Моїй доньці складно щось нав`язати — лучанка про гендерне виховання доньки

Втім є інша. Проблема нерозуміння самого поняття «гендерне  виховання».

Її доньці Владиславі-Соломії  5 років. Жінка переконана, що сучасним дітям складно будь-що нав`язати, тому що вони вже вміють вибирати і їх позиції —  «я хочу і я буду» дуже важливі.

«Я вважаю, що сьогодні в Україні багато хто не розуміє, що таке гендерне виховання, взагалі не надає цьому значення,  важливості чи неважливості цього виховання . Якщо переходити конкретно до виховання моєї доньки, то її складно виховати і нав`язувати щось. Тому що якщо вона любить плаття, я не можу їй сказати «Ладушка, давай штани». Я їй кажу, але вона мені відповідає, що вона хоче плаття. І все. Бо я — дівчинка», — ділиться своїм досвідом Катерина.

Про амбіційний характер своєї доньки  в традиційному українському розумінні розповідає:

«Якщо вона буде дуже класно грати футбол, чому ні? Якщо вона буде керувати і займати керівні посади або заводами керувати, то чому ні?Якщо це її вибір. Я не можу їй боронити. Ці діти, що на сьогоднішній день підростають..їм дуже важко щось заборонити, тому що вони вже народжені зі своїм стержнем. Забивати його — це тільки заважати. Все, що батьки зобов`язані, це дати можливість максимально розвинутись особистості», — пояснює Катерина Дулапчій.

В дитячому садочку її донечки  чіткого поділу «хлопчик» і «дівчинка» теж  нема. Але акценти на статі є,  розповідає  лучанка:

«Я не бачу, щоб так сильно була різниця. Єдине, що я бачу, коли там кажуть, що дівчаток пропускаємо вперед, а  хлопчики позаду . Якщо іграшки, то нема такого, що діти, ви грайтеся цим , а ви — цим. Діти самі обирають . Ну, можливо, якісь фрази напевно є. Якщо дівчинка, то ти маєш бути, можливо, спокійніша. Але  я кажу знову ж, що вони добре знають мою дочку, характер кожної дитини, тому що уже не перший рік і фактично в школу скоро піде , то сказати «зроби так, а не інакше», дуже важко дітям», — додає Катерина і каже, що власним прикладом намагається показати доньці, що можна водити автівку, вивчати іноземні мови, вільно подорожувати.  І, мовляв, їй теж хочеться це робити.

Натомість викладачка волинського вишу, яка виховує двох синів, Вікторія Колодяжна  вважає, що аби проблему вирішувати, про це варто говорити в школах, університетах та актуалізувати тему:

«Не можна сказати, що ті ролі, які закладаються у вихованні і хлопчиків , і дівчат,  є погані . Багато в чому вони продиктовані традиціями , тим статусом, який надається і чоловікам, і жінкам, але, можливо, десь в якійсь мірі вони не повністю уже встигають, ці напрацьовані моделі поведінкові за тими змінами, які відбуваються в суспільстві», – розповідає Вікторія і говорить про те, що виховання в традиційних ролях може мати негативні наслідки:

«Наприклад, в психологічному  плані те, що нав`язується, що чоловіки не плачуть і потім вони залишаються з усіма своїми емоціями, які вони  гасять всередині і тримають в собі, бо це не по-чоловічому їх назовні показувати . І потім це все випливає в ранніх інфарктах , інсультах і інших хворобах  через усі ці стреси, які були подавлені всередині. Тому намагаюсь зі своїми синами  говорити більше про якісь загальнолюдські цінності , які притаманні і жінкам, і чоловікам», – пояснює Вікторія.

І Вікторія, і Катерина спільній в тій позиції, що потрібно більше пояснювати суспільству,  що таке «гендер», «гендерне виховання», беручи за  приклад європейські країни, де виховують в першу чергу не  хлопчика чи дівчинку, а особистість.

Матеріал створений за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля

Аріна Крапка, Луцьк, Громадське радіо