«Правова Абетка»: фото та аудіо/відео запис під час судового засідання

Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Сьогоднішній наш 104 випуск із правозахисником Максимом Корнієнком присвячений фото та аудіо/відео запису під час судового засідання.

Олег Шинкаренко: Два роки тому у Максима Корнієнка виникли серйозні проблеми. Процитую повідомлення на сайті «МедіаПорт»: «Правозахисника Максима Корнієнка у листопаді 2016 року заарештували на 15 діб після зйомки засідання в Овчанському районному суді. Суддя Ірина Уханьова, що вимагала заборонити відеозйомку, незабаром після того як Корнієнка доставили у відділ поліції, постановила заарештувати його на 15 діб за статтею 185 Кодексу про адміністративні правопорушення, а саме: злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського. За словами начальника відділку поліції Ігоря Зіненка, непокора полягала в тому, що Корнієнко в категоричній формі відмовлявся йти у відділ поліції, виривався, намагався швидким кроком іти в іншу сторону, повернутися знову в судове засідання». Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України фотозйомка або відеозйомка процесу може проводитися на підставі ухвали суду, яка приймається з урахуванням думки сторін. За словами адвоката обвинуваченого в справі, на якому Корнієнко був присутній у якості слухача, постановку про заборону проведення зйомки суддя не виносила. Журналісти або учасники процесу, які бажають висвітлити процес з використанням відеотехніки не завжди попереджають про це суд письмово. Знаючи про присутність журналістів у залі, як правило, самі судді на початку засідання піднімають питання, чи не виступають сторони процесу проти відеозйомки у залі, і ґрунтуючись на цьому, виносять рішення. І тут у мене два запитання: перше – до Максима Корнієнка. Максиме, чи так все було? І чому у судді Уханьової була така бурхлива реакцію на вашу поведінку?

Максим Корнієнко: По-перше, суддя, коли йшла до залу судового засідання, була без мантії та нагрудного знаку, що є порушенням закону України «Про статус судді та судоустрій». Я почав це фіксувати на мобільний телефон, який є портативним засобом, і мені не потрібно було окремого дозволу та ухвали суду для зйомки телефоном. Про те, що ви зараз казали, це якщо б я вів на стаціонарну камеру або проводив трансляцію судового засідання.

Олег Шинкаренко: А чи це якось зазначено в законі, що там саме має бути велика стаціонарна камера чи мобільний телефон?

Максим Корнієнко: Ні, там, пробачте, але вказано чітко, що портативні засоби це є в Законі України «Про забезпечення права на справедливий суд», та якщо ми подивимося, стаття, на яку ви посилаєтеся в КПК, не передбачає окремого дозволу.

Олена Сапожнікова: Дивіться, тут якраз не так все просто. Закон про право на справедливий суд, як ви кажете, там говориться про портативні засоби, і врахував цей закон і Цивільно-процесуальний Кодекс, Кодекс про адмінсудочинство, Господарсько-процесуальний Кодекс там все так зазначено, а от Кримінальний процесуальний Кодекс – він трішки «зашкутильгав», і я не знаю чому, але там немає такого моменту. Там зазначається в статті 27, що кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої, тільки аудіозаписуючі. Тобто неузгодження відбулося із тим законом Кримінального процесуального Кодексу, або, можливо, там були для того ще якісь підстави, що це узгодження не відбулося.

Олег Шинкаренко: А чи не будуть такі дії довільним трактуванням закону? Тобто робити все, що заманеться, то по-одному, то по-іншому?

Олена Сапожнікова: Ні, дивіться, ми зараз мову ведемо про кримінальне провадження, так? Тобто там, де вчиняється кримінальне правопорушення, кримінальний проступок, якщо це ще він вступить в дію, тобто кримінал якийсь відбувався, злочин, і тоді це в нас називається кримінальне провадження. Тоді ми відкриваємо цей Кримінальний процесуальний Кодекс України, якщо це щось між громадянами – цивільна угода, наприклад, спадкування майна, ще щось, то це більш простіші, а може, і не простіші, а складніші справи – вони називаються цивільними. Там гласність судового процесу, а те про що ми говоримо, це є гласність, таким чином, у нас цей принцип реалізовується і там от ці якраз зазначаються портативні засоби.

Олег Шинкаренко: А що там мається на увазі, коли говориться «портативний засіб»? Що саме? Чи є там якийсь перелік таких засобів?

Олена Сапожнікова: От дивіться, Цивільно-процесуальний Кодекс, стаття 7 зазначає: «Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео та аудіо запис з використанням портативних відео/аудіо технічних засобів без отримання окремих дозволів суду, але з урахуванням обмежень, встановлених цим кодексом». Тобто всеодно залишається ще фраза «обмежень, встановлених цих кодексом», але дозволу отримувати не потрібно.

Олег Шинкаренко: А в чому полягають ці обмеження?

Олена Сапожнікова: Там можуть бути різні…

Максим Корнієнко: В закритому судовому засіданні.

Олена Сапожнікова: Якщо закрите судове засідання, якщо особа висловиться проти того щоб її обличчя, наприклад, показували. Там можуть бути різні обставини, і тоді ця особа заявляє в суді про це, і суд просить осіб присутніх у залі, наприклад…

Максим Корнієнко: Не знімати.

Олена Сапожнікова: Не знімати саме обличчя цієї особи, тільки руки і ноги можна.

Максим Корнієнко: Хоча було рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області, де чітко вказано, що зйомка в залі судового засідання, якраз засідання пані Уханьової, була законна та на підставі закону. Це є рішення, яке не оскаржилося, таким чином ми вже маємо судовий прецедент, де суд дає своє розуміння статті 27. Таким чином, ми розуміємо, що є два закони, але при цьому різні розуміння, і в даному випадку, мабуть, ті, які захищають права людини, та де є гласність більша та й потрібна. Бо і Європейський суд з прав людини, і різні міжнародні органи вказують на публічність та відкритість судових засідань.

Олена Сапожнікова: Я би сказала, що публічність – це трішки інше. Все ж таки у нас тут йдеться про відкритість, гласність, все ж таки ближче сюди. Публічність – то інше. Тому, Олеже, коли ми говоримо є ще Кодекс адміністративного судочинства України, коли, наприклад, відбувається якась заява про порушення державною особою тих чи інших прав, і тоді ти подаєш заяву до суду, що якийсь чиновник вчинив не правильно, прийняв рішення незаконне, і от в нас є, наприклад, з тобою зараз справа, ти там фіксуєш засідання: позов до поліції у справі озера Качине, але ти пам’ятаєш історію, так, що ти запитав про трансляцію, і тобі суддя не дозволив?

Олег Шинкаренко: Це окреме питання. Чому трансляція не дозволяється? Що у ній особливо небезпечного? Чим вона відрізняється від відеозапису?

Олена Сапожнікова: От якраз та трансляція в усіх провадженнях України потребує дозволу суду, в усіх. Тут кримінальне провадження і адміністративне, і цивільне, господарське має однакову практику.

Олег Шинкаренко: А на підставі чого суддя може заборонити трансляцію?

Олена Сапожнікова: Тому що, якщо, наприклад, опитується сторона, хтось сидить собі вдома слухає, якийсь свідок опитується, і він фактично уже все чує, що відбувається в засіданні. Тому пряма трансляціє є більш ризикована, бо він за дверима може стояти, ще якісь моменти можуть відбуватися, тобто все-таки це не відеозапис.

Максим Корнієнко: І, по-друге, питання можуть бути різні абсолютно, і які не дуже сторони бажають, щоб вони були публічні, бо якщо відеозапис можуть робити для себе або журналіст для матеріалу, то трансляція вже дає можливість більше інформації, при цьому яка може порушити права інших осіб. Хоча от ми подавали неодноразово в адміністративному судочинстві такі клопотання, і жодного разу не було заборони трансляції.

Олена Сапожнікова: В більшості випадків задовільняють, а от Олегові Шинкаренкові відмовили. Там така справа щодо бездіяльності поліції під час мирної акції протесту на захист озера Качине в місті Києві, і от чомусь суддя дозволила тільки відеозапис, а трансляцію заборонила.

Олег Шинкаренко: Я думаю, що це відбулося тому, що ми не подали завчасне клопотання на ту трансляцію, тому що я пам’ятаю, коли я йшов на судовий процес Максима Корнієнка, то я подав клопотання про трансляцію, і мені її там дозволили.

Олена Сапожнікова: Але немає вимоги ніде, що ти повинен завчасно подати таке клопотання.

Олег Шинкаренко: Тобто це така довільна вимога.

Максим Корнієнко: Звісно, клопотання може бути подано як за 5 хвилин, а також стороною по справі може бути подано в судовому засіданні. І в даному випадку жодних заборон не могло бути. Дозвіл – це фактично намагання дати можливість сторонам не порушити права інших сторін.

Олег Шинкаренко: Максиме, а як продовжилася твоя історія? Я чув, що ти звернувся до суду і навіть виграв процес проти тієї судді.

Максим Корнієнко: Дивіться, я звернувся не до суду, а до Вищої ради правосуддя зі скаргою. Крім мене, ще подав таку ж скаргу заступник прокурора Харківської області. 21 вересня було прийнято рішення першою дисциплінарною палатою про подання про звільнення даної судді. Десь через тиждень суддя подав скаргу на це рішення. Зараз ми чекаємо на розгляд цієї скарги. Я думаю, що буде відмовлено в задоволені даної скарги, хоча по практиці, яка є у Вищої ради правосуддя, кожну другу скаргу частково задовольняють, пом’якшують покарання. Тому от в даному випадку це така от ситуація, яка не зрозуміла ні мені, ні моїм колегам, як буде далі. Хоча на даний час є уже проект підозри судді, зараз якщо погодить його Генеральний прокурор України, то вона буде мати статус підозрюваної.

Олег Шинкаренко: Звісно, я тебе розумію, що ти просидів декілька діб під арештом, але чи не надто жорстока це помста? Я собі уявляю, що якщо цю суддю звільнять, то вона вже навряд чи зможе знайти собі роботу в юридичній сфері.

Я бажаю покарати людину, яка порушила мої права, права моїх близьких та порушила ще десятки сотень прав інших громадян.

Максим Корнієнко: А в чому тут помста? Помста якщо би я її побив би або щось іще зробив, а в даному випадку я бажаю покарати людину, яка порушила мої права, права моїх близьких та порушила ще десятки сотень інших прав інших громадян. Чому?

Олена Сапожнікова: Можна до вас запитання? Ви були учасниками того процесу?

Максим Корнієнко: Ні, я проводив моніторинг судового засідання.

Олена Сапожнікова: І що такого викликало її обурення? За що було до вас застосовано таке покарання?

Максим Корнієнко: По-перше, ця суддя не звикла, що хтось приїжджає в маленьке місто…

Олена Сапожнікова: Дивіться, ви сиділи тихо, вели запис, нічого не говорили. Як все відбувалося? Вона тут раз, неочікувано піднімається і робить вам якесь зауваження – і покарання одразу.

Підходять співробітники поліції, мені заламують руки та, як я розумів, вони повинні були вивести мене з зали судових засідань.

