Правова абетка: реформа пенітенціарної системи

71 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймальнь та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш випуск із координатором програм Харківської правозахисної групи Андрієм Діденком присвячений реформі пенітенціарної системи. Андрій став правозахисником, коли сам перебував в ув’язненні, тому він краще за всіх інших знає проблеми людей, які перебувають за гратами.

Олег Шинкаренко: У Кримінальному кодексі України існує стаття 391, і звучить вона так: «Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у вигляді обмеження волі або у вигляді позбавлення волі. Якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у вигляді переведення до приміщення камерного типу, одиночної камери, або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, карається позбавленням волі на строк до 3-ох років». Рустем Давлетов з 2014 року утримується у одиночній камері у ЗВК 58.

Андрій Діденко: ЗВК – це Замкова виправна колонія.

Олег Шинкаренко: Він каже, що його переслідує адміністрація колонії в дисциплінарному порядку за систематичні скарги на дії або ж бездіяльність персоналу колонії:

Рустем Давлетов: Они сфабриковали и, вообще, понимаете, не дали мне право на защиту по закону положенную, поэтому сфабриковали, что якобы я где-то там, шось там сломал, ну какую-то ерунду, которую я не совершал. Я говорю: «Есть какие-то доказательства?» Это просто, чтобы, понимаете, меня изолировать, этим самым оказывают на меня прямое давление.

Андрій Діденко: Скажіть, будь ласка, як довго ви взагалі перебуваєте в ось такій камері?

Рустем Давлетов: Ну, именно в этой, или вообще?

Андрій Діденко: В подібній камері.

Рустем Давлетов: Уже больше трех лет, три года, как я сюда приехал с 2014-го.

Олег Шинкаренко: Андрію, а за що саме карають Рустема? Чи адекватні ці покарання? Хто це може визначати за межами колонії, щоб ми могли мати незалежну оцінку? Раптом Рустем дійсно винний?

Андрій Діденко: Насправді, Рустем Давлетов, вже його перевезли з Замкової виправної колонії, він зараз утримується в Ладижинській виправній колонії Вінницької області. Його перевезли невідомо з яких розпоряджень, невідомо в який спосіб. Тобто ці питання вирішуються конкретно, конкретною особою, і це може бути і телефонний дзвінок або ще в якийсь спосіб. Тобто абсолютно беззаконня відбувається відносно етапування, перевезення саме таких засуджених. От наприклад, відбувається якесь масове голодування в Замковій виправній колонії, а саме в цій установі це відбувається час від часу.

Олег Шинкаренко: А чому?

Андрій Діденко: Ми спостерігаємо вже протягом 3-ох, навіть більше років, що саме в цій установі.

Олена Сапожнікова: Це як протест, тобто голодування – це протест.

Андрій Діденко: Відбуваються системні масові голодування, членоушкодження засуджених. Вони не згодні з умовами утримання, вони не згодні зі ставленням до них персоналу. Мало того, а ми в моніторингових групах Харківської правозахисної групи неодноразово відвідували саме цю установу, і я вам скажу, що ця колонія одна з найжахливіших місць позбавлення волі в Україні.

Олег Шинкаренко: Тобто ви вважаєте, що Рустема карають неадекватно, що він не заслужив на це покарання?

Андрій Діденко: Його карають за скарги на дії та бездіяльність персоналу, його карають за те, що він пише систематично скарги і намагається їх відправити в компетентні органи, він скаржиться на побиття, він скаржиться на те, що з колонії не виходить кореспонденція, на ненадання медичної допомоги. Ми разом з представниками Офісу уповноваженої Верховної Ради з прав людини і фактично журналісти неодноразово були в цій колонії, і от зараз зимовий період, зараз холодно на вулиці, і в подібний зимовий день ми зафіксували в приміщені цієї установи 11 градусів тепла. І засуджені говорять, що це звичайна практика, і така температура в них кожної зими.

