Пенсіонерка вимагає три мільйони від ЗСУ за зруйноване житло

Уявіть собі, що у вашому районі завелися чи то терористи, чи то російські окупанти. Одного разу ви пішли за хлібом, а коли повернулися, то побачили, що двері вашої квартири зірвано, а всередині розташувалися солдати української армії. Вони відстрілюються від ворогів, а на ваші вимоги впустити додому просто не звертають уваги. Саме така історія сталася у липні 2015 року із багатьма мешканцями селища Мар’їнка у Донецькій області. 62-річна Тетяна Передєльська розповідає, що українські військові заблокували доступ до двох багатоквартирних двоповерхових будинків та десяти приватних котеджів.

«Из домов нас вынудили уйти, потому что нас оттуда выпускали и назад нас не впускали, – каже жінка, – Стреляли нам под ноги, чтобы мы не проходили назад домой.  Дорогу нам перекрыли, вообще по ней нельзя было ни ходить, ни ездить. Разрешили нам ходить только по тропинке через поле. Причем ее заминировали».

Коли у жовтні військові вперше почали пропускати мешканців на півгодини додому, то місцеві дізналися, що двері у квартири та гаражі виламані. Тетяна Передєльська говорить, що так і не змогла ніде знайти важкі залізні двері у її квартиру. За словами жінки, вся її квартира була абсолютно розграбована, вона не знайшла у своїй квартирі навіть ложок. Ледве видобула з купи сміття посеред кімнати якусь стару куртку. Вивезли її швейну машину, оверлок та дитячі іграшки, говорить Тетяна Передєльська.

«Военно-гражданская администрация относится к нам плоховастенько, – розповідає Тетяна, – И уже почти в глаза говорят нам о том, что: «Вы все врете, вы все сами повывозили, вы хотите армию необоснованно обвинить».

Тетяна Передєльська та ще декілька мешканців отримали від керівника військово-цивільної адміністрації Мар’їнки довідку-підтвердження про те, що під час проведення АТО вони втратили можливість проживати у своїх будинках, повністю втратили нерухомість та майно, яке знаходилося у нерухомості.

Громадське радіо звернулося із запитом до Міністерства оборони України з приводу того, чи дійсно житло Тетяни Передєльської тепер займають солдати наших збройних сил. Але у встановлений законом строк ми відповіді так і не отримали. Чекаємо, що це станеться найближчим часом.

 

Тим часом діти Тетяни переїхали до Києва, а вона тепер живе із рюкзаком за спиною. Переїжджає з одного місця на інше. Її пенсію підвищили до 1300 гривень, але виживати на ці гроші все одно важко. На них навіть квартиру в Курахово не знімеш, бо залишку грошей ані на харчі, ані на ліки не вистачить.

«Мы объединились, я и еще такая же пенсионерка, как и я, и нас пустила женщина в Мариуполе – розповідає Тетяна, – У нее дом и на территории – старая-престарая кухня. И вот в этой кухне мы живем. На улице вода в колодце, на улице – туалет, газа нету. У нас уже люди некоторые умирают, их хоронят и из чужого сарая выносят гробы. А пенсионеры остались подыхать».

Спочатку бездомні мешканці Мар’їнки писали листи до Президента, омбудсмана, депутатів. Вони хотіли, щоб їм надали юриста для захисту прав, але допомоги не отримали. «И нас взял под крыло Украинский Хельсинский союз по правам человека, и вот юристы с нами работают и помогают – сказала Тетяна Передєльська, – в апреле я обратилась в суд, и с тех пор суд все время какие-то подножки ставит: то не так, это не так. Специально люди издеваются, чтобы не пустить дело в ход».

Сума позову Тетяни Передєльської складає 469 822 грн матеріальної шкоди (за знищене та викрадене майно), 200 000 грн моральної шкоди та 2 480 706 грн компенсації за використання майна. Тетяна Передєльська вважає своє майно втраченим, тому просить відшкодувати його вартість. Вже відбулося три засідання у цій справі: у суді першої інстанції позивачам відмовили навіть у відкритті провадження, але апеляційний суд повернув справу на повторний розгляд.

Постраждалих людей, які втратили майно дуже багато: наприклад, у Мар’їнці вони вже сформували цілу ініціативну групу. Наразі подано три позови до суду: три по Мар’їнці, один по Красногорівці, але ще більше позовів на стадії підготовки.

Юристка, яка співпрацює із Центром стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, Юлія Науменко допомагає пенсіонерці. Вона вважає, що держава повинна була би винайти консенсус поміж мирними мешканцями та військовослужбовцями. «Держава закриває очі на цю проблему, – каже Юлія Науменко, – Немає відповідного законодавства про відшкодування втраченого майна. Наша держава не бажає за зверненнями мешканців добровільно повертати вартість їхніх квартир або надавати у власність інші квартири».

Існує Закон про мобілізацію, який передбачає використання будинків або майна мирних мешканців, але немає Закону про реституцію (компенсацію). Згідно із статтею 22 Закону про мобілізацію, «громадяни зобов’язані: надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України… з наступним відшкодуванням  державою  їх  вартості  в  порядку,  встановленому законом”. Але в тому ж Законі вказано: “Кабінет Міністрів України: розробляє порядок відшкодування державою вартості майна,  яке було примусово відчужено…».

За словами Юлії Науменко, Мар’їнське управління Нацполіції порушило кримінальну справу щодо викрадення майна, але винних не встановлено, оскільки військовослужбовці не дають проводити слідчі дії.

Начальник Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОДА Валерій Кобижча розповідає, що існує програма допомоги постраждалим і приватні і комунальні будинки після обстрілів вздовж лінії розмежування поступово відновлюються. Але таких зруйнованих будинків все ще дуже багато.

«Я вам скажу, що лише по Авдіївці — 1125, але ми там дещо відновили, тож лишилося 900. Більше тисячі також по Мар’їнці, більше тисячі по Красногорівці, – каже Валерій Кобижча. – І у нас дуже багато таких населених пунктів. Ми працюємо над виділенням 35 мільйонів для закупівлі будматеріалів для відновлення будинків, як ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій».

Радник з питань внутрішньо-переміщених осіб Мінсоцполітики Олександр Ворожко вважає, що відшкодовувати  кошти за втрачене житло має Міністерство оборони, але держава досі не має ніякого механізму для відшкодування за мобілізацію та/або руйнування помешкання людей. «Закону про реституцію, відшкодування житла, майна нема, – каже він, – Є тільки варіанти, декілька їх, які там обговорюються, але нема політичної волі, щоб це було прийнято. У нас немає законодавчих актів і законодавчого обґрунтування відшкодування втраченого житла».

На думку чиновника, до цієї ситуації можна теоретично пристосувати закони про відшкодування за житло, пошкоджене в результаті стихійних лих. За його словами, Мінсоцполітики наразі не має можливості запропонувати вимушеним переселенцям нове житло або майно. Немає навіть концепції вирішення житлової проблеми. Грошей у бюджеті на це також не передбачено. Всі модульні містечка для переселенців та предмети першої необхідності їм надають міжнародні благодійні організації.

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні