Правова абетка: потерпілий у кримінальному провадженні

31 випуск подкасту «Правова абетка» на Громадському Радіо: потерпілі у кримінальному провадженні. Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Цей випуск із юристкою громадської приймальні в Києві Вікторією Петрук присвячений потерпілим у кримінальному провадженні.

Олег Шинкаренко: Як завжди розпочнемо із визначення. Потерпілою у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. А коли саме громадянин набуває статусу потерпілого? Наприклад, чим я можу довести, що я потерпілий? Треба якісь синець показати чи порожній гаманець, чи що? Як мене можуть визнати в поліції потерпілим?

Вікторія Петрук: Ви маєте подати заяву про злочин вчинений проти вас або, якщо таке кримінальне провадження вже розпочати ви маєте подати заяву про залучення вас до провадження як потерпілого.

Олег Шинкаренко: Тобто заяву, а хто повірить моїй заяві? А раптом я її сфальсифікував?

Олена Сапожнікова: А ти можеш, Олеже, так? Вікторія, от такий от клієнт складний.

Олег Шинкаренко: Чи просто їй довіряють автоматично? Якщо ти потерпілий, одразу всі тобі вірять, і починається арешт кривдника, і так далі.

Вікторія Петрук: Ви маєте в своїй заяві про вчинення злочину або про залучення вас потерпілим довести, надати докази, які підтверджують, що вам завдано цим злочином шкоду майнову, моральну, фізичну. Тобто, можливо, дійсно показати синець або висновок лікаря про те, що вас побито, якщо мова йде про побиття, або про нанесення тілесних ушкоджень.

Олег Шинкаренко: Очевидно, що ще, мабуть, якісь свідки потрібні, бо як же я доведу, що саме хтось конкретний мене побив або пограбував?

Вікторія Петрук: На стадії, коли вас визнають потерпілим, приводити із собою свідків в поліцію і казати, що ось ці люди можуть підтвердити, що я потерпілий, необов’язково. Це робить слідчий вже під час досудового слідства, викликає свідків і намагається зібрати ще більше доказів, які підтверджують, що вчинено злочин.

Олег Шинкаренко: А якщо я громадянин іншої держави? Як тоді можна отримати статус потерпілого? Треба паспорт показати?

Вікторія Петрук: Щодо громадян інших держав, закон взагалі не відділяє їх від громадян України. Головна ознака потерпілого, це знову ж таки те, що йому завдано шкоду кримінальним правопорушенням.

Олег Шинкаренко: Ясно. Є в нас така історія, як повідомляє Волинська служба новин, у вівторок 11 квітня у сесійній залі Луцької райради 49-річний голова РДА Ігор Ярмольський побив 36-річного депутата райради, члена однієї з політичних партій. За медичною допомогою потерпілий не звертався. За цим фактом слідчі розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст.125 Кримінального кодексу України. Мова йде про умисне легке тілесне ушкодження. Цікаво, а що може загрожувати чиновнику такого високого рівня за подібний злочин? І які права в цьому випадку має потерпілий?

Вікторія Петрук: Загалом, згідно з Кримінальним кодексом України, умисне легке тілесне ушкодження карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до 200 годин або виправними роботами на строк до одного року.

Умисне легке тілесне ушкодження карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян

Олег Шинкаренко: Скоріше за все, він таки цього покарання уникне, як ви гадаєте? Просто щось скаже судді, суддя там підмахлює – і все.

Олена Сапожнікова: Олеже, чого одразу підмахлює?

Вікторія Петрук: Вирішувати судді.

Олена Сапожнікова: Судовий процес у нас справедливий і об’єктивний, який з’ясовує істину в процесі.

Вікторія Петрук: І який не зважає на те, хто вчинив злочин.

