«Ми хочемо навчатися разом з усіма», — мати хлопчика з особливими потребами

В луцькій спеціалізованій школі-центрі для реабілітації дітей з особливими потребами пропонують індивідуальний плани роботи, однак це підтримують не всі батьки.

Ольга Бурлакова, переселенка з Луганська, проживає в Луцьку більше року. ЇЇ син Ілля цьогоріч пішов в перший клас. Разом з логопедами жінка активно готувала його до школи, тому що у хлопчика синдром Дауна. Мама каже, що її син навчився писати і рахувати. Але цього не помітили у школі.

«Моя дитина неговоряща. Він каже декілька слів. Він з допомогою вчителя був дуже щасливий, тому що всі діти рахували. І він почав рахувати. Він сам вийшов до дошки», — ділиться спогадами жінка.

Ольга Бурлакова розповідає, що в якийсь момент ставлення до дитини змінилося.

«День вчителя пройшов. І почалося все. Стала відчувати відношення до дитини — не дуже. Ставлення погане. Мені вчителька сказала, що ваша дитина не готова до школи. Вам треба йти на індивідуальний. Я їй сказала, що підемо тільки через мій труп. Бо будь-яка дитина має право на освіту. І це право ні в кого не можуть забрати. Навіть у наших дітей-інвалідів», — каже Ольга.

Хлопчика, який, за словами матері, ніколи не був агресивними, звинувачують в агресії, говорить Ольга:

«Діти з синдромом Дауна не бувають агресивними. Може бувають випадки, але це дуже рідко. Я стала їй доводи ти, що дитина моя не агресивна. В нас є характеристика з дитячого садка. Все є».

Два місяці Ілля був в лікарні. Коли повернулися, ситуація не покращилася. Вчителька Іллі Любов Макаренко каже, що дитина ще не була готова до школи:

«Мама розуміє готовність до школи, це коли дитина вміє читати, писати. В моєму класі ніхто не вміє читати і писати. Ну, не вмів. Але дітки навчилися тримати ручку, дивитися в мою сторону. Дітки чують. Що потрібно дістати, що потрібно зробити. До кожної дитини я підходжу і показую, як зробити», — пояснює вона.

Вчителька не заперечує і свої слова про агресивну поведінку дитини:

«Він хоче привернути увагу дітей. Він не вміє, як. І тому з моєї практики, дуже буває часто, що вони б`ються, штовхаються, смикають за волосся. Вони таким чином хочуть подружитися, але не вміють», — каже жінка.

Наразі, за її словами, конфлікту з цього приводу немає.

«Ми з мамою домовилися, що вона буде продовжувати сидіти в класі. Ми домовилися, що мама буде працювати по цій індивідуальній програмі, яку дитина може зробити. Він же не напише диктант. Все-таки ми будемо далі працювати над тим, щоб дитина навчилася тримати ручку, писати елементарну паличку, гачечок», — переконує вчителька.

Ольга Бурлакова мріє про те, що в їхній школі був клас, де такі дітки, як її Ілля, могли навчатися. Однак про це говорити поки що рано.

Не підтримує індивідуальний план для своєї дочки ще одна мати — Наташа Ховайло, дочка якої навчається у 2-Б класі. Вона каже, що здійснюється тиск на дітей.

«Тут фактично іде моє слово проти слова вчителя. І роблять такий психологічний тиск, що багато мам йдуть на індивідуалу. Якщо діти непотрібні, їх просто викидають на індивідуалку. В цьому році в нас прийшло двоє мам із загальноосвітніх шкіл. Вибачте мене, то якщо їх брали в загальноосвітню школу, то чому вони сюди прийшли?», — дивується вона.

Щоправда, не всі батьки поділяють таку думку. Валентина Хмарук, голова батьківського комітету, дитина якої теж навчається в 1-а класі, переконує, що претензій до роботи вчителів і школи немає:

«Адміністрація школи і вчителі, я думаю, йдуть нам назустріч, в усіх питаннях. В нашому клас зовсім різні дітки. Кожен з різною проблемою, своїм ступенем захворювання, тобто різні дітки. Але вибачте, за чотири місяці навчання до кожної дитини знайдений підхід. Кожна дитина в міру своїх можливостей пише, читає, рахує».

Заступник начальника управління освіти Луцької міської ради Тетяна Силка каже, що окремо клас для таких дітей створити неможливо тому що їх небагато. Але про те, що потрібно шукати компроміс, вона буде говорити із батьками, і з вчителями.

«Я не думаю, що про це буде мова, оскільки таких дітей, як ото на перший клас, недостатня кількість для створення класу. Тут класи по 12 – 13 осіб. Вони невеликі. І якщо клас створюють з показами до 10-ти, то окремо клас створити для цих двох. Я не думаю, що сьогодні про це буде йти мова», — каже Тетяна Силка.

І вона, і дирекція школи одностайні в тому, що індивідуальний план для діток з особливими потребами- значно краще. І що мовляв, це не зашкодить соціалізації дітей. Але і мати Іллі, і інші батьки, вбачають в цьому не зовсім благородні наміри.

Наразі у  спеціалізованій загальноосвітній школі навчається 17 дітей з синдромом Дауна. Один із випускників школи — студент Східноєвропейського національного університету.