Правозахисники вимагають ефективного механізму виправлення судових помилок

За даними Державної пенітенціарної служби, в Україні відбувають покарання 1539 довічників. У справах близько сотні людей правозахисники піддають сумніву правосудність вироків, каже керівниця Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

«У нас є багато прикладів, які говорять про те, що людей засудили за злочини, яких вони не вчиняли. В Україні дуже катастрофічна ситуація у судовій системі з виправдувальними вироками. Наприклад, менше одного відсотка таких вироків суди виносили останніми роками. Це означало, якщо людина потрапляла в жорна кримінальної системи, то бути виправданим шансів у неї було менше одного відсотка. Судді не хотіли виносити виправдальні вироки, часто діяли з прокурорами. Тому що це означало б, що їхня робота була оцінена незадовільно», — каже Тетяна Печончик, нагадуючи про справи Володимира Панасенка, Максима Орлова, Мераба Суслова, Олександра Ощепкова, Андрія Дембо, Бориса Полторацького, Сергія Педченко та багатьох інших.

Найвідомішою з таких справ — це справа засудженого за вбивство чотирьох людей Олександра Рафальського. При затриманні у червні 2001 року його оформили як безхатька, аби не повідомляти рідних і не допускати до справи адвоката. Чоловік наполягає, що його жорстоко катували понад 12 діб, аби він зізнався у злочині. Під час допитах у нього стріляли над головою, били гумовими кийками, надягали протигаз і перекривали повітря.

Свідчення Олександра Рафальського про тортури зачитує директорка Amnesty International в Україні Тетяна Мазур.

«Спочатку вони поклали мене на підлогу. Потім роздягли догола. Вони зв’язали мені руки та ноги. Вони причепили дроти до моїх пальців і вух, оголені дроти, а потім до паху й до ніг. Увімкнули генератор на вулиці, дроти проходили крізь вікно на першому поверсі — дроти, багато дротів, які були прикріплені до мене. Я був мокрий, коли вони почали. Коли приїхала швидка допомога, вони витерли піну з мого рота. Моє серце не витримувало. Вони робили це три рази. Я пам’ятаю, що в якийсь момент мене «привалило» струмом, не міг дихати і зовсім замерз. Я пам’ятаю, як мої очі застелив туман, як спалахнула іскра і потім все. Відповідно до протоколу, вони тричі врятували життя. Один лікар прийшов, щоб засвідчити мою смерть».

Олександр Рафальський так і не зізнався у злочинах. Однак це не завадило суду у липні 2004 року визнати його винним. Вирок спирається на свідченнях двох чоловіків, які нібито виступали «співучасниками» вбивства. Під час судового засідання ці чоловіки категорично відмовились від своїх свідчень та пояснили, що вони підписали запропоновані папери, не витримавши катувань.

Без права на перегляд

З 2010 року в Україні немає ефективного механізму, який виправляв би судові помилки, каже правозахисник Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

«Це проблема засуджених за свавільними вироками існує з 2010 року, коли у Верховного суду забрали повноваження переглядати кримінальні справи в порядку виключного провадження. Тоді не менше, ніж 5 суддів Верховного суду ухвалювали рішення про прийнятність. Це була складна процедура, але вона існувала юридично як перегляд справ, де справи були сфабриковані, де покази, отримані у незаконний спосіб. Після так званої малої портновської судової реформи, ці повноваження у Верховного суду забрали. І цей вакуум, який з’явився у юридичній площині перегляду свавільних рішень, залишився», — каже правозахисник.

Правозахисники та експерти Реанімаційного пакету реформ пояснюють, що виправити становище може законопроект №2033А. У разі його ухвалення він дозволить засудженим до довічного позбавлення волі або через законного представника чи захисника до 31 грудня 2018 року надіслати скаргу апеляційному суду. За переглядом вироку можуть звератись лише ті люди, які засуджені Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року.

Згідно із проектом закону, справу має розглядати той апеляційний суд, у межах юрисдикції якого людина відбуває покарання, а не той, який ухвалив вирок. Суд розглядатиме скаргу за правилами апеляційного перегляду. Можливе оскарження ухваленого вироку в касаційній інстанції.

Підстави оскарження

У законопроекті – вичерний перелік підстав для оскарження. Так, наприклад, суд має розглядати справу, якщо вирок ґрунтується на показаннях людини, отриманих внаслідок порушення права не свідчити проти себе або обставинах, встановлених з порушенням права людини на захист.

«Якщо людина спочатку допитувалась як свідок, а потім вона допитувалась як підсудна. Багато таких справ, коли людину викликають… А коли вона допитується як свідок, вона має одні процесуальні права, а якщо як підсудний, то має інші процесуальні права й можливості. Цим дуже багато користуються й користувались слідчі, які фабрикували ці справи», – пояснює правозахисник Андрій Діденко.

Засуджені за тяжкі злочини можуть звертатись також до суду, якщо вони переконані, що їх засудили на підставі суперечливих свідчень або на свідченнях людини, яка отримала певну вигоду внаслідок засудження.