Олена Сапожнікова: Неупереджений, тобто об’єктивність там ще буде. Я думаю, що тут основне пам’ятати, що коли щось сталося, ви можете навіть не розуміти, що ви є потерпілим в кримінальному проваджені. Вам не потрібно цього розуміти, у вас повинна бути якась біль або фізична або душевна, яка вам не дає спокою, і ця біль швидше за все і змушує людину рухатися із заявою до відділку поліції. І там уже поліцейські кваліфікують оцю вашу біль, або як матеріальну шкоду, або як моральну шкоду, або як фізичну і вам підказують як краще це сформулювати.

Вікторія Петрук: Що цікаво, Кримінальний процесуальний кодекс передбачає, що якщо в заяві визнання особи потерпілою слідчий не буде вбачати ознак нанесення особі пошкоджень чи іншої шкоди, то він навіть може відмовити у визнанні потерпілим. І це процесуальне рішення можна оскаржувати в порядку передбаченим законодавством. Такий варіант можливий.

Олег Шинкаренко: Тобто, навіть якщо ти принесеш якісь документи з лікарні, якісь дані обстеження, все одно можуть не визнати?

Вікторія Петрук: Теоретично це можливо.

В більшості випадків не так легко отримати статус потерпілого.

Олена Сапожнікова: Вікторія, я б сказала навіть не теоретично, а практично. В більшості випадків, в адвокатській практиці, я можу сказати, наприклад, у мене, що не так легко отримати статус потерпілого. Оскільки після того, як заява потрапить до поліції, місяці пройдуть поки перевірять поліцейські інформацію, яка в цій заяві закладена, і потім лише, можливо, з’явиться шанс стати потерпілим, якщо особа не передумає. Бо після місяців такого тривалого очікування, коли людині зателефонує поліцейський та слідчий і скаже: «дякуємо, що ви повідомили нам про такі жахливі речі, і ми вас вирішили визнати потерпілим, прийдіть до нас і скажіть, як все було». Тобто, людина в багатьох випадках просто втрачає інтерес до цієї справи і просто каже: «Я вже нічого не хочу вам розказувати і потерпілим не хочу бути, відчепіться від мене, якщо хочете то розслідуйте, але вже без мене».

Вікторія Петрук: Якщо підійти до практичного боку справи, то зазвичай людині, яка подала заяву їй в принципі ніхто дзвонити не буде і повідомляти про вчинення процесуальних якихось дій, наприклад, про залучення її, як потерпілого, теж не буде. Дуже часто буває, що людина просто впускає момент, коли її було визнано потерпілим, коли у неї з’явилися процесуальні права робити щось в кримінальному провадженні. Вона через деякий час вирішує поцікавитися, що ж там з її заявою, а їй повідомляють, що кримінальне провадження давно закрито і відновити його фактично неможливо.

Олег Шинкаренко: А що робити, щоб цього не сталося? Як не упустити момент? Яка взагалі може бути стратегія поведінки після того, як ти подав заяву про злочин, про те що тебе побили або пограбували?

Вікторія Петрук: Ми в громадській приймальні, як правило, радимо одразу встановити зв’язок із слідчим, на якого розписана справа.

Олег Шинкаренко: А що це означає? Як це зробити?

Вікторія Петрук: Ви можете вимагати в канцелярії інформацію.

Олег Шинкаренко: Тобто телефон слідчого, персонально?

Вікторія Петрук: Інколи дають, навіть персональний номер телефону слідчого.

Олег Шинкаренко: Що потім робити з цим телефоном?

Вікторія Петрук: Вимагати зустрічі, як мінімум, або для початку хоча б поговорити зі слідчим про те, які він планує слідчі дії робити у справі. Можливо, запропонувати, щось від себе, опитати якихось свідків і так далі, а ще краще перед походом до слідчого підготувати письмову заяву, у якій викласти всі прохання до слідчого. Насправді, потерпілий має досить багато прав. Він має право подавати докази, заявляти та відводити клопотання. Відвід може бути слідчого і суддів подальших.

Олена Сапожнікова: Відвід, тобто ми так спростимо інформацію, пояснивши це слово, – він може сказати, що я не довіряю цьому слідчому і хочу іншого.

