Річард Фейнман: «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»

У видавництві «Наш формат» з’явилася книжка мемуарів Річарда Фейнмана, видатного фізика та лауреата Нобелівської премії 1965 року. Назва цієї книжки спогадів «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» цілком відбиває її настрій.

Перед нами багато захопливих історій про експерименти фізика в житті та науці. Ця книжка з’явилася завдяки другу й біографу Фейнмана Ральфу Лейтону, який протягом 7 років спілкувався з фізиком і працював над створенням цих мемуарів. І, на відміну від багатьох сучасних біографій, які подають описувану постать як непересічну особистість, з багатьма стражданнями, подвигами, а також цілеспрямованою працею, книжка про Фейнмана дещо інакша.

У дитинстві майбутній Нобелівський лауреат був хлопчиком, якому не перешкоджали досліджувати та не забороняли експериментувати. Власне, ця дитяча допитливість і стала важливою для подальшої роботи фізика. Він був відкритий до усіх нових досвідів: охоче відгукувався в дитинстві на пропозиції полагодити чиєсь радіо, брав участь в експерименті з гіпнозу й радо ознайомлювався з багатьма непрофільними дисциплінами в університеті.  

Під час війни Фейнман брав участь у створенні атомної бомби в Лос-Аламосі

Під час війни Фейнман брав участь у створенні атомної бомби в Лос-Аламосі. Цьому періоду присвячений окремий розділ у книзі. І його оповідь знижує градус серйозності до всього Манхеттенського проекту з розробки ядерної зброї. Фейнман не був надлюдиною, а умови роботи не були такими патріотичними й досконалими, як ми їх уявляємо завдяки масовому кінематографу.

Під час перебування в Лос-Аламосі Фейнман у позаробочий час розважався тим, що вчився зламувати замки та сейфи (і у чому досяг неабиякого успіху). Що показує нам роботу над секретним проектом з дуже людського погляду, з усіма недосконалостями, смішними й абсурдними випадками. Окрім того фізик у дотепний спосіб воював із цензурою, а також пояснював керівництву, що параноїдальна секретність на проекті робить роботу працівників неефективною. Як можна бути старанним і натхненним, якщо не знаєш, над якою важливою річчю ти працюєш?

Інший розділ спогадів Фейнмана про перебування в Бразилії показує безплідність деяких наукових середовищ. Приклад, який, на жаль, буде дуже зрозумілий українським читачам. Адже в Бразилії фізик побачив, як студенти досконало заучують матеріал і геть не розуміють усієї цікавості й потенціалу науки.

Як і автобіографічна книжка невролога Олівера Сакса «Стрімголов. Історія одного життя», мемуари Фейнмана багато описують інтелектуальне університетське середовище, в якому фізику пощастило навчатися й працювати. Це і Массачусетський технологічний інститут, і Принстон, і Корнелльский університет. Але головне в цій книзі – широкий простір для експериментів у житті та цікавість до всеможливих досвідів.

Пожити в типовому японському готелі, цілеспрямовано навчитися поводитись з дівчатами в барі так, щоб вони тебе не відшивали, або поспостерігати за поведінкою мурах і зробити так, щоб вони не їли солодощі з твоєї комори – для фізика це був не лише науковий метод, а головний життєвий принцип. І, видно, саме він і зробив його всесвітньо відомим Річардом Фейнманом, творцем атомної бомби та квантової електродинаміки.