Я боялась звільнення, тому мовчала про вагітність — лучанка

Коли жінка завагітніла, на роботу її так і не прийняли. В таких ситуаціях юристи наголошують: це грубе порушення законодавства, за яке передбачена  відповідальність.

В Анни з чоловіком є донька і син. Зараз жінка встигає працювати, і доглядати за дітьми. Але наскільки це було можливо ще кілька років тому, розповідає:

«В декреті я вже вдруге. Перший раз я пішла в 2011 році. Дочці вже 5 років. І перед тим декретом я влаштувалася на роботу в один з найбільших банків. Там ще на співбесіді питали, чи я хочу зараз дітей, чи я збираюсь в декрет. Ну, я казала, що ніби не збираюсь. І мені казали, щоб «5 років ви не збиралися». І поки я проходила численні навчання, стажування, так склалося, що завагітніла і вагітність була непростою. Я потрапила в лікарню. Ну і, звичайно, мене не взяли на роботу. Я пішла в центр зайнятості», — згадує складний період свого життя Анна.

В Центрі зайнятості для жінки теж не було підходящих вакансій. І на роботу вона пішла знову, коли доньці було 7 місяців:

«Потім на роботу я влаштувалася в одну велику фірму і не пройшло і місяця, як я завагітніла вдруге. Дуже боялася сказати начальству про свою вагітність, бо думала, що вони скажуть, що це я спеціально. Я тоді ще неофіційно була. Тільки на стажуванні. І до останнього це приховувала. Але вже як було видно,  мені довелося признатися і я була дуже здивована його реакцією. Мій начальник прийняв це так добре і влаштував мене відразу офіційно», — переповідає Анна і каже, що в Україні перебувати лише в декреті і за ці «декретні» кошти утримувати сім`ю нереально. І тому потрібно намагатися поєднувати і догляд за дитиною, і роботу.

«Так, як я  громадська активістка, голова благодійної організації, я працювала і працюю. Працювала до самих родів. На роди пішла з тренінгу. І тільки народився синочок,  я з ним по всіх акціях, по всіх наших проектах . Йому там було 6 місяців і я поїхала в Дольськ на проект. І ще досі зі своїми дітьми я по всіх проектах, по всіх нашій діяльності», — каже Воробйова.

Анна вважає, що в Україні жінки з дітьми фактично незахищені.

Юристка Українського Гельсінської спілки з прав людини у Волинській області Ірина Пилипчук розповідає, що  українки можуть себе захистити. І пояснює як.

«Зокрема, Кодексом законів про працю передбачено, що роботодавець не має права звільняти осіб, які мають дітей до трьох років, самотніх жінок, які мають дітей до 14-ти років. І якщо вже виникла потреба, роботодавець, звільняючи дану особу, зобов`язаний свою відмову, своє звільнення обгрунтувати згідно чинного законодавства. Або, коли стоїть питання про прийняття, працевлаштування даної особи на роботу, звичайно, що знову ж таки, якщо відмовляє, обов`язково має бути письмове пояснення з цього приводу. Особа, яка вважає, що її права порушені, має право подати скарг до суду. Як правило, практика така, що суди стоять на стороні жінок», — каже юристка Пилипчук.

За словами Ірини, законодавством передбачено три місяці для подання позову до суду з моменту, коли особу звільнили, за місцем проживання щодо скасування наказу про звільнення. Щодо неприйняття вагітної особи на роботу, то передбачається шість місяців, щоб оскаржити відмову в судовому порядку. Говорить експертка і про кримінальну відповідальність.

«Є відповідальність. Є навіть кримінальна відповідальність. Кримінальним кодексом передбачено, що особа притягується до відповідальності в разі порушення – звільнення особи з роботи з особистих мотивів. Або якщо працівник повідомляє відповідні правоохоронні органи про порушення роботодавцем умов закону «Про протидію корупції». Міра покарання така, що на винних осіб накладається штраф в розмірі від 2-3 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років», — наголошує Ірина Пилипчук.

Також експертка зазначає, що дуже часто самі  жінки не звертаються за захистом своїх прав. Хтось боїться, а хтось не знає. Однак якщо ці права задекларовані державою, потрібно їх відстоювати.

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Генріха Бьолля