Олег Шинкаренко: Це дуже цікаво, як можна це зробити? І взагалі, що може бути підставою для того щоб відвести слідчого?

Вікторія Петрук: Якщо є докази, що слідчий є родичем осіб, проти яких відбувається кримінальне провадження, або проти осіб, яких потерпілий називає злочинцями. Це може бути у випадку, якщо є докази того, що слідчий зацікавлений в певному розгляді справи, або він не є неупередженим.

Олег Шинкаренко: Що може бути такими доказами? Чутки чи може якісь фотографії, що вони може десь разом пиво п’ють з тим, кого назвали потенційним злочинцем або обвинуваченим?

Олена Сапожнікова: Якщо він із Вікторією буде пити пиво, то це буде не доказ, якщо він з Олегом Шинкаренком, журналістом, буде пити пиво, то це буде, можливо, як доказ, що, можливо, він якусь інформацію надає. Тобто, тут дійсно все суб’єктивно, і начальник слідчого відділу буде вирішувати. Оскільки це не буде сам слідчий вирішувати, хоча якщо слідчий скористається тим, що потерпілий не знає своїх прав, він просто цю заяву в потерпілого навіть не приймає, а якщо і візьме то викине в смітник.

Олег Шинкаренко: А як запобігти цьому? Щоб він все ж таки прийняв і не викинув, що можна зробити?

Вікторія Петрук: По-перше, треба звернутися письмово звичайно, письмово оформити все, що ви хочете від слідчого. По-друге, законодавство передбачає певний порядок реагування слідчим на клопотання осіб в кримінальному провадженні. Тобто, згідно з законом, в триденний строк після звернення слідчий має винести вмотивовану постанову про задоволення клопотання сторони або відмову в задоволенні.

​Олена Сапожнікова: Я би могла дати таку практичну пораду, як адвокат, що беріть вашу заяву і виконуйте в двох екземплярах та несіть її до канцелярії. На одному екземплярі вашому нехай вони ставлять відмітку про те, що вони прийняли в канцелярію вашу заяву і другу приймають собі. І з цією заявою, де стоїть відмітка, ви спокійно йдете додому і знаєте, що вона прийнята і відраховуєте ті дні, і потім запит подаєте: а що ж з моєю заявою, яка відповідь?

Вікторія Петрук: Насправді, можна навіть не подавати повторну заяву до слідчого з проханням роз’яснити, що там з вашою заявою. Достатньо мати цей екземпляр з відміткою канцелярії відділку поліції для того, щоб оскаржувати бездіяльність слідчого в прокуратуру місцеву. Тобто можна взяти цю заяву і піти в прокуратуру ставлячи перед ними питання: «Чому, власне, слідчі нічого не робить з моєю заявою? Чому я досі не отримала/в реакції?»

Олена Сапожнікова: Але в підтвердження, для більш сильної позиції, я би все таки порадила звернутися до слідчого: «що з моєю заявою?». Оскільки, на практиці бувають такі відповіді, коли ти йдеш скаржишся в прокуратуру: «що от слідчий такий негідник не відповідає…» Слідчий в своє виправдання відповідає, що він направив, тільки поштою, і просто, можливо, «поштою до вас не дійшов мій лист». Тобто тут все ж потрібно дотриматися таких формальних етапів, щоб потім виглядати більш впевнено в прокуратурі або в суді, коли будете оскаржувати дії слідчого. Це вже буде конфлікт, і тут вже буде запитання, чи хоче потерпілий створювати конфліктну ситуацію у кримінальному провадженні, оскільки найчастіше потерпілий йде по одній стороні зі слідчим і прокуратурою. Це майже як одна сторона, і в більшості випадків вони мають «жити дружно».

