Як живуть біженці в ЄС? Історії з різних країн

Починаючи з 2014 року, сотні тисяч біженців шукають притулку в Європейському Союзі. Основною причиною цієї кризи є громадянська війна у Сирії, що триває з 2011 року. Однак, серед біженців є не лише сирійці; за інформацією ООН, станом на січень 2015 року біженці з Афганістану та Іраку становили 20,9% і 9,4% відсотків від загальної кількості прибулих до ЄС. Більшість із них дістались Туреччини, Греції або Італії, а звідти через балканські країни рухались до Угорщини, Німеччини, Австрії та країн Скандинавії. Щоправда, скінчилось це тим, що деякі члени ЄС почали перекривати кордони, тому частина біженців залишилась на Балканах, не маючи можливості рухатись далі. Також за статистикою 1 з 81 біженців гине, намагаючись дістатися берегів Італії та інших країн Середземним морем, – повідомляє The Atlantic посилаючись на Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Міграційна криза викликала чисельні маніпуляції в ЗМІ та політиці. Ішлося зокрема про ісламізацію та підвищену загрозу терористичних атак. В Україні тема біженців з країн Близького Сходу не є достатньо якісно обговорюваною. Однак, маючи власну проблему з внутрішньо переміщеними особами, ми могли б звернути увагу на те, як цю проблему вирішують в ЄС. Далі слухайте інтерв’ю з людьми з Греції, Португалії та Естонії. Їхні свідчення допоможуть роздивитися, як Європейський Союз дає собі раду з новими викликами.

Першим співрозмовником є студент та волонтер Яніс Аргуріс з Афін, з котрим ми поговоримо про волонтерську допомогу, реакцію тамтешніх медіа та церкви.

Яніс Аргуріс: Умови у біженських таборах не найкращі. Вони живуть у поганих умовах. Наприклад, під час зими було доволі холодно, і у багатьох біженців не було достатньо їжі. Але їм на допомогу прийшли громадські ініціативи. Згідно з дослідженням, більш ніж 80% греків так чи інакше допомагали біженцям за останні два роки. Це міг бути одяг, їжа, гроші. Люди просто дзвонили і питали, як вони можуть допомогти. Наприклад, хтось не має грошей, але хоче допомогти якось інакше. І, як на мене, це прекрасне явище.

Щодо медіа, то це дуже гаряче питання. У нас є 5-10 головних каналів, і нещодавно з’ясувалось, що вони фінансувались політичними партіями. І ці медіа справді необ’єктивні. Часто вони використовують цю тему просто, аби мати якісь новини. Є медіа, які звинувачували біженців у чомусь, є й такі, які говорять про те, що біженці опинились у складній ситуації, і ми повинні допомогти їм. Але здебільшого, так, вони необ’єктивні. Я був дуже здивований, коли дізнався, що більшість греків не знають багато про те, як ці біженці опинились у Греції.

Греція – країна, де ортодоксальна церква має великий вплив. Вони – помітний гравець і у тому, що стосується біженців. Яніс Аргуріс розповів цікаву історію про те, як окремі церкви відмовляються допомагати біженцям.

Яніс Аргуріс: Раніше церква завжди якось коментувала усі політичні події в країні. Але чомусь вони ніяк не коментували кризу з біженцями, і відомо, що їхнє ставлення до них не є дуже приязним. Для мене ця історія – прекрасний приклад того, чим є грецька церква.

Одного зимового дня у нас була сильна повінь. Це трапляється доволі рідко. Біля станції метро «Вікторія» завжди багато біженців, бо станція доволі велика і знаходиться неподалік центру. Через повінь метро закрили, і біженцям довелось шукати інший притулок.

Деякі люди впускали біженців у власні помешкання, що для мене є дуже дивним, адже далеко не кожен здатен впустити незнайому людину до себе в дім. А церкви просто не відкривали двері. Я багато читав на цю тему, і така реакція сильно дивує мене. Це не так, як повинно бути. Церква повинна бути взірцем солідарності, допомагати тим, хто потребує цієї допомоги.

