Правова абетка: зловживання Національної поліції

83-ій випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш сьогоднішній випуск із координатором громадської приймальні у Покровську Артемом Безруком присвячений повноваженням співробітників Національної поліції України, тому як вони ними користуються та іноді навіть зловживають. Прикро, що відбувається це і на сході України, де все ускладнюється довготривалим військовим конфліктом.

Олег Шинкаренко: Повноваження національної поліції викладені у статтях 23, 24 та 25 Закону «Про національну поліцію». До них відносяться: профілактика правопорушень, протидія правопорушенню, розшук осіб, накладання штрафів, затримання підозрілих, забезпечення громадського порядку, регулювання дорожнього руху, надання дозволів на рух транспортних засобів, навіть надання первинної медичної допомоги, між іншим, і ще багато всього іншого.

До приймальні Гельсінської спілки у Покровську часто звертаються водії зі скаргами на представників Нацполіції, які склали на них прокол за статтею 130 КУПАП.

Національна поліція може вживати певні превентивні заходи. Так вона може перевіряти документи, допитувати особу, поверхнево перевіряти та оглядати, зупиняти транспортний засіб, вимагати покинути місце, обмежити доступ до визначеної території – і теж досить широкий перелік превентивних заходів. Також регламентується, що представники Національної поліції мають перевіряти людину, оглядати особу тільки в тому разі, якщо поліцейський вважає, що у людини є заборонені чи обмежені для використання речі, або можуть нести загрозу ці речі. Можуть також поверхнево перевіряти і перевірку, між іншим, має здійснювати поліцейський відповідної статі. Тобто якщо ви жінка, то вас перевіряти може виключно жінка, і ви можете це вимагати, якщо ця вимога буде порушена, то це буде вважатися порушенням закону. Також можуть зупиняти автомобіль поліцейські, якщо водій порушив правила дорожнього руху, також ще багато різноманітних підстав для зупинки і перевірок. І от ми зараз розберемося на практиці, як це все відбуваються, і які тут можуть бути порушення. До приймальні Гельсінської спілки у Покровську часто звертаються водії зі скаргами на представників Нацполіції, які склали на них прокол за статтею 130 КУПАП.

Олена Сапожнікова: Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Олег Шинкаренко: Ця стаття називається так: «Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Я перевірив в інтернеті, судячи з усього, подібних звернень до юристів дуже багато, бо існують цілі сторінки і сайти, де водіям пропонують юридичну допомогу в таких випадках. А що ж там не так Артеме? Що саме не подобається водіям?

Артем Безрук: Как заведено еще было раньше из практики, работники ГАИ без причин останавливали транспортные средства для того, чтобы проверить документы, выявить трезвый водитель или нетрезвый, а также незаконно осмотреть его транспортное средство, вдруг там либо оружие, либо наркотики.

Олег Шинкаренко: А чому незаконно? Вони ж мають на це право нібито?

Артем Безрук: Они, конечно, имеют, если водитель совершил правонарушение, либо есть 9 пунктов, согласно которых может водитель ГАИ остановить транспортное средство. Если причина остановки не попадает ни под один из пунктов, то есть остановка была незаконная.

Олег Шинкаренко: А на що власне спрямовані скарги тих людей, які до вас звертаються? Як вони доводять те, що зупинка була незаконна?

Артем Безрук: В 21 веке хорошо что есть видеофиксация, то есть регистратор и мобильные телефоны, когда в дальнейшем в суде можно подтвердить о том, что, например, я ничего не нарушал, а меня остановили. Так же, когда уже остановлено транспортное средство, я рекомендую использовать мобильные телефоны, чтобы на мобильные телефоны человек представился по имени, предоставил свое удостоверение и рассказал, почему водитель был остановлен.

Олег Шинкаренко: А як це відбувається порушення з боку працівників поліції технічно? Тобто вони зупиняють машину і не називають причину зупинки? Чи як?

Артем Безрук: Просто говорят проверка документов.

Олег Шинкаренко: І цього не достатньо для того, щоб зупинити транспортний засіб?

Артем Безрук: Нет.

Олег Шинкаренко: А що він має сказати, щоб зупинити законно?