Олег Шинкаренко: Я, як журналіст, багато стикався з такими випадками, коли слідство не рухається і постраждалі постійно на це скаржаться, що вони вже буквально самі розслідували цю справу, слідчий нічого не робить, нічого не рухається, прокуратура нічого не робить, суди не судять. І власне, що залишається громадянам, за допомогою адвокатів, якось урухомлювати цей процес. То як ви вважаєте, можна найкраще це зробити? Наприклад, як може цьому допомогти ваша громадська приймальня?

Вікторія Петрук: Ми допомагаємо з написанням відповідних клопотань до слідчого, надаємо такі самі поради, які ми щойно озвучили. Людина, вже володіючи цією інформацією, може самостійно звертатися у відповідні органи, які можуть вплинути на слідчого, у нашому випадку це прокуратура. От, і також ми завжди згадуємо про інструмент оскарження певних дій або певної бездіяльності слідчого до слідчого судді.

Олег Шинкаренко: Як до вас звернутися взагалі? За якою адресою і яким телефоном?

Вікторія Петрук: Ми знаходимося в місті Києві на вулиці Фролівській в будинку під номер 3/34, приймальня наша знаходиться на 4 поверсі, в кабінет під номером 70.

Олена Сапожнікова: Хочу наголосити, що консультації безкоштовні.

Вікторія Петрук: Телефон мобільний: 094 928 65 19. Насправді, ми не чарівники. Ми не можемо забігти в кабінет до слідчого, тупнути ногою і сказати: «ану бігом, давайте рухайте справу». Надаємо інформацію, надаємо зразки документів необхідних для звернення, ну, і всіляко підтримуємо людей, які постраждали від кримінального злочину.

Олена Сапожнікова: Потрібно пам’ятати, що визнання потерпілим дає вам не лише моральну сатисфакцію, а й матеріальну згодом, оскільки ви тоді маєте право подати цивільний позов по кримінальному провадженню, лише якщо ви є потерпілим.

Вікторія Петрук: Цивільний позов – це позов про відшкодування шкоди, завданої злочином. Він подається до передачі справи до суду, але після того як обвинувальний акт складено і підписано прокурором. Тобто треба не упустити важливий момент, коли можна звернутися з цивільним позовом. Власне, під час розгляду кримінальної справи, суд разом із питанням чи засуджувати людину, чи ні, виносити обвинувальний вирок, чи виносити виправдувальний вирок, вирішує питання, і щодо цього, власне, відшкодування шкоди, завданої злочином. Наприклад, в нас була в приймальні жінка, в якої під час нападу на неї зірвали золотий ланцюжок з шиї, що, власне, і було предметом розслідування, і суд зобов’язав злочинців відшкодувати шкоду, тобто повернути вартість цього ланцюжка.

Олег Шинкаренко: А на скільки реально взагалі відшкодувати якусь фінансову шкоду? Бо наскільки я знаю, в злочинців грошей немає, і держава просто не може ніяким чином дістати від них.

Олена Сапожнікова: Олеже, все ж таки буде ця сума оплачена, і в більшості випадків, я хотіла би сказати, що навіть не доходить до обвинувального вироку. На стадії судового слідства в суді, сторона обвинуваченого для того, щоб трішки пом’якшити собі свою долю в майбутньому, якщо він визнає, що це він зірвав ланцюжок. І вже компенсує і на рахунок спершу суду вони перераховуються, а вже потім на рахунок потерпілого ця сума сплачується. Тому в таких випадках, де це чи ланцюжок це, каблучка чи якісь такі дрібні речі, то вони відшкодовуються одразу в судовому розгляді.

