Подкаст створено за підтримки ГО «Жінки в медіа» у межах проєкту «Голос стійкості: підтримка жінок у журналістиці під час війни», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Проте це не означає, що висловлені під час подкасту погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй. Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) — гнучкий та оперативний інструмент фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Анастасія Багаліка: Оцінити свій ментальний стан під час війни буває важко. В один момент нам може здаватися, що все добре, а потім стається раптовий зрив без жодної видимої причини. Чи можна діяти на випередження?
Марія Фабрічева: Я вважаю, як психотерапевтка, і як людина, яка живе, як і більшість із нас, у контексті війни безперервно, що такі «чекапи» краще робити. Придивлятися до себе. Я розумію, що може людина не мати часу, або навпаки думати, що «звикла» жити отак — у напрузі постійній, або з позиції «я сильна», не відчуває якихось емоцій тощо. Просто «роблю те, що мушу». І людині здається, що це норма.
Вона просто не навчена спостерігати за собою, або визнавати, що «я трошки втомилася«, або «щось у мене не так починаються ранки«, коли важко вставати, просинатися. Чи людина взагалі не спить, наприклад, або засинає пізніше, ніж це було колись.
Немає культури турботи про себе, і такий контекст життя під час війни, що люди це пропускають. А бажано це робити, перевіряти, — задля того, щоб не ставалися зриви, коли вже сам організм, сам мозок втручається, і каже: «Так, якщо ти ігноруєш свій стан здоров’я, тоді я буду керувати, я тебе вкладу з високим або низьким тиском, з високою температурою, або дам прорватися накопиченим емоціям», і зі сторони це відбуватиметься як дивна істерика».
Ми знаємо, що головне завдання нашого мозку — вижити. І він для цього буде робити як адаптивні речі, так і дисфункційні.
Анастасія Багаліка: То що ж легше за таких умов: бути як стиснута пружина чи весь час висловлювати свої емоційні реакції?
Марія Фабрічева: Більше це залежить від досвіду, не від конструкції системи. Тобто, більш емоційна людина, або менш емоційна. Декого життєві обставини навчили справлятися. Є люди, хто рано дізнався про втрати, що життя кінечне, що є не дуже чесні й добрі або порядні люди. Що є обставини, за яких ти маєш щось інакше робити. Скоріше збиратися, гуртуватися тощо.
Досвід має значення. Досвід і подій, по-перше. А по-друге, досвід, як справлятися і поновлювати роботу своєї системи. Або проживати. От тут — так, досвід в даному контексті може грати «на руку» людині. Бо мозок запам’ятав, що це вже було. Така схема. І якщо вона працююча і спрацювала знову, і за обставин, які ми зараз переживаємо, людина буде відчувати, що вона «в порядку»: «Я знаю, як із цим впоратися, і живу життя».
А якщо досвіду немає, і людина вперше зіштовхується із страшними подіями, це було неочікувано, як умовно початок великої війни тощо. Це буде складно, бо це вперше. Людина має адаптуватися, знайти свою систему, як відгорювати, як впоратися, як отримати підтримку тощо.
Анастасія Багаліка: Усім нам допомагають втриматися різні речі: хтось займається спортом, хтось знаходить розраду у серіалах, а хтось — у спілкуванні.
Марія Фабрічева: Дуже добре тут можна пояснити через категорію життєвого сценарію, який є у транзактному аналізі*. Сценарій — це певний план життя. Людина його з дитинства, — під впливом виховання, соціуму, власних рішень — будує.
І у цей план входять захисти. Вони можуть бути адаптивні — здорові, а можуть бути дезадаптивні — якісь дивні, що нагадують самотерор, самокритику, уникання чогось або жорстку конфронтацію.
Але це працює, і людина живе, і їй окей. А що таке «окей»? Коли людині вдається те, що вона хоче, коли вона має коло спілкування, коли вона вважає, що «в принципі її життя її влаштовує».
Читайте також: «Лікувальний пеніс» та лимон від вагітності: чому ці міфи досі живі
Марія Фабрічева: І якщо не станеться нічого, де людина не зможе виконувати або задачу сценарію, або діяти так, як собі спланувала, захищати себе, близьких або систему, цілісність, зберігати так, як прописано в її сценарії, тоді стається колапс.
Або людина «вилітає» за межі власного сценарію — в транзактному аналізі навіть є термін «антисценарій», тобто навпаки. «От сьогодні я була чемна, стримана тощо, щось сталося, і я вже не можу бути за цих обставин чемною, спокійною, мене наче вивертає назовні і я стаю агресивна, груба, зла«. Нова стратегія виживання миттєво планується.
Коли людина адаптується до певних, навіть загрозливих обставин, вона може повернутися до старих шаблонів існування.