Олег Шинкаренко: Цей випадок не єдиний. Ув’язнений Ігор Волошин протягом останніх років утримується в одиночній камері як дисциплінарно покараний за скарги на дії або бездіяльність персоналу. Ігор каже, що начальник колонії власноруч бив його в наручниках, щоб примусити відмовитися від позивних вимог:

Ігор Волошин: 20 числа вообще ко мне применяли методы физического воздействия. Я здесь в этой камере находился до ночи, ну, может, до часу или до двух в наручниках, я не спал, я здесь застегнутый был, целый день я провел. Я к одному судье по этому поводу обратился, к другому, но они все выражают, что Тарковский, что Король, Тарковский пообещал, что придет следователь, но так никого и не было. То есть ко мне, я не знаю, якобы по причине, чтобы я отказался. Сначала начали с того, чтобы я отказался от позовных вимог против администрации ЗВК 58.

Олег Шинкаренко: Олег Михайлов вже декілька років утримується в камері в ЗВК 58 як дисциплінарно покараний. 17 грудня 2017 року він розрізав собі живіт. Наразі відомо, що це трапилося в приміщенні карантину, що в’язень потребує термінової медичної допомоги, яку йому не зможуть надати в установі. Андрію, а ви слідкуєте за його станом? Що з ним зараз?

Андрій Діденко: Я не можу сказати, що саме на сьогоднішній день з ним відбувається, але фактично його переслідують через дисциплінарні стягнення вже протягом декількох років, і він постійно перебуває в карцері, в дисциплінарній камері, у подавальному приміщенні. Звичайно, стан здоров’я в таких умовах не може покращуватися. Я хотів би згадати ще одну історію Дмитра Мазура. В нього зараз відбуваються судові слухання, вже протягом 2-ох років і десяти місяців не можуть, фактично суд не може винести рішення…

Олена Сапожнікова: А в зв’язку з чим?

Андрій Діденко: По 391 статті в нього вже закінчився термін відбування покарання і відповідно до «Закону Савченко» було перераховано термін.

Олена Сапожнікова: День за два.

Андрій Діденко: Так, день, за два досудового слідства і навіть по 391 статті.

Це радянська норма, коли дисциплінарні стягнення призводять до кримінальної відповідальності.

Олена Сапожнікова: Але злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації в будь-яких формах, не будемо продовжувати от це є 391 стаття. Можна так сказати, ще це є така норма, яка є радянською нормою, що коли преюдиція у нас, дисциплінарні стягнення, сукупність їх призводить до кримінальної відповідальності. Простіше кажучи, оця 391 стаття кримінального кодексу України – це якийсь анархізм, це щось.

Олег Шинкаренко: Анахронізм.

Олена Сапожнікова: А може, й анархізм, бо це все приведе до того, що засуджені можуть рознести колонії саме через 391 статтю.

Андрій Діденко: Переслідування за скаргою і саме для того, щоб її скасувати цю 391 статтю Міністерство юстиції в своїй редакції законопроекту «Про пенітенціарну систему» пропонує застосувати ще 391 із позначкою «від 1 до 3-ох років позбавлення волі» карати за передачу на місця несвободи заборонені предмети.

Американські засуджені штату Флорида почали масовий страйк. Вони сказали, що не будуть виходити на роботу, і кажуть, що це коштуватиме мільйони доларів приватним компаніям, які їх винаймають як працівників.

Олег Шинкаренко: До речі, порівняно нещодавно 15 січня американські засуджені штату Флорида почали масовий страйк. Вони сказали, що не будуть виходити на роботу, і кажуть, що це коштуватиме мільйони доларів приватним компаніям, які їх винаймають як працівників. Засуджені озвучили три головні вимоги: підвищити зарплату, знизити завищені ціни в тюремних крамницях, повернути деякі заохочення для довічників. Цікава новина тим, що у нас нещодавно теж порівняно депутати прийняли такий закон, зараз я знайду його, ось він тут у мене. Таку зміну до Кримінально-виконавчого кодексу України, до статті 118 і там тепер її викладено в такій редакції: «Засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії». «Мають право», а раніше вони були зобов’язані працювати. Тепер же, оскільки людина не зобов’язана реалізовувати свої права, засуджені мають повне право не працювати, але в адміністрації установ виконання покарання придумали проти цього такий спеціальний, так би мовити, метод. Що вони придумали Андрію?