Олег Шинкаренко: Іноді потерпілі можуть впливати на перебіг справи найрадикальнішим чином. Журналіст Ігор Никорович розповідає про судовий процес у Коломийському міськрайонному суді.  Леонтія Шимчука — колишнього директора Снятинського будинку-інтернату, обвинувачували у замаху на життя громадського активіста, заступника голови Снятинського районного об’єднання ветеранів-«афганців», заступника директора територіального центру соціального забезпечення Дмитра Сідлярчука. За версією слідства, саме підсудний у серпні торік встановив на подвір’ї пана Дмитра гранату РГД-5 на розтяжці. Вона вибухнула, але жертві вдалося вижити, хоча чоловік й отримав численні осколкові поранення. і сталася рідкісна для таких злочинів річ — правоохоронцям вдалося вирахувати та затримати «мінера».  Кримінальне провадження було передано для розгляду до Коломийського міськрайонного суду і 7 квітня відбулося підготовче засідання, на якому потерпілий заявив про відвід суддівській колегії.
Головним приводом для недовіри стало її рішення від 17 березня про зміну міри запобіжного заходу Шимчуку з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. «Враховуючи пенсійний вік, наявність постійного місця проживання, до кримінальної відповідальності притягується вперше, незадовільний стан здоров’я і прокурором не доведено недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для уникнення ризиків», — зазначено у відповідній ухвалі.
Та потерпілий з цим не згоден. По-перше, підсудного обвинувачують у тяжкому злочині, за який передбачено доволі тривале ув’язнення. По-друге, навіть без права покидати власне помешкання він матиме більше можливостей для спілкування, причому неконтрольованого, з іншими особами і є ризики спроб впливу якщо не на потерпілого, то принаймні на свідків.
Хоча в ухвалі суду з приводу відводу суддів аргументи Сідлярчука було названо надуманими і безпідставними, проте щоб  у потерпілого не виникло сумнівів в об’єктивності процесу, заяву щодо двох суддів було задоволено і наразі постало питання про формування нової колегії для розгляду цього провадження. Чому потерпілий має такий потужний вплив на судовий процес, що може навіть відводити суддів?

Вікторія Петрук: Багато є причин цьому, тут можна пофілософствувати, подумати. Загалом, знову ж таки питання цивільного позову: «чи буде особі взагалі відшкодовано шкода за те, що здійснений злочин?» Хто, як не потерпілий має мати вплив на те, щоб судовий розгляд був проведений максимально неупереджено, максимально прозоро, максимально правдиво і привести до результатів, яких він хотів би досягти?!

Олег Шинкаренко: На мою думку, це якось надто легко відбулося, суддів відведуть тільки за те, що вони зняли з нього арешт і перевели на домашній арешт.

Вікторія Петрук: Насправді, дійсно, виглядає так …

Олена Сапожнікова: Олеже, тут не все так просто. Дивись, там є такий момент в процесі, коли судді брали участь уже при винесенні рішення щодо цих осіб. Тобто, якщо уже щодо цієї особи суддя виносив рішення, це питання можна піднімати як те, що суддя уже упереджений. Тобто одного разу суддя уже виніс якесь рішення, то він його розглядає або як біле або як чорне. Тобто він уже один раз зробив оцінку цій особі, і є якби загроза тому, що цього разу він може навіть не вчитуючись в матеріали справи, просто пам’ятаючи свою оцінку попередню в іншій справі не пов’язаній або може пов’язаній, але з інших підстав, винести таке ж саме рішення. Я думаю, що тут не надумана і не дуже легка, а така доволі об’єктивна причина. Вікторіє, як вважаєш?

Вікторія Петрук: Так, є певні ризики звичайно участі судді знов в тому ж самому провадженні, звичайно.

Олена Сапожнікова: Хотілося б відзначити, що потерпілим може бути не лише особа, яка безпосередньо постраждала. Потерпілими можуть визнаватися рідні. Якщо це, наприклад, вбивство, та особа, що померла, не може бути потерпілою, тому що її немає на цьому світі. Тоді рідні визнаються потерпілими, рідним просто потрібно про це пам’ятати, розуміти і також не забувати, що вони мають ті ж самі права, як і начебто було б завдано шкоду безпосередньо їм.

Олег Шинкаренко: Якщо вас визнано потерпілим, саме час звернутися до адвоката, наприклад до безкоштовного адвоката мережі громадських приймалень Гельсінської спілки з прав людини.