення було», — резюмував звільнений з полону лікар та колекціонер кактусів Юрій Шаповалов з Донецька.
Проєкт впроваджується за підтримки Федерального уряду Німеччини