Поставити дитину в куток — теж насильство. Як розпізнати домашнє насильство?

У проекті «Протидія насильству у сім’ї» Альона Кривуляк — директорка департаменту гарячих ліній та координаторка Національної дитячої гарячої лінії.

Наталя Соколенко: Є якась шкала чи методика визначення, де проходить межа насильства й виховання?

Альона Кривуляк: В нашому суспільстві склався такий стереотип, що насильством вважається тільки фізичне насильство: побиття, коли видимими є травми, синці. Все інше — методи виховання. На превеликий  жаль, у багатьох батьків таке бачення: головне, що я не б’ю. Поставити в куток, крик, погрози — це теж насильство.

На превеликий  жаль, у багатьох батьків таке бачення: головне, що я не б’ю

Все те, що принижує гідність дитини, все те, що впливає на її психологічне, емоційне і фізичне здоров’я — є насильством. Досить складно розмежовувати поняття «психологічне насильство», «економічне насильство», тому що звикли, що насильство має бути тільки видимим. Дійсно, все це йде з покоління в покоління, адже ми виховуємо дітей так, як виховували нас.

Андрій Куликов: Може, для того, аби більшій кількості людей було зрозуміло, вживати інший термін? Як-от, примушення чи позбавлення?

Альона Кривуляк: Це більше законодавчі терміни і, дійсно, багато хто в них не орієнтується.

Андрій Куликов: Куди дзвонити дітям або тим, хто побачив насильство над дітьми?

Альона Кривуляк: В Україні функціонує Національна  дитяча гаряча лінія. Вона працює по буднях — з 12 до 20 години, в суботу з 12 до 16. Її номер — 0800500225 — безкоштовний з мобільних та стаціонарних телефонів. До того ж, є короткий номер 772, який є безкоштовним з мобільного оператора «Київстар».

Наталя Соколенко: Туди телефонують діти?

За цей рік ми прийняли понад 23 тисячі звернень, 94% з яких — звернення від дітей. Решта — звернення дорослих, але за дитячими запитами.

Наталя Соколенко: На що скаржаться діти? Чи можна це виділити в категорії?

Альона Кривуляк: Роками спостерігаємо три топові категорії — запит стосовно психологічного здоров’я дітей, запити щодо їх прав та інформації, куди дитина у разі чого може звернутися; третє — запити щодо статевого виховання. Категорія стосовно жорстокого ставлення до дитини,  вчинення насильства над нею також має багато звернень. Насправді, якщо говорити у відсотках — це невеликий показник (5%), але якщо перевести в цифри — понад 1000 звернень.

Наталя Соколенко: Що робити дітям, які відчувають, що над ними вчиняють насильство, але не наважуються поскаржитися на батьків?

Альона Кривуляк: Зателефонувати можна завжди, тим паче, що лінія є абсолютно анонімною. Ба більше, там працюють спеціалісти, які знаються на тому, що є насильством, а що ним не є. Адже, якщо на лінію звертаються із тим, що батьки не хочуть купити iPhone, — звісно, це не є насиллям. Але, якщо дзвонить дитина і каже, що бтько б’є матір, братів і її б’є — то це вже інша консультація.

Андрій Куликов: Ті, хто надають консультації, мають дітей?

Альона Кривуляк: Так, звісно.

Андрій Куликов: Це є обов’язковою умовою?

Альона Кривуляк: Це не є принциповою умовою, але більшість консультантів мають дітей.

Андрій Куликов: Скільки за статистикою дітей скаржиться на братів чи сестер?

Альона Кривуляк: Знову ж таки, у нашому суспільстві створився стереотип, що насильство вчиняють тільки батьки. Насправді, дуже багато звернень від діток молодшого шкільного віку із запитами щодо насильства  стосовно них з боку їх старших братів або ж сестер. В деяких випадках це побиття, тягання за волосся, вживання неприємних слів, примус молодшої дитини виконувати хатню роботу замість старшої.

Андрій Куликов: Технічне питання: коли перестаємо вживати термін «дитина»?

Альона Кривуляк: Дитина — особа до 18 років. Принаймні, так є згідно із законодавством. Інколи, коли ми консультуємо батьків, які скаржаться на те, що не можуть із сином-підлітком чи дочкою-підлітком знайти спільної мови, — досить складно буває їм пояснити, що вони ще діти.

Андрій Куликов: Про які випадки ставлення до себе дітям легше розповісти, а про які — важче?

Альона Кривуляк: Дітям легше розповідати про ситуації, коли стався конфлікт між однолітками. Це називається терміном «булінг» — коли дитину в школі ображають її однолітки. Так само, дітям легше розповісти, коли вони самі вбачають насильство. Але те, що стосується фізичного і сексуального насильства, — це найскладніші консультації.

Те, що стосується фізичного і сексуального насильства, — це найскладніші консультації

Згідно із законодавством нашої держави, існує чотири види насильства: психологічне, фізичне, економічне та сексуальне. Ми спостерігаємо, що за характером звернення дуже рідко представлений тільки один вид насильства. Зазвичай, це поєднання кількох видів.

Наталя Соколенко: Альоно, давайте змоделюємо ситуацію. Я — дитина, дзвоню із скаргою на те, що старші сестричка із братиком змушують мене мити посуд. Якщо я не слухаюсь, ставлять мене в куток. Що робити, як діяти в такій ситуації?

Альона Кривуляк: Спочатку треба з’ясувати, чи дитина сама справляється із ситуацією, чи, можливо, вже зверталася із нею до батьків. Якщо батьки не знають про дану проблему, ми рекомендуємо їм про це розповісти. Запитуємо, чи дитина не може самостійно домовитися із своїми братиками чи сестричками встановити якийсь графік того, хто й коли має прибирати в будинку. Якщо ж ні — в сім’ї є інші дорослі, до яких можна звернутися із проблемою.

Наталя Соколенко: Якщо хтось із батьків пиячить і прикладає руку до дитини — що тоді робити?

Альона Кривуляк: На превеликий жаль, таких ситуацій є дуже багато. В таких випадках ми від нашої організації абсолютно анонімно можемо звернутися до служби у справах дітей, яка працює на місці, де проживає дитина, й розповісти у листі всю цю інформацію. Служба має зібрати комісію, аби перевірити цю сім’ю й надати нам відповідь.

Наталя Соколенко: Чи ви знайомі з діяльністю подібних організацій закордоном?

Альона Кривуляк: Насправді наша національна дитяча гаряча лінія є членом Міжнародної організації дитячих телефонів довіри. Звичайно, ми контактуємо з іншими гарячими лініями. В інших країнах питання насильства стосовно дитини не стоїть настільки гостро, як в Україні.

Наталя Соколенко: Наприклад, у яких країнах?

Альона Кривуляк: Нідерланди, Польща, США.

Андрій Куликов: Наскільки частими є дзвінки із запитами дорослих стосовно вчиненого до них насильства з боку дітей?

Альона Кривуляк: Такі ситуації також бувають. Якщо говорити про дитину, тобто особу до 18 років, зазвичай телефонують мами, які скаржаться на насильство зі сторони своїх синів-підлітків. Це дуже складний вік, адже дитина не знає, як виявляти свої емоції, як діяти в тому чи іншому середовищі.

Андрій Куликов: Як часто вам телефонують люди, які кажуть, що не можуть стриматися, допоможіть?

Альона Кривуляк: Таких дзвінків небагато, але тим не менше, вони є. Зазвичай, телефонують чоловік, батьки діток, які розповідають ситуації, коли розуміють, що від крику та побиття ситуація не поліпшиться, але іншого виходу не бачать.

Андрій Куликов: Розкажіть, будь ласка, про свій дуже вдалий чи невдалий приклад зі своєї діяльності.

Альона Кривуляк: Стосовно невдалих випадків — дуже часто ми звертаємося з інформацією до служби у справах дітей, а вони часто не хочуть на неї реагувати. Тому ми просимо дітей передзвонити й повідомити, чи приходив хтось, чи ні. Були такі випадки, коли служби не реагували.

Те, що стосується хороших дзвінків, пам’ятаю дзвінок від п’ятирічної дівчинки, яка хворіла вітрянкою й залишилась сама вдома. Вона телефонувала, бо їй було дуже сумно.