Про те, чому в Португалії майже немає сирійських біженців, та про допомогу уряду в стані економічної кризи, нам розповість волонтерка Дарина Племешова. Дарина народилася у Росії, тому погодилась дати коментар російською мовою.

Дар’я Племешова: Во-первых сам процесс очень тяжелый и постепенный. Даже если бы мы получили за год 10 000 человек, они бы явно не приехали в один год. К нам беженцы поступают уже после того, как они пересекли европейскую границу и являются официальными беженцами. Мы делаем им вид на жительство. И главный check up они прошли до того, как приехали в Португалию. И, конечно, социальная помощь в Португалии и, например, Германии – это разные вещи. Поэтому многие беженцы предпочитают уезжать туда или в Скандинавию.

Помощь от государства небольшая. Большинство наших денег поступают от разных международных организаций. Нельзя сказать, что государство не волнуется. Я бы сказала, что оно воздействует на бюрократические процессы, создает условия для беженцев. Имею в виду иммиграционные службы, возможность получить вид на жительство; налоги для беженцев намного ниже.

Волонтерські організації з допомоги біженцям в Португалії існують вже кілька десятиліть. Однак є країни, для яких біженці це відносно новий феномен. Такою країною є Естонія, яка також прийняла частину близькосхідних біженців. Про Естонське консульство у справах біженців та труднощі з вивченням мови нам розкаже волонтерка Джоана Аніон. Цікаве ноу-хау – в Естонії за родинами біженців закріплені своєрідні ментори з числа місцевих мешканців. Вони допомагають адаптуватися до нових реалій та мови.

Джоана Аніон: Естонське консульство у справах біженців – це недержавна організація, яка частково фінансується урядом. Більшість людей, серед яких і я, працюють тут  як волонтери. Нашою роботою є допомога біженцям з повсякденними речами. Уяви, що ти живеш у новій для тебе країні і не говориш тутешньою мовою. Тому дуже часто я можу пояснювати базові речі; як у магазині виглядає молоко або як користуватись громадським транспортом.

Кожен отримує сім’ю або окрему людину, з якою потім працює. Наприклад, якщо приїжджає сім’я із Сирії, то Естонське консульство у справах біженців виділяє одну людину. Таким чином ця сім’я матиме контакти волонтера. Якщо захочуть знайти власне житло або не зможуть знайти молоко у супермаркеті, то волонтери допоможуть їм з усіма цими речами. На кожну сім’ю одна людина, яка їм допомагає.

Андрій Кобалія: Я знаю, що естонська мова є дуже складною для вивчення. Вона не входить ні в слов’янську, ні в романську чи германську групу мов, це мова зовсім не схожа на арабську. Чи знаєш ти біженців, які говорять естонською? Чи це проблема? Чи намагається уряд запроваджувати мовні курси?

Джоана Аніон: Так, ти правий, це велика проблема. Особисто я не знаю жодного біженця, який говорить естонською. І якщо ти хочеш мати гарну роботу в Естонії, тобі точно треба знати естонську. Для цього існує багато організацій; Талінський університет, де я вчусь, пропонує мовні курси. Багато людей намагаються допомогти. Тож, якщо біженець захоче вчити естонську, ми знайдемо для нього курси. Але все не так просто. Одна справа ходити на курси, інша знати мову. Але це питання часу.

Що стосується близькосхідних біженців, то більшість з них намагається оселитись у Швеції, Німеччині та Австрії. Вони можуть мати там знайомих. Уяви, що ти живеш у новій країні. Легше, коли там є багато таких, як ти. В Естонії у нас немає великих арабських громад, тому сирійським біженцям трохи важко.

Отже, на прикладі Греції, Португалії та Естонії, ми розглянули як ЄС справляється з міграційною кризою. У всіх трьох країнах на тлі проблеми розвинувся потужний волонтерський рух, з’явилися недержавні добровільні організації з допомоги біженцям. 

Андрій Кобалія, «Громадське радіо«, Київ