Анастасія Багаліка: Тиск, у якому ми зараз живемо, призводить до того, що наше тіло прискорено старіє. Це позначається на всіх його системах.
Марія Фабрічева: Дивлячись який стрес. Є поганий, злий стрес, який виснажує нашу систему і змушує працювати ті зони нашої системи, зокрема, мозку. Амигдала* буде більш збуджена, і це пригнічує роботу прифронтальної кори, важче думати, запам’ятовувати , щось вирішувати тощо. Більше напруження, яке призводить до більшого виснаження роботи інших систем.
А якщо еустрес (корисний стрес — ред.) — якісь подаруночки тощо, це теж стрес, але мозок це любить. Виробляються інші речовини, які подобаються мозку.
Анастасія Багаліка: Міфи про ментальне здоров’я шкідливі і в мирні часи. У часи ж війни вони можуть призвести до страшних наслідків. Ми запитали у Марії Фабрічевої, з чим вона зіштовхується у своїй щоденній практиці. І відповідь була неочікуваною. Ми розділимо її на дві частини.
Марія Фабрічева: Тарологи, езотерика, якісь ритуали. «Я не те, що в це вірю«, — каже людина, «просто заспокоює«. І якщо ми візьмемо, наприклад, BASIC Ph — модель провідних ресурсів, які може використовувати людина, яка перебуває в стресі, там звичайно ми починаємо з фізики, щоб там все було добре: «їсти, пити, спати» тощо.
А далі вже можна черпати — хто з соціуму бере, хтось з інформації, а хтось — із вірувань. І, виходячи з цієї моделі, пропонується розуміння того, що є адаптивні використання ресурсів, і є знову ж таки дезадаптивні.
І якщо ми повернемося до міфів, вірувань тощо, звичайно ж надія, віра в себе, в якісь сили, ритуали, — нехай буде, це дуже важливо, особливо під час страшних подій.
Але коли тільки віра, тільки релігійність, занадто езотерики, прогнози тарологів, які не дуже беруть на себе відповідальність, або це страшні прогнози, які роблять здебільшого некорисну «ведмежу» послугу, що людина ще більше очікує біди і плутає, чи вона готується до реальної загрози, чи до нереальної, бо якась астрологиня щось сказала. Це я бачу у соцмережах у топах ці історії.
Читайте також: Секс і жіноче лібідо: що змінила війна
Марія Фабрічева: Чому такий міф є? Тому що немає культури ставлення до свого здоров’я і розуміння. Тут ще тихесенько сидить інший міф, і він, на жаль, має реальні витоки, і пов’язаний із часами, коли була каральна психіатрія. Коли людям не допомагали, не намагалися зрозуміти, що відбувається і чому, а просто карали. І потрапити на прийом до психіатра для багатьох людей означало більше не вийти в стан психічного здоров’я, а навпаки його втратити.
Психіатрія була одним із інструментів, щоб керувати людьми і їхньою свідомістю, і карати тих, хто не згоден з режимом.
І цей шлейф залишився, і досі живе, і передається вже як міф з покоління у покоління, що «краще піти до бабки, яка на травках знається», ніж до лікаря, який тебе нагодує «страшними ліками» — зокрема, галоперидолом, використання якого вже давно заборонене — і немає розуміння різниці між цим страшним препаратом і антидепресантами нового покоління.
І, на жаль, не завжди і лікарі пояснюють людям. І важливо, щоб було чітке роз’яснення того, як працюють антидепресанти нового покоління, на що вони впливають і як прописується дозування.
Марія Фабрічева: Не ігноруйте дихання квадратом. Бо якщо ваша система потребує стабілізації, ви не відчуваєте себе у реальності, вам потрібно стабілізувати себе. Це не панацея, це саме про стабілізацію стану. Ви можете ці техніки застосовувати. Вони є.
Є також і ресурсоорієнтована модель стресодолання BASIC Ph, — можете пошукати інформацію про неї — і там є класні штуки прописані.
Подумайте про себе, що для вас ресурс. Як ви піклуєтесь про себе. З точки зору фізіології — чи все там в порядку. Як ви берете ресурс, чи може ви для когось ресурс, на рівні соціальних контактів — це важливо.
Як ви використовуєте такий ресурс, як інформація. Чи точно ви його використовуєте як слід, адаптивно, функціонально, та чи приводить це вас до стабілізації стану. чи ви використовуєте дисфункціонально, і це призводить до вашої дестабілізації.
Як у вас справи з віруванням, вірою, у що саме ви вірите, в кого: в езотерику, в силу антидепресантів, здоровий глузд, турботу про себе тощо.
Повністю розмову слухайте в аудіофайлі
Цей подкаст підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="427px" width="640px" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)