Андрій Діденко: Насправді, це так говориться, що вони мають право працювати і не працювати. Вони і раніше з одного боку, відповідно до Конституції України, мали право не працювати, але в установах системи виконання покарання створюються такі умови, це особливо можна відслідкувати в жіночих колоніях, де створюються такі умови, де засуджені мусять працювати. І ви згадали про той страйк американський, уявіть собі на хвилиночку, якби такий страйк відбувся в Україні, якби засуджені до позбавлення волі абсолютно в законний, демократичний спосіб відмовилися від роботи і висунули саме такі вимоги.

Олена Сапожнікова: Андріє, у нас такі відбуваються поодинокі випадки, але завершуються вони негативно.

Андрій Діденко: Вони завершуються введенням так званих «маскі-шоу», потім вивезення таких як Давлетов в інші заклади системи виконання покарань і застосуванням 391 статті.

Олег Шинкаренко: А у нас тут невеличке опитування людей, послухаємо, що вони кажуть, що кажуть люди зі сторони, як вони взагалі вважають, чи потрібно примушувати ув’язнених працювати чи ні:

Перша опитувана: «Звичайно не має, це порушення прав людини однозначно. Я думаю, для в’язнів має бути просто якась окрема програма, де вони б могли розвиватися, продовжувати щось дізнаватися, навчатися, бо потім, коли в’язень виходить після свого терміну, він має мати якусь можливість соціального забезпечення і взагалі можливість отримати якусь роботу і продовжувати жити. Відповідно, в деградації і насильницькій роботі не може бути нічого доброго, і людина лише стає просто рабом».

Друга опитувана: «В’язні можуть працювати і отримувати за це заробітну плату, а як це, в принципі, законодавством у нас і наголошується, але є ще така проблема в Україні, зокрема, ці права в’язнів часто не виконують і це часто рабська праця. Тому, в принципі, якщо все буде за законом, як правильно має бути, то добре, Конституція України захищає права в’язнів. Просто не захищаються вони на місцях, по факту».

Третій опитуваний: «Я не думаю, що трудотерапія якось допоможе виправленню. Було б краще, щоб там більш людські умови створили у тюрмах, тоді уже можна думати якось про саме трудотерапію».

Олег Шинкаренко: Тут нещодавно депутати, це здається в листопаді, зареєстрували законопроект, який покликаний реформувати нашу пенітенціарну систему.

Олена Сапожнікова: 24 листопада 2017 року, законопроект №7337.

Олег Шинкаренко: Так, і знову ж таки, він дуже не подобається правозахисникам. Вони вже написали до нього цілий ряд зауважень. А що саме вам не подобається?

Андрій Діденко: Я би так би не сказав, що повністю все не подобається, є і позитивні новели в цьому законопроекті.

Олена Сапожнікова: Особливо початок, там коли вказано, що ці зміни на основі таких зауважень від правозахисників, що рухаємося до нових стандартів.

Андрій Діденко: Так, але стаття 391 з позначкою 1, про яку ми згадували.

Олена Сапожнікова: Давай процитую, тому що люди не розуміють, що це за 391-1. Там мається на увазі «незаконна передача заборонених предметів особі, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення, обмеження волі або органу, що тримається під вартою». І от ці якраз товари про які там ідеться це алкогольні напої, лікарські та інші засоби, що викликають одурманення, вчинені особою після накладення адміністративного стягнення за такі ж дії. Тобто ця адміністративна преюдиція, яка фактично є у нас в 391 за злісну непокору адміністрації колонії, вона тепер плавно перейде в 391, і ми повертаємося в радянські часи, і дивно, що в ХХІ столітті в листопаді 2017 року передача алкогольних напоїв, така подія, яку потрібно вносити в кримінальний кодекс, і ще й таке покарання. Прислухайтеся: позбавлення волі на строк до 3-ох років або обмеження волі, або штраф від 300 до 600 неоподаткованих мінімумів доходів. Тобто тут є в санкції позбавлення волі на 3 роки за такі дії, і в мене така склалася думка, що, можливо, адміністрація колоній і пенітенціарна система взагалі хоче навести лад в своїй системі. Оскільки такі передачі, якщо вони й відбуваються, то без представників пенітенціарної системи це неможливо зробити, Андріє, я помиляюся?