Максим Корнієнко: Добре, давайте поясню. Я приїхав у 9:15, зайшов до зали судових засідань, сів на першому ряду. Заходить особа без мантії, і людина сідає на місце судді, і я розумію, що це суддя. Достаю свій мобільний телефон та проводжу зйомку, не пересуваючись по залі судових засідань, не вставаючи, жодного слова не казав. Суддя спитала мене: «Ви ведете зйомку?» – «Так». – «Я вам не дозволяю». Я кажу: «Пробачте, але ви не маєте права мені щось забороняти, або посилайтеся на норми чинного законодавства». Суддя це не робить, замість цього запрошує судового розпорядника, який намагається силою мене викинути з залу судових засідань. Коли він розуміє, що він уже порушить мої права, вона каже йому: «Викликайте правоохоронців». І через хвилин 10 з’являються 8 співробітників поліції. І через деякий час суддя спускається вже в мантії, я фіксую даний факт для того, щоб показати, що от суддя була без мантії та нагрудного знаку, а тепер от суддя в мантії. От як не потрібно, щоб було, от як потрібно. Судді це не подобається, вона вимагає від правоохоронців дослівно: «Чого ви стоїте там? Я вас не для цього викликала». Секретар судових засідань на мене кидається з кулаками. Підходять співробітники поліції, мені заламують руки та, як я розумів, вони повинні були вивести мене з зали судових засідань. Ні, вони мене довозять до райвідділку, не фіксують мене як затриманого. Через більш ніж 3 години внизу в приймальнику мені дають розписатися за те, що я отримаю копію протоколу. Я в ньому пишу, що я не згоден з ним, бо він порушить мої права, та мене везуть до суду, і будівлю суду закривають на ключ, щоб туди ніхто не мав можливості потрапити. Бо під будівлею суду знаходилися представники ромської національності та адвокати, які бажали надати мені правову допомогу. Через 20 хвилин я отримав уже постанову про те, що я визнаюся винним та мені присудили покарання у вигляді 15 діб арешту.

Олена Сапожнікова: А в чому вас визнали винним?

Максим Корнієнко: Невиконання законних вимог співробітників поліції. При цьому якщо почитати там…

Олена Сапожнікова: А яка була їхня вимога? Я так в історії не почула. В чому була вимога їхня до вас?

Максим Корнієнко: З протоколу взагалі не було вказано, яка саме вимога. З постанови суду, що я відмовився пройти до райвідділку. При цьому ні я не зрозумів…

Олена Сапожнікова: А для чого вам туди було потрібно пройти? Пояснили вам?

Максим Корнієнко: Ні. Якщо би мені пояснили, я вже два роки борюся, так і не зрозумів навіщо. Бо питали у правоохоронців, що він таке робив, чого ви його затримали.

Олена Сапожнікова: Тобто два роки ви очікуєте від них відповіді і немає. Скажіть будь ласка, а ось ці поліцейські, їм якесь було покарання за те, що вони вас незаконно тримали декілька годин?

Максим Корнієнко: Дивіться, на даний час є частина 2 статті 365, де кримінальне провадження. Дисциплінарне – вони отримали покарання за неправильно складений протокол. В даний час я чекаю, що буде їм підозра та уже судове засідання.

Олена Сапожнікова: Тобто ви потерпілим там визнані?

Максим Корнієнко: Звісно.

Олег Шинкаренко: Варто також розглянути міжнародний досвід у цьому питанні, я маю на увазі аудіо- та відеозйомку під час судових засідань. Фото і відеозйомка, та трансляції дозволені лише в деяких судах Сполучених Штатів Америки. Забороняють її тому, що на думку суддів, вони є наругою, знущанням над судовим процесом і можуть зашкодити репутації суддів, представивши їх у хибному світлі. Але ця умова не є обов’язковою. Наприклад, на відомому процесі щодо вбивці О. Джея Сімпсона більшість суддів спочатку забороняли зйомку під час судових процесів, але потім почалася телетрансляція прямо із залу суду. Висловлювалася думка, що процес Сімпсона був певною аномалією тому трансляцію і дозволили, а на інших процесах її треба забороняти.

Суддя Девід Саутер сказав: «Відеокамера може потрапити в залу судового засідання тільки через мій труп».

Про заборону фотографування і трансляції в залах суду каже стаття 53 «Federal Rule of Criminal Procedure» Сполучених Штатів Америки, це, можливо, їх якийсь варіант нашого Кримінального процесуального кодексу. Але від 1991 до 1994 року деякі федеральні суди експериментували з відеокамерами під час засідань. Повністю скасувати заборону на медіа судді не бажають, бо бачать тут багато різних проблем. Наприклад, на їхню думку важко буде забезпечити, щоб присяжні не дивилися відео процесу, а якщо справа буде розглядатися вдруге, то інший склад суду також не має бути із деталями попереднього розгляду. У 1996 році суддя Девід Саутер навіть сказав: «Відеокамера може потрапити в залу судового засідання тільки через мій труп». Сенатор Арлен Спектр навіть запропонував запровадити спеціальне телебачення Верховного суду Сполучених Штатів Америки.