Артем Безрук: Есть 9 пунктов. То есть это первое, если водитель нарушил правила дорожного движения, превысил скорость, кого-то обогнал, пересек сплошную и так далее. Если сотрудник ГАИ видит то, что с виду техническое состояние автомобиля неисправное…

Олег Шинкаренко: Він має сказати, що саме не так?

Олена Сапожнікова: Тут може відкритися якраз купа зловживань.

Артем Безрук: Может кипеть машина, может колесо болтаться.

Олена Сапожнікова: Тобто поліцейський може спокійно пояснити, що він зупинив, оскільки йому здалося, що от якась була зовнішня неполадка, щось зовнішнє виглядало не так, як воно мало виглядати?

Артем Безрук: Да, также может действия, например, едет в темное время суток и у человека не горит одна фара или подсветка номера. Работник полиции остановил, указал причину, из практики он протокол не составляет, так как человек может и не увидеть сам, что у него перегорела лампочка. Он делает предупреждение, а на второй случай уже может составить протокол.

Олег Шинкаренко: А от ті люди, які звертаються з цього приводу до вас, що їм не подобається? З приводу чого їх зупиняли, і в чому вони вбачали порушення їхніх прав?

Артем Безрук: Был такой случай, это случилось не в нашем городе. Ехал человек, позвонила его мама, он сказал, что ей плохо. Он ехал к ней на помощь и превысил скорость. Его остановили на посту ГАИ, он объяснил всю ситуацию, и сказал: «Можно я распишусь в протоколе и уеду, составите без меня?». Но они посмотрели по базе, он раньше нарушал по 130 статье и решили заново на него составить.

Олег Шинкаренко: Скласти протокол?

Артем Безрук: Скласти протокол, так. Когда дело пришло в суд, когда повестка пришла, он немножко удивился. Мы изучили материалы, но объяснений он не давал, в протоколе были понятые, неизвестно откуда они взялись, и попросили суд вызвать понятых, чтобы они дали свои пояснения, и в итоге было оправдательное решение.

Олег Шинкаренко: Ви маєте на увазі, що справа розвалилася через те, що не вдалося Нацполіції зібрати доказів?

Артем Безрук: Да.

Олег Шинкаренко: Ще один досить цікавий і, на жаль, можливо, типовий випадок. Національна поліція відмовляється приймати заяву про злочин. У приймальню звернулася жінка, яку вигнав із житла власний син. Вона звернулася до нацполіції із заявою про злочин. Заяву приймати відмовилися. А які були аргументи? Чому її не приймали? Чи скоїв син цієї жінки злочин?

Артем Безрук: Как мне пояснила клиентка, ей ответили, что «Вы сейчас поссоритесь, завтра помиритесь, а мне составлять документы», вот такой был аргумент.

Олег Шинкаренко: Нацполіція незаконно відмовилася приймати заяву про злочин.

Артем Безрук: Да, они хотели обойтись профилактической беседой с ней.

Коли подається заява, вона має вноситися в реєстр, але часто поліцейські дають свою попередню правову кваліфікацію, і вони кажуть, що це діяння не є злочином.

Олена Сапожнікова: Така практика не рідка, часто, зокрема в Києві, поліцейські відмовляються прийняти заяву і внести її, зокрема, в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Зараз це обов’язково, тобто, коли подається заява, вона взагалі-то має вноситися в реєстр, але часто поліцейські дають свою попередню правову кваліфікацію, і вони кажуть, що це діяння, про яке там йдеться в заяві, воно не є злочином, і про нього не варто говорити. Тобто вони відмовляються. В таких випадках оскаржується до суду така відмова. Саме головне тут не пропустити строки.

Олег Шинкаренко: А як вона оскаржується до суду? Що треба мати, щоб оскаржити до суду відмову поліцейських прийняти заяву про злочин?

Олена Сапожнікова: У вільній формі пишете до районного суду, там де винесено це рішення, і в шапочці – куди на суд. Пишете, куди саме, і саме головне – це копію цього рішення, і там пишуться свої мотиви.

Олег Шинкаренко: Як можна довести, що поліцейські відмовилися приймати заяву про злочин? Вони мають написати якусь відмову?

