Шлюб — не примус: експертка про сексуальне насильство в сім’ї

Тетяна Трощинська: Почнемо з визначення термінів. Що таке домашнє сексуальне насильство? Чи є така проблема в Україні?

Альона Зубченко: Проблема домашнього сексуального насильства дуже гостро стоїть в Україні. На нашу гарячу лінію звертаються з цього приводу як жінки, так і чоловіки.

В Законі «Про попередження насильства в сім’ї» є чітке визначення, що таке сексуальне насильство в сім’ї: «протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім’ї».

Ця проблема в Україні латентна — про неї мало повідомляють, мало говорять.

Василь Шандро: З чим це пов’язано? Це одна з таких табуйованих тем, які сягають часів Радянського Союзу.

Альона Зубченко: Так, я погоджуюсь, що ця тема в нас закрита, табуйована. Вона такою була і такою ж залишається. Іноді особа навіть не може зрозуміти, що це було насильство. Для них це був «супружеский долг». Також про це не говорять через сором, або люди просто не знають, що за це є кримінальна відповідальність, що себе можна захистити за законом. Адже сексуальне насильство — це порушення прав людини.

Тетяна Трощинська: Статистика за листопад 2015 року показує, що існує 514 тисяч кримінальних справ, і лише 305 справ зареєстровано за Статтею 152 «Зґвалтування», в тому числі і в сім’ї.

Альона Зубченко: Статистика дійсно невелика, і вона мало відзеркалює дійсність.

Василь Шандро: Куди звертатись в такому разі? Адже ми звикли багато проблем вирішувати між собою без участі правоохоронних органів, інших державних служб. Бо досвід показує, що вони приносять більше негараздів, ніж вирішення проблеми. Особливо коли міліція відправляє людей додому з такими заявами, щоб вони самі з цим розібралися.

Альона Зубченко: Це відбувається тому, що довгий час люди вважали, що домашнє насильство являється справою сім’ї і має вирішуватися самими членами сім’ї, всередині родини.

Зазвичай жінка йде до поліції тоді, коли є якісь побої, коли відбувається фізичне домашнє насильство. Якщо ми говоримо про психологічне, економічне чи сексуальне насильство — то з цим люди не звертаються.

Правозахисний центр «Ла Страда» сподівається, що ця ситуація зміниться. При навчанні національної поліції наші спеціалісти проводили спецкурс попередження та розпізнавання домашнього насильства. Тобто тепер поліція має бути більш чутливою до таких проблем, розуміти, що це проблема не тільки окремої сім’ї, а і всього суспільства. З цією проблемою стикається так багато людей, що можна говорити, що це є проблемою країни.

Василь Шандро: Також існує зворотній бік — можливість спекуляції на цій темі. Коли, наприклад, подружжя жило собі, а потім посварилося і пішло писати заяви один на одного, що 5 чи 7 років когось з них утискають в сім’ї. Ці заяви будуть прийняті, розглянуті, і довести зворотнє буде дуже важко.

Альона Зубченко: Спекуляції можуть бути, проте це виясняється в процесі роботи над справою. Гадаю, що сексуальне насильство є досить широким полем для спекуляцій, не лише в контексті домашнього насильства. У нас вважають, що або так, як я хочу, або скажу, що мене сексуально домагалися, і у тих людей будуть проблеми. Це може бути предметом шантажу, тому правоохоронні органи мають проводити різні процесуальні дії, щоб виявити, чи дійсно був факт насильства, чи ні. Потрібно не боятися подавати заяву, гадаючи, що жінці потім скажуть, що вона це вигадала.

Не заперечую, що факт доказу сексуального насильства є дуже складним. Особливо, якщо це стосується домашнього насильства, зґвалтування в шлюбі. Бо, по-перше, потрібно встановити, що ці дії були протиправними, що не було згоди жінки на вступ до статевих стосунків. Але для цього є поліція, адвокати, доказова база.

Важливо при зґвалтуванні як у шлюбі, так і поза ним не зволікати зі зверненням, бо судмедекспертиза може виявити факт зґвалтування лише в перші 72 години. Якщо жінка не звертається до правоохоронних органів за цей час і не проходить судмедекспертизу, то довести щось потім дуже складно.

Тетяна Трощинська: В наших ВУЗах успішно вивчається кримінологічна віктимологія. З них багато юристів виходять підготовленими віктимологами, і частина з них, на жаль, гадають, що жінка в короткій спідниці дійсно провокує насильство. Наскільки в нас об’єктивні такі фахівці, адвокати, держслужби? Вони готові відмовитись від такої віктимології?

Альона Зубченко: Поняття віктимної поведінки не може застосовуватись при кваліфікації злочинів. Вона може розглядатися лише з соціологічної чи наукової точки зору.

Якщо віктимологія використовується суддями, адвокатами, прокурорами, які кажуть, що жінка сама винна, напросилася на це, бо верталася пізно в незрозумілому стані, то тут треба вже говорити про компетенцію цих представників правосуддя.

Європейський суд з прав людини вже давно вирішив, що поняття віктимної поведінки не може бути застосовано в контексті справ з сексуального насильства.

Василь Шандро: Як цей закон, що має захищати чоловіків та жінок від домашнього насильства, функціонує в полі традиційних уявлень про те, що таке родина? Ми ж також говоримо про певні подружні обов’язки. Чи треба на папері все розписувати?

Альона Зубченко: Шлюб не є примусом чи обов’язком. В основі всіх сімейних стосунків має бути діалог, можливість вислухати одну і другу сторони. Можна розписувати і на папері, якщо подружжю так зручніше.

Василь Шандро: Ми знаємо, що в нашій країні закони працюють не дуже добре, і люди думають, якщо жінка зробить такий позов на чоловіка, чи він на неї, то ніяких наслідків не буде, скажуть, що вони йшли додому й самі розбиралися.

Альона Зубченко: Це відбувається часто, хоча поліція не має права відмовити від прийому заяви, посилаючись на те, що це є ваша особиста, домашня справа. Але з розглядом заяви вони можуть відкрити чи не відкрити кримінальне проваждення.

Чоловіки також страждають від домашнього насильства, не тільки жінки. Оскільки сексуальне насильство — це не лише зґвалтування. Сюди також входить примус до перегляду порно-фільмів, доторки до інтимних місць, коли людина цього не хоче. Чи примус ходити у відвертому одязі, якщо, наприклад, жінці кажуть постійно носити коротку спідницю.

Василь Шандро: Говорять, що сексуальне насильство відбувається в родині на фоні інших проблем — алкоголізму, наркоманії, економічних проблем. Це так?

Альона Зубченко: Це стереотип, що таке відбувається лише в сім’ях алкоголіків чи бідних. Це може відбуватися в абсолютно різних родинах. Проте більш заможні люди звертаються за допомогою з цього приводу рідше. До нас зверталися жінки, чоловіки яких займали пости в вищих еталонах влади, але вони боялися, чи зможе їх хтось захистити від впливового чоловіка.

Тетяна Трощинська: Який захист гарантують гарячі лінії?

Альона Зубченко: Людина може подзвонити і отримати консультацію психолога, юриста, соцпрацівника, дізнатися, що робити, куди нести заяву. Далі це вже залежить від людини. Бо буває, що жінка то подає заяву, то через два дні забирає, то знову подає. На якомусь етапі правоохоронні органи перестають вірити таким людям.

Василь Шандро: Є статистика щодо дітей?

Альона Зубченко: Ми проводимо дослідження, і на початку червня будуть результати. Посилаючись на Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколу Кулебу, можу сказати, що кожна 5 дитина страждає від домашнього насильства.

Тетяна Трощинська: Це теж табуйована тема?

Альона Зубченко: Так, це ще більше табу, бо дорослий розуміє, що з ним відбувається, а дитина — ні.

Тетяна Трощинська: Є історії, коли мати каже, що не знала, що таке відбулося з її дитиною. Але якось складно зрозуміти і повірити, щоб мати дійсно не бачила, що робить вітчим з дитиною.

Альона Зубченко: Бувають випадки, коли мама дійсно не помічала нічого, бо дитина була залякана, а в мами було багато справ і не було часу побачити це, поговорити з дитиною. Проте частіше люди просто не хочуть цьому вірити.