Всі ці суперечки відбуваються через те, що Конституція Сполучених Штатів містить статтю про «Public Trial», тобто про повну публічність і відкритість судового процесу. Але противники медіа в суді кажуть на це, що ця стаття Конституції писалася тоді, коли ще не були винайдені радіо- та телетрансляції, а газет було дуже мало.

У Великобританії фотографування та трансляції з залу суду були заборонені з 1925 року, але у 2004 році деякі окремі судові процесі були зняті на відео за рішенням суду. На початку ХХІ сторіччя суди Великобританії поступово почали дозволяти фото- та відеозйомку. У 2009 році її дозволив Верховний суд, а у 2013 – Апеляційний. Між іншим, трансляції судового процесу мають декілька недоліків. Вони статичні, тобто там нічого не відбувається, а це втомлює глядачів. Вони забирають величезну кількість робочого часу у працівників телебачення, а глядачі часто не можуть нічого зрозуміти з того, що кажуть учасники судового процесу.

Олена Сапожнікова: Олеже, хочу тут трішки не погодитися. Існує в Україні проект «Суд людською мовою», і вони якраз говорять, що цікаво дивитися людям трансляції. Вони роблять, відбирають час від часу якісь цікаві справи, звертаються до суду із проханням проводити трансляцію, але із застосуванням запису, саме який здійснюється в залі судового засідання. Це більш якісний запис, тому що камери державні стоять в дуже зручних таких позиціях, і вони охоплюють всю аудиторію. Можна робити кадрування з різних сторін.

Олег Шинкаренко: Так, такий проект існує, але він досить таки локальний, тобто це не телевізійний проект.

Олена Сапожнікова: Чому? На сайті Судова влада України можна подивитися, можна в YouTube подивитися: канал «Суд людською мовою», можна знайти і, до речі, якщо ви хочете свою справу, щоб розглянули таку можливість, і там ще юристи надаються, які можуть пояснити простими словами, як провести цю трансляцію. Ви можете подати заявку в цей проект. 

Олег Шинкаренко: Ще декілька аргументів на захист аудіо- і відеозапису в суді і фотографування. Сенатор Чарльз Шамер каже, що «суди – це важлива частина нашого уряду, і чим більше наші урядові інституції будуть відкриті суспільству, тим поважнішими вони стануть, і тим більше суспільство розумітиме їхню роботу. Камери у залі суду допоможуть уникнути чуток про роботу суддів, а також оцінити, наскільки якісно працює наша судова система». У відповідь на аргумент, що камери змушують нервувати свідків, юрист Луіз Гомер сказав: «Я вважаю, що дуже добре, коли свідок нервує, це дозволяє нам краще помічати можливі неточності у його свідченнях». На аргумент, що камера змушує свідка відмовлятися свідчити, він відповів: «Є така річ, яку ми називаємо судова повістка. Якщо людина не бажає з’являтися до суду і свідчити на процесі, то нам тоді допоможуть поліцейські з наручниками та вогнепальною зброєю».

Олена Сапожнікова: Олеже, ти сам бачиш у процесі, у цивільному процесі проти активістів, які вийшли на захист озера Качине, ти там проводиш прямі трансляції, і що це зовсім не заважає свідкам бути в процесі, і вони тебе навіть не помічають, коли ти з камерою ведеш пряму трансляцію на Facebook.

Олег Шинкаренко: Так, вони дуже швидко забувають про це. Відкритість іноді краща за закритість, адже незнання породжує домисли. Очевидно, українським суддям варто прислухатися до слушних аргументів західних юристів і не забороняти аудіо- та відеозйомку під час судового засідання у всіх можливих випадках. Кожного разу така заборона має бути аргументована.