Олена Сапожнікова: Ні, дивіться, ви подали, наприклад, заяву через канцелярію, і вам прийшла відповідь через деякий час, що вони відмовляються. Її не внесно в реєстр, просто прийде така відповідь – і все, і до побачення. Берете цю копію відповіді, якщо вам це по телефону повідомили, потрібно зробити письмовий запит у відділ поліції і попросити, щоб вам направили її поштою. Вони зобов’язані вам направити цю відповідь поштою. Ви берете цю відповідь, копіюєте, і зі скаргою до суду оскаржуєте протягом десяти діб, так, Артеме? Зараз залишилося так само: оскаржується ця відмова. І найчастіше районні суди Києва йдуть на те, щоб вносити в реєстр такі заяви, і все ж таки щоб поліцейські перевіряли. В рідких випадках буває, що відмовляють, але у вас буде ще можливість звернутися до апеляційного суду. Потрібно пам’ятати, що такі справи розглядаються слідчим суддею, тобто в таких справах не буде касаційного розгляду. Рішення апеляційного суду буде останньою інстанцією.

Олег Шинкаренко: Мені це все видається дуже непродуктивним. Адже заява в Нацполіцію подається з приводу якогось злочину, який трапився один раз. І от він колись трапився, і поліція відмовилася відкривати провадження, реагувати якось на це, і ти починаєш судитися з Національною поліцією, йде час, тиждень, два, можливо місяць, може, декілька місяців.

Олена Сапожнікова: Може декілька років тривати.

Олег Шинкаренко: Пройшло з цього моменту скоєння злочину, і навіть якщо поліція відреагує на це врешті-решт через такий довгий термін, то вона вже нічого не зможе знайти і зафіксувати.

Олена Сапожнікова: Олеже, я тобі більше скажу, у мене була справа Киценка Ігоря в Києві, коли його затримали і на вулиці за начебто розпивання алкогольних напоїв. Він просто пиво пив і йому сказали, що він нецензурно висловлювався. Це все було надумане, і все тільки через те, що він, коли його поліцейські намагалися затримати, він почав кричати їм: «На яких підставах ви це робите, я маю права, ви не маєте права це робити».

Олег Шинкаренко: Отже, що трапилося далі?

Олена Сапожнікова: Коли його везли у відділок, він почав кричати про свої права, йому ще тоді міліціонери сказали: «А! Права тобі потрібні?!». Вони його вивели на вулицю, побили і в майже непритомному стані привезли у відділок, виписавши йому адміністративний штраф. І тут сталося таке, він був тяжко хворий, він був інсулінозалежним, діабет цукровий. Йому стало погано, він був у майже передкомовому стані, і коли поліцейські побачили, що з ним щось відбувається не те, вони змушені були викликати швидку допомогу і мати повідомити його. Коли приїхала мати, вони побачила в якому стані був її син, був синій і в гематомах вона сказала: «Я буду на вас скаржитися в прокуратуру, і вам так це все не завершиться добром». Вони сказали: «Добре, тоді ми також будемо вести свою лінію». Вони тоді порушили кримінальну справу про те, що начебто він займався розбоєм на вулиці, що він змушував хлопця, з яким вони тоді разом спілкувалися, силою забрав в нього гроші на це пиво. І що він розпивав, і 120 гривень він силою змусив йому дати, і от за цю суму, це було б смішно, але це не настільки смішно, його взяли під варту. Він перебував в СІЗО, він захворів там на туберкульоз, отримав групу інвалідності тяжчу ніж була раніше, і йому дали реальний строк 4 роки позбавлення волі. Це жахлива історія, коли якраз от такі заклики до права людини, звернені до міліціонерів, завершилися так трагічно. Я думаю, що це не одиничні випадки. На щастя, сьогодні ми маємо нову поліцію, але на паперах вона мала б бути кращою. Я хотіла б сказати, що звернень в Гельсінську спілку, зокрема, стало менше з приводу таких от історій, з приводу незаконних затримань, побиття на вулицях, от такого самоуправства, яке було раніше. Таких заяв менше і, відповідно, менше звернень у наших юристів до Європейського суду з прав людини з приводу цього.