Андрій Діденко: Звичайно.

Олена Сапожнікова: Можливо, вони просто хочуть почистити свою систему, і їм потрібна ця норма, чи як пояснити необхідність саме сьогодні її?

Андрій Діденко: Я не розумію взагалі, як народжуються такі ідеї. Якщо говорити про те, що законодавець і зараз ініціатор цього законопроекту Міністерство юстиції прислуховується до думки правозахисників і юристів, так ми протягом останніх вже 7 років говоримо про скасування цієї 391 статті, наводимо приклади, таблиці, зареєстрували законопроект 2708, але так сталося, що депутати його провалили, навіть не проголосувавши в першому читанні.

Олена Сапожнікова: Простими словами, чим страшна ця 391 стаття? Що коли особа потрапляє в місця позбавлення волі, то за будь-який вчинений нею злочин, вона відбуває там рік, два, три роки, уже очікує на звільнення, і у неї якщо є конфліктна ситуація з адміністрацією колонії або хоча б начальником колонії…

Андрій Діденко: Це може тривати до безкінечності. Є справа Мазура, який вже 15 фактично років і не може звільнитися.

Олена Сапожнікова: Для тебе Андрій це просто зрозуміло, а я поясню чому ця загроза. От в особи є певний конфлікт або вона відмовляється працювати, от американський страйк, у нас відбуваються постійно такі міні-страйки, коли люди відмовляються працювати, коли їх змушують.

Андрій Діденко: Тільки ріжуться, голодування.

Олена Сапожнікова: Так, але вони змушені спершу заявити, що вони не хочуть працювати, отримують дисциплінарне стягнення. Спочатку дають їм догану, попередження, потім вони потрапляють в ДІЗО, це дисциплінарний ізолятор, на 7, на 10 діб. Потім вони потрапляють уже в приміщення камерного типу на декілька місяців.

Андрій Діденко: А для суду це вже склад злочину.

Олена Сапожнікова: От пройшовши, спочатку його попередили: «Ні, працюй, я тут начальник, будеш робити те, що я скажу». Більше того: вони їх не просто попереджають, вони їх ще й б’ють і ці особи зазнають і психологічних, і фізичних страждань, і їм там немає ніякої допомоги. Їх позбавляють можливості дзвонити адвокатам і родичам, позбавляють можливості мати побачення. Особа, яка потрапляє в ось це приміщення камерного типу, вона позбавлена будь чого і передачі вона не може отримати і побачення не може отримати, і листуватися вона не може. І потім ще така виникає небезпека в цієї особи, що якщо вона навіть вчинила незначне кримінальне правопорушення, вона перебуває в колонії полегшеного режиму, то завдяки от цій сукупності таких стягнень адміністрації її можуть направити в колонію більш суворого режиму, де зовсім інші умови утримання, де відбувають покарання особи, які вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини. І от така маніпуляція, яка відбувається вже багато років, замість того, щоб її перервати, законодавець хоче її помножити.

Півтора роки позбавлення волі за неголене обличчя, два роки позбавлення волі за те, що без дозволу адміністрації змінив спальне місце.

Андрій Діденко: Так, і ми дивимося в таблиці, півтора роки позбавлення волі за неголене обличчя, два роки позбавлення волі за те, що без дозволу адміністрації змінив спальне місце. І такі порушення, які безпосередньо один раз людину карають в дисциплінарному порядку, а другий – це вже для суду, поміщення особи в приміщення камерного типу для того, щоб вважати, що є склад злочину.

Олег Шинкаренко: Зачекайте, а що ви сказали з приводу неголеного обличчя, це ж не може бути в законі так написано?

Андрій Діденко: Ні.

Олена Сапожнікова: Застосовується, розумієш, реальність яка. Тобто, коли засуджений, начальник колонії чи будь хто, йому ж потрібно якось сформулювати, за що він дає догану чи попередження для цієї особи. Є певні правила поведінки засуджених в місцях позбавлення волі. Особа має робити те то, те то, те то.

Андрій Діденко: Або нетактовна поведінка. А що таке нетактовна поведінка? Це вже трактується кожним керівником закладу або представниками персоналу, і будь-який представник персоналу може сказати, що засуджений нетактовно поводився, і скласти рапорт, і це вже буде дисциплінарне стягнення для цього засудженого і може бути підставою для застосування 391 статті.

Олена Сапожнікова: І позбавить його можливості ще умовно-дострокового звільнення. Якщо він, наприклад, гарно себе поводив, позитивно зарекомендував, зрозумів усе жахіття скоєного ним – це йому не допоможе, якщо у нього буде ця конфліктна ситуація, якщо у нього будуть ось ці дисциплінарні стягнення, раніше визначеного терміну він не зможе бути звільнений. І більше того – звернутися до суду і оскаржити дії адміністрації не так просто. Зокрема, Товсултанов який відбував покарання в Ізяславській виправній колонії в Хмельницкій області №31, на нього було накладено близько 50 дисциплінарних стягнень, в сукупності він ще також відбував покарання і в Первомайській виправній колонії №17 в Харківській області. Він спробував оскаржити дії адміністрації в окружному суді. Отримав звідти відмову, навіть відкрите провадження з формулюванням, що начебто колонія не є владним суб’єктом, відповідно, він не може як фізична особа оскаржити її дії, з таким туманним формулюванням. Він оскаржив цю відмову в апеляційному суді. Апеляційний суд сказав, що суд першої інстанції правильно все визначив. Касаційний суд – так само. На сьогоднішній день справа перебуває в Європейському суді з прав людини. Не знаю, які будуть результати розгляду, маємо надію, що питання от цієї недолугості застосування от таких дисциплінарних стягнень, і от ці статті 391 кримінального кодексу буде показано – і все ж таки її якось виключать.

Андрій Діденко: До речі, у своєму візиті Європейський Комітет по запобіганню катувань у 2016 році акцентував увагу, що 391 стаття є неприпустимою в рамках національного законодавства і в своєму звіті про це зазначив.

Олена Сапожнікова: Найскладнішим є, Олеже, те, що засудженим не так просто проводити це оскарження. В більшості, якщо засуджений оскаржується до суду, на нього починає тиснути адміністрація. І от я за ці роки не можу знайти справ людей, які б змогли дійти до касаційної інстанції. Якщо такі є, будь-ласка, звертайтеся до Українськлї Гельсінської спілки з прав людини, адвокат Сапожнікова, направляйте свої справи. Якщо ви хочете довести свою позицію до касаційної інстанції і потім звернутися в Європейський суд прав людини, щоб допомогти вилучити цю статтю, і от ці порушення – ми вам можемо допомогти, і Андрій, я думаю, Харківська правозахисна група до цього також долучиться. Навіть якщо суд першої інстанції такі особи проходять, то в апеляції їм пропонується угода, і засуджені на неї погоджуються. У мене випадок в Бурчанській виправній колонії, коли до особи застосовували купу дисциплінарних стягнень, тиск, фізичну навіть розправу і в нього мала ситуація дійти, то 391, мала справа перейти до суду, і йому сказали, він звернувся до правозахисників, дуже все почав поширювати на телебаченні, до нього звернулися і сказали: «Або ти відмовляєшся від цих всіх правозахисників, і ми тоді не доводимо справу до суду, або якщо вони тебе продовжують підтримувати, ти будеш далі все піаритися, розказувати, то ми тоді дамо максимальне і направимо тебе в найгіршу колонію, яка тільки є в Україні, і ти будеш довічно відбувати покарання по цій статті 391». Кожен раз по три роки – так можна особі отримати вічне покарання.

Олег Шинкаренко: Реформа пенітенціарної системи нам необхідна точно, бо як бачимо з нашої розмови – від світових стандартів вона поки що дуже далека. А от як її реформувати – це питання складне. Я дуже сподіваюся, що воно буде вирішуватися не лише в Парламенті, але і у медіа, і у таких програма, як наша, із залученням експертів та правозахисників.