Громадське радіо
Гості студії Громадського радіо — Катерина Бурлак, керівниця напрямку «Паліатив» благодійного фонду «Краб» та священик УПЦ Київського Патріархату Сергій Дмитрієв.
Андрій Куликов: Що таке паліативна допомога?
Катерина Бурлак: Паллиативная помощь — это помощь человеку с заболеванием, которое нельзя вылечить, но мы еще можем ему помочь. Мы можем облегчить его состояние, страдание как психологически, так и физически. Человек до последней секунды должен оставаться в социуме.
Андрій Куликов: Часто поряд з невиліковною людиною страждають її близькі. Наскільки важлива паліативна медицина для родичів?
Катерина Бурлак: Во всем мире действует мультидисциплинарный поход, когда родственники считаются частью команды паллиативной помощи, как и врач, медсестра. Социальное и юридическое сопровождение имеет для родственников тоже важную роль.
Наталя Соколенко: Чи вироблений в Україні єдиний стандарт надання паліативної допомоги?
Катерина Бурлак: На данный момент эти стандарты разрабатываются в соответствии с мировым опытом.
Наталя Соколенко: А чому так? Це було виведено за рамки суспільної дискусії, взаємовідносин влади і громадян?
Катерина Бурлак: Даже сейчас инвалидов стараются прятать и в какой-то момент они выпадают из социума. А у них нет сил и времени отстаивать свои права. Так этот вопрос выходит за рамки общественных обсуждений.
Наталя Соколенко: До яких стандартів паліативної допомоги з боку держави ви прагнете?
Катерина Бурлак: Паллиативная помощь сейчас обеспечивается в плане обезболивающих препаратов. Социальная составляющая — это коляски, костыли и прочие предметы ухода от Минсоца. Конечно, этого недостаточно. Пенсия по инвалидности так же не позволяет обеспечить и 20% потребностей. Сейчас этим занимается, в основном, гражданское общество.
Андрій Куликов: Наскільки типовим для православної церкви є надання паліативної допомоги?
Сергій Дмитрієв: Для початку, хочу додати, що зараз представляю не тільки Київський Патріархат. Я є виконуючим секретарем комісії з питань соціального служіння Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій. Остання міжнародна конференція відбулася кілька місяців тому за участі, зокрема, медичних капеланів з Італії та Австрії. Ми обговорювати роль церкви як системи адвокації: це і право на знеболення, і право на отримання якісної паліативної допомоги.
В Україні рівень надання паліативної допомоги релігійними громадами нижчий від європейського. Це слід визнати. Але ми намагаємося покращити цю ситуацію. На сьогодні я б назвав три конфесії, релігійні організації, які це роблять якісно. Перше — це іудейські громади, які мають гарний ізраїльський досвід: вони якісно ставляться до своїх вірних. Зовсім недавно я був у такому хоспісі в Дніпрі. Дуже якісний хоспіс греко-католицької церкви знаходиться у Дрогобичі. Хоспіс Київського Патріархату нині, на жаль, перебуває на окупованій території, він досі діє. Ми робимо все, аби релігійні спільноти могли стати майданчиком для надання такої допомоги якісно.
Наталя Соколенко: Чи ведеться у релігійній спільноті дискусія про можливість евтаназії?
Сергій Дмитрієв: Я священик з 20-річним досвідом. Мій перший досвід — Сумська обласна дитяча лікарня, де був хлопчик-сирота Дмитро. Йому відкрили черепно-мозкову коробку і зробили операцію без дозволу. Після цього Дмитро став паліативно хворим і просто помирав. Я бачив дуже багато таких людей, котрі казали, що не можуть отримати знеболення, якісної паліативної допомоги і хочуть померти.
Коли було останнє обговорення в Міністерстві охорони здоров’я з приводу евтаназії, ми говорили — давайте спочатку зробимо якісну паліативну допомогу, тоді проблема евтаназії відійде на другий план. Саме на цьому треба зробити акцент. Зараз така позиція церков.
Катерина Бурлак: У нас на ліній паліативу є медичний капелан, який офіційно затверджений на посаді у лікарні «Охмадит». Він консультує з