Як людині, яку визнали недієздатною, поновити свої права?

Володимир Кагановський у минулому – штурман екіпажу великого військово- транспортного літака АН-12. У 1980-ті роки він возив загиблих радянських солдат з Афганістану на так званому “чорному тюльпані”. Володимир часто був у відрядженнях, через це його родина розпалася, а в нього почався психічний розлад. Ситуація ускладнилася ще й тим, що за борги родині Кагановських довелося продати квартиру. Рідний брат Володимира займався бізнесом і доглядати за ним не хотів, тому вирішив відправити його до інтернату. Тепер 75% пенсії хворого отримує медичний заклад, а 25% – його брат, який вже півроку не провідує Володимира.

“Психіатрична експертиза з визнання мене недієздатним тривала лише п’ять хвилин, мені слова не надали. Лікар-психіатр просто сказав: “Дивіться, скільки разів ви потрапляли у лікарню”, – скаржиться Володимир, – Брата таке становище повністю влаштовує. “Тебе вже визнали недієздатним. Хто доведе протилежне?” – каже він”.

Володимир вважає абсолютно незаконним визнання його недієздатним. Зараз він живе в інтернаті, хоча міг би перебувати і на волі, на обліку у психіатра, приймаючи дуже легкі заспокійливі ліки, як це було раніше. Він має пристойну військову пенсію, і на ці гроші може жити у гуртожитку та працювати ріелтором, як і у попередні одинадцять років.

У вільний час чоловік грає у шахи, музикує на фортепіано та читає детективи. На жаль, умови перебування в інтернаті не дуже задовільні: годують багато, але їжа неякісна. Крім того, через перебування у замкненому просторі із великою кількістю неадекватних людей Володимир впав у депресію. Чоловік також скаржиться, що йому призначають дуже важкі препарати, через які він спить цілими днями.

“За довгі роки хвороби я вже навчився себе контролювати, – розповідає Володимир, – якщо мені не дуже добре, то можу тиждень поприймати легкі препарати, і одразу стає легше. В інтернаті ж роками дають такі ліки, що навіть півтаблетки досить, щоб я цілий день не міг піднятися з ліжка”.

Без дозволу лікарів чоловік навіть не може вийти на вулицю.

“Якщо ти будеш скаржитись, то можуть призначити важкі уколи, – каже Володимир, – Це порушення прав людини”.

За українськими законами фізична особа може бути визнана недієздатною за рішенням суду у зв’язку з тим, що вона має психічний розлад стійкого хронічного характеру, унаслідок чого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Після визнання недієздатною над людиною встановлюється опіка, і надалі всі цивільно-правові обов’язки недієздатного виконує саме опікун. В цьому і полягає проблема.

“Оскільки недієздатна особа не може сама звернутися до суду, то перегляд стану недієздатності за її ініціативою неможливий, – каже адвокат Центра Стратегічних Справ Гельсінської спілки Дмитро Мазурок. – Це може зробити або опікун, або орган опіки”.

Якщо держава ухиляється від захисту прав та інтересів недієздатного, а опікун конфліктує з ним, це може призвести до втрати майна підопічного. Єдиним способом запобігти цьому є поновлення дієздатності. В Європейському суді з прав людини вже розглянуті дві справи “Акопян проти України” та “Наталя Михайленко проти України”. В них ЄСПЛ вказує на необхідність права доступу до суду для недієздатних осіб. Це означає, що сам недієздатний повинен мати можливість звернутися до суду з метою підтвердити свій задовільний психічний стан. Для цього також має бути можливість звернутися до незалежної комісії за альтернативним психіатричном оглядом. На жаль, Україна цього права сьогодні не забезпечує.

До приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини звертаються недієздатні громадяни. Як правило, вони вже конфліктують зі своїми опікунами: в них відбирають єдине житло та запроторюють до інтернатів, щоб отримати доступ до їхнього майна. Недієздатність означає також і те, що опікун отримує контроль над всіма коштами хворого, останній більше не має власних грошей. Такі люди часто жебракують.

“У нас є один клієнт, який живе у монастирі, бо опікуни вигнали його на вулицю”, – каже Дмитро Мазурок.

“Ми намагаємося вирішити проблему доступу недієздатних осіб до суду, – каже юрист  Гельсінської спілки Віталія Лебідь, – Для цього ми від їхнього імені пишемо клопотання стосовно витребування матеріалів їхньої психіатричної експертизи. Поки що ми отримуємо відмови, які пояснюють тим, що  недієздатна особа не має на це права. Також ми зверталися до суду щодо перегляду рішення про визнання особи недієздатною та проведення альтернативного психіатричного огляду”.

За словами Віталії Лебідь, більшість психіатричних експертиз проводиться неякісно: часто повторні експертизи проводяться тими самими лікарями, які колись визнали громадянина недієздатним.

“Якщо український суд відмовиться розглядати нашу позовну заяву, ми звернемося до апеляційного суду, – каже адвокат, – Якщо ж нам відмовлять і там – звернемося до Європейського суду з прав людини”.

Заступник директора Українського науково-дослідного інституту соціальної судової психіатрії та наркології МОЗУ Сергій Шум вважає, що недієздатні особи мають жахливе правове становище в Україні.

“Вони по суті позбавлені всіх своїх прав: не можуть звернутись до будь-якої держустанови чи посадової особи, отримати безоплатну правову допомогу, не можуть самі вирішувати, потрібна їм психіатрична допомога чи ні, – каже він, – У ХХІ сторіччі недіїздатні особи є фактично соціально померлими. Більш того, у цивільному кодексі навіть є норма про стерилізацію таких людей без їхньої згоди: досить бажання та згоди опікуна. Таке практикувалося хіба що у нацистській Німеччині”.

На думку Сергія Шума, сама система недієздатності, як правова категорія, є застарілою. Вона не відповідає сучасному розвитку цивільного права та психіатрії. Поняття недієздатності ввели ще у Давньому Римі для того, щоб захистити майно людей із психічними розладами. В українській правовій системі це тепер виглядає по суті, як позбавлення будь-яких громадянських прав.

Завдяки рішенням ЄСПЛ недієздатні особи можуть самі звертатися до суду для поновлення своїх прав.

“Декілька подібних випадків було вже і в нашому інституті, коли ми проводили експертизу за рішенням суду, – розповідає Сергій Шум, – І ми говорили про те, що особа на даний момент не тільки здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а більш того – вона навіть ніколи й не втрачала цієї здатності, тобто була позбавлена судом дієздатності безпідставно.

Зауважте, що згода опікуна для проведення експертизи не потрібна. Судово-психіатрична експертиза – це окремий вид діяльності, який не можна ототожнювати із психіатричним оглядом. Останній є видом психіатричної допомоги і дійсно відбувається за згодою опікуна. Тому не можна говорити, що згода опікуна є тут принциповою і важливою”.

Найближчим часом Українська Гельсінська спілка планує опублікувати практичні рекомендації для адвокатів, які допоможуть захищати права на доступ до суду для недієздатних осіб.

За офіційною статистикою МОЗУ лише у 2015 році за результатами судово-психіатричної експертизи 4889 людей були визнані недієздатними. Приблизно 34 000 недієздатних отримують психіатричну допомогу.

Після того, як цей матеріал було оприлюднено, із редакцією «Громадського Радіо» зв’язався батько Володимира Кагановського Володимир. На його думку, розповідь його сина містить багато неточностей та неправдивих фактів, а саме: 

1. Служба Володимира у авіації не була пов’язана із перевезенням з Афганістану загиблих радянських солдат.

2. Родина Володимира розпалася внаслідок його тяжкого психічного розладу: шизофренія, параноїдна форма, безперевний перебіг, апатико-дисоціативний дефект.

3. Манія азартних ігор повністю опанувала його свідомість. Володимир програвав в ігрових автоматах свою пенсію, закладав у ломбардах речі та сімейні цінності, брав кредити в банках, робив численні борги, які не міг повернути. З 1986 по 2003 рік Володимир мешкав у квартирі батька, але у 2003 році батько купив йому квартиру за власні кошти. У 2011 році боргів стало так багато, що квартиру довелось продати.

4. Володимир спробував жити у найманій квартирі, але його вигнали звідти через асоціальну поведінку.  Після консультації з лікарями батько прийняв рішення про встановлення опіки над сином. Судово-медична експертиза, яка відбулася у 2012 році після місячного спостереження, визнала Володимира недієздатним. У 2013 році батько Володимира був призначений його опікуном. На підставі медичного висновку КМПКЛ («Медичний та трудовий прогноз несприятливі, потребує стороннього догляду в умовах будинку-інтернату») батько прийняв рішення про утримання сина в інтернаті, для чого звернувся до Опікунської ради Подільського району Києва.

«Я вважаю, що знаходження сина в будинку-інтернаті – єдиний спосіб уберегти його від небезпечних та асоціальних вчинків, – каже батько Володимира Кагановського, –  Знаходження в інтернаті гарантує йому постійний медичний контроль, стабілізацію психічного стану. Що стосується опікунських обов’язків, то я і мій молодший син виконуємо їх неухильно: щотижневі відвідання сина зафіксовані у відповідних документах інтернату. Твердження Володимира про те, що брат вже «півроку не провідує» його є брехнею».

Олег Шинкаренко, проект «Права людини», Громадське радіо

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Генріха Бьолля