Справи можуть переглядатись, якщо суд невмотивовано відкинув докази, що виправдовують засудженого, пояснює правозахисник Андрій Діденко.

«Візьмемо справу Олександра Рафальського. Як стверджує слідство, його вину доведено низкою доказів, в тому числі експертизою. Вона доводить про те, що в магазині, де будувався Рафальський, ховали ці трупи й експертиза має встановаити, що ця кров була там. А експертиза каже, що нічого там немає. Суд спирається на те, що вина Рафальського доведена показами свідка. А свідки один за одним виходять і кажуть: «Ми його не знаємо, ми його не бачили. Нас слідчий Карман катував і змусив дати такі покази». І виходить, що вирок не відповідає матеріалам справи», — каже правозахисник.

Також до суду засуджені можуть звертатись, якщо викривлені обставини не відповідають доказам у справі або призначене покарання вочевидь занадто суворе вчиненому злочину.

Критика законопроекту

Однак цей законопроект критикує Науково-експертне управління апарату парламенту. Відомство сумнівається в його доцільності, зауважуючи, що в Україні вироки можуть переглядатись за нововиявленими обставинами. Але система такого перегляду в українських реаліях не працює, каже правозахисник Андрій Діденко.

«Критики стверджують, що цей закон не потрібний, тому що переглянути справу також можна Вищим спеціалізованим судом в порядку нововиявлених обставин. Але якщо ми бачимо на практиці, нововиявлені обставини для суду — це вирок суду, який набрав законної сили проти ката, який катував, проти слідчого, який фабрикував матеріали цієї справи. Фактично це нівелює перегляд, тому що цього нереально домогтись», — каже правозахисник.

Співробітник Інституту держави і права імені Корецького Микола Сірий переконаний, що дійти до вироків, які б засуджували суддів і прокурорів надзвичайно складно. Цього не хоче сама юридична система. На його переконання, так стається, бо сам слідчий чи суддя допускають щодня величезну кількість помилок, і якщо вони свого товариша підведуть під вирок суду, то завтра черга дійде до них.

Більше року розслідується фальсифікація кримінального провадження у справі Олександра Рафальського. Головний фігурант цієї справи – Василь Карман у розшуку, в той час як засуджений вже 14 рік продовжує сидіти за ґратами, розповідає його мати Тамара Рафальська.

«Ярема (колишній генеральний прокурор України Віталій Ярема — ред.) відкрив кримінальне провадження, яке триває рік й три місяці. На сьогодні Олександр Рафальський визнаний потерпілим, але ті міліціонери, які викрали мого сина, катували, досі не притягнуті до відповідальності. Друге кримінальне провадження розслідується прокуратурою Київської області щодо фальшування кримінальної справи, де вже доведено, що те, що нам нав’язали не в’яжеться. Однак у цій справі відбувається імітація розслідування. Ми не можемо притягнути слідчого Кармана до кримінальної відповідальності. Тому що на сьогоднішній день він навіть не допитаний. Не проведені очні ставки по жодному кримінальному провадженні. Слідчий Кармана в бігах», — розповідає Тамара Рафальська.

У ЗМІ також лунають застереження, що про перегляд справ проситимуть такі сирійні вбивці як, до прикладу, Сергій Ткач, якого засудили за вбивство 50 людей. Та Андрій Діденко пояснює, що на те й потрібен суд, аби вивчити усі матеріали справи і вирішити, чи доведена провина людини.

«Суд має вирішити, чи була вина доведена чи ні. Чи дійсно скоювала людина злочин. Нехай суд буде публічним, прозорим, нехай усі люди побачать, що це відбулось. Тоді не буде виникати питання, що злочинці вийдуть на волю. Нехай той, хто це каже, побачить, які докази є вини, а потім апелює до прокурора, до державного обвинувача, щоб засудили до довічного покарання», — каже Андрій Діденко.

Законопроект також критикується через те, що він порушуватиме одну із основоположних норм права, а саме остаточність судового рішення. Та правозахисники пояснюють, що в Україні найвищою соціальною цінністю, відповідно до третьої статті Конституції, є життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека людини. І це повністю відповідатиме принципу верховенства права.

«Розробники цього законопроекту Олександр Банчук та Роман Куйбіда говорили, що це необхідний крок. Неодноразово перші особи нашої держави говорили про те, що судова влада злочинна. То про яку якість судових рішень ми говоримо. Якщо вона ухвалювала злочинні рішення, в тому числі до довічного позбавлення волі, то невже суспільство не має на це реагувати? Цей законопроект є тим ситом, яке дасть відповідь на запитання, чи скоїла людина злочин чи ні», — каже Андрій Діденко.

Минулого тижня парламент так і не спромігся розглянути законопроект у другому читанні. Після розгляду «безвізових» законів депутати почали полишати сесійну залу. Та у правозахисників немає сумнівів,  наполягають, що від умисної чи неумисної судової помилки не зстрахований ніхто, навіть ті ж самі народні депутати.

Микола Мирний, Центр інформації про права людини для «Громадського радіо«