Галина Вдовиченко «Найважливіше – наприкінці»: про що нам не кажуть у любовних романах

У цій книзі перед нами постає двоє дорослих людей, Галина і Віктор, після 35 років напружених стосунків. Це двоє дуже різних людей, які невідь-чому прожили все життя разом. Вона — інтелектуалка з витонченими смаками. Він — дуже простий, але й дуже товариський чоловік. Між ними багато образ і їдких слів. У них дорослі діти, розлучення і повторний шлюб. І ось тепер в її чоловіка стався інсульт. А всі витки хвороби підштовхують цих двох розкритися й нарешті показати свої справжні обличчя.

«Найважливіше – наприкінці» в чомусь нагадує Маркесове «Кохання під час холери». Це роздуми про вже прожите життя і вже згаслу пристрасть, але й про дуже сильну прив’язаність і любов. Всупереч всьому.

Окрім того, це щирий текст для всіх, кого лякає старість і хвороба, кому здається, що слабкість відверне від нас коханих людей. Для Галини та Віктора хвороба чоловіка була складним життєвим етапом. Але водночас вона стала піком їхньої близькості й ніжності. Змушена допомагати чоловіку приймати душ і вдягатися, змінювати йому пелюшки, Галина досконало вивчила його тіло. Дуже особливо, що ця ніжна фраза про вивчання кожного міліметру шкіри коханого чоловіка постає не в романтично-еротичному, а в такому сумному й побутовому ключі. Зрештою, шлюбна обітниця передбачає бути не лише в радості, а й в горі. І оця ніжність і любов у горі героїні роману є дуже красивою. І водночас вона дає надію читачам, що любити можна не тільки сильних і привабливих. Що слабкість і неміч не відвертають.

А прочитати цю історію зрілої любові, любові у горі і радості можна в романі Галини Вдовиченко «Найважливіше – наприкінці» від Видавництва Старого Лева.