Олег Шинкаренко: Але все це, мабуть, здебільшого стосується Києва і великих міст, а як щодо Покровську? Яка у вас там ситуація, Артеме?

Жена позвонила и сказала, что ее избивает муж, выгоняет из дома, и он вообще пьяный.

Артем Безрук: Бывала такая ситуация тоже, я здесь больше в защиту полицейских. Была такая ситуация, выехали два участковых сотрудника полиции на вызов. Жена позвонила и сказала, что ее избивает муж, выгоняет из дома, и он вообще пьяный. Когда они приехали, они начали составлять протокол, но ни с того, ни с сего на них бросился этот мужик. Они применили газ, только ударили два раза по доступным местам, потом доставили его в отдел и составили протокол. Когда составили его протокол про насилие в семье, и в дальнейшем они должны составить на него админ статью 175: «Неповиновение законным действиям работников полиции». Он сказал: «Мужики, я понял, я извиняюсь, я больше так не буду, давайте не будем». Но в этом случае работники обязаны были составить этот протокол, так как они его бы выпустили, а он завтра бы протрезвел и сказал, что его избили сотрудники полиции и обратился на них в прокуратуру. И уже бы судили сотрудников полиции.

Олег Шинкаренко: І чим це все закінчилося?

Артем Безрук: Составили протокол. К сожалению, он отделался только штрафом.

Олена Сапожнікова: К сожалению? Артеме, ви так чітко стоїте на стороні поліції. Я позитивно зараз дивлюся на поліцію, яка є, але навіть в Києві вона – доходить до смішного, до абсурду навіть. От був випадок рік тому, коли вийшли жителі міста Києва на захист, мирна акція протесту, захист озера Качине в Дарницькому районі. Це на перетині вулиці Здолбунівської і Петра Григоренка. І виїхала поліція для того, щоб, я так розумію, не було порушення громадського порядку. В ході цієї мирної акції протесту були якісь люди там не вдоволені, кажуть, що це, можливо, були представники забудовника, невідомо, «титушки» можна їх ще назвати, тобто якісь люди в уніформах, в касках. І вони почали кидати камінням, це фізичне насильство, тобто бити людей, тягати, кидати на землю, там щось почало відбуватися нездорове, і в цей момент поліція стояла і просто мовчки спостерігала, і навіть не намагалася це розняти. На очах поліції руйнувався паркан, відбувалися всі ці неподобства, і була купа постраждалих. Декілька людей вирішило звернутися до суду. Не тільки до суду, вони звернулися до поліції спершу і сказали, що «От, в нас були тілесні ушкодження». Приїжджала швидка допомога, зібрала в них ці пояснення, є медичні довідки про це. Досі не встановлено цих осіб, які спричинили їм ці тілесні ушкодження, і люди звернулися до суду на бездіяльність поліції, що поліцейські фактично не змогли забезпечити їм здоров’я вберегти їхнє, те що гарантовано Конституцією і законом «Про національну поліцію». І, можливо, навіть була загроза їхньому життю.

Олег Шинкаренко: Це дуже така часта ситуація, наскільки я спостерігаю у повідомленнях у медіа, а чому так відбувається? Чому Національна поліція не хоче втручатися, коли вона бачить явне порушення закону?

Олена Сапожнікова: Олеже, я не знаю чи сміятися, чи що робити, коли прийшов на засідання представник Національної поліції, це в адміністративному суді Києва відбувається, окружний адміністративний суд міста Києва. І от в нього таке прозвучало, вони принесли письмовий відзив, потім його озвучили, і на питання «Чому ви не захищали людей і, зокрема, троє з людей все ж таки звернулися і от реально в них є ушкодження?» вони сказали: «Так, Нацполіція зараз розслідує цю ситуацію, винуваті особи ще не встановлені, це невідомі якісь були особи». І от там було таке формулювання: «Головне управління Національної поліції в місті Києві як територіальний орган національної поліції України не уповноважений здійснювати організацію охорони позивачів (тобто цих трьох людей, які звернулися з позовом до поліції), оскільки, будь-яких договорів ГНПЕ в місті Києві з позивачами щодо надання послуг з їх фізичної охорони не укладено». Рішення уповноваженого суб’єкта в порядку закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві щодо вжиття заходів забезпечення безпеки» стосовно цих осіб не виконувало. Забезпечення заходів охорони та особистої безпеки в порядку інструкції по організації службової діяльності органів поліції, охорони під час заходів з фізичної охорони об’єктів, затвердженої наказом МВС України, не виконувало та виконувати не могло, оскільки таких повноважень не було та немає.

Це означає, що постраждалі не підписали з Національною поліцією якийсь комерційний договір, не оплатили за цю охорону і тоді виходить, що Національна поліція їх охороняти не буде.

Олег Шинкаренко: Якщо це сформулювати коротко, то це означає, що постраждалі не підписали з Національною поліцією якийсь комерційний договір, не оплатили за цю охорону і тоді виходить, що Національна поліція їх охороняти не буде.

Олена Сапожнікова: Якось так. Та я навіть не знаю, як відповідати, у мене було риторичне запитання. Навіть суддя запитала: «Ви хочете сказати, що якщо договору немає в людей, то їх охороняти не потрібно?». Я не знаю, це було риторичне запитання. Поліція знову у відповідь зачитала знову ось це положення з свого відзиву, і у нас зараз судовий розгляд триває. Суддя запитала у представника поліції: «Скажіть, а що ж тоді фактично відбувалося? Ви можете розказати, що робила поліція тоді?». Представник поліції не зміг нічого відповісти, і він знову почав ці чергові фрази говорити і сказав, що поліція не могла порушити права цих осіб, оскільки функції з організації з їхньої фізичної охорони не виконувала та повноважень таких не мала.

Олег Шинкаренко: Це просто виглядає як набір слів, якась така відписка бюрократична, яку навіть важко якимось чином витлумачити.

Олена Сапожнікова: Олег, дивись, в законі «Про Національну поліцію» чітко сказано, що Національна поліція повинна слідкувати за громадським порядком і ще купу всього, всього.

Олег Шинкаренко: І робити це без договору з тим, чиї права вона охороняє.

Олена Сапожнікова: Дивися, те що це передбачено в Конституції України і в законі – це є фактично публічний договір. Він уже укладений із кожним громадянином нашої держави. Поліція на сторожі стоїть нашого порядку.

Олег Шинкаренко: І регламентується це законом «Про Національну поліцію», який ми цитували на початку цієї програми.

Олена Сапожнікова: І Конституцією, а не окремими договорами, яких начебто немає в поліції.

Олег Шинкаренко: До речі, ми знову повернемося у Покровськ, скажіть, Артеме, якщо у людей, які мешкають у Покровську та у містечках, селах навколо Покровська виникають проблеми з Національною поліцією, і вона їх захоче вирішити безкоштовно за допомогою вашої громадської приймальні, то як до вас можна звернутися? Яка ваша адреса? Який ваш телефон та графік роботи?

Артем Безрук: Мы находимся в Донецкой области, город Покровск, улица Мандрика, 6, напротив отдела полиции за Красноармейским районным судом. Мы работаем в понедельник, среду, четверг з 9:00 до 16:00, перерыв з 12:00 до 13:00. Наш номер телефона: 095 672 45 75.

Олена Сапожнікова: Ці консультації безкоштовні, так?

Артем Безрук: Да, все консультации бесплатные.

Олена Сапожнікова: Запрошую усіх у Київський окружний адміністративний суд міста Києва, слідкуйте за Фейсбук-сторінкою Української Гельсінської спілки з прав людини, Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, precedent.in.ua, там буде повідомлено дату наступного судового засідання. Приходьте, слідкуйте за тим, як поліція працює, і чим завершиться ця справа.

Олег Шинкаренко: Національна поліція дуже відрізняється від старої, ще напіврадянської української міліції. Принаймні, нас так запевняють, і нам би дуже хотілося у це вірити. На жаль, в реальності не все так ідеально, але ми маємо таку поліцію, на яку заслуговуємо самі. А отже, ми можемо її змінити на краще. Головне в цьому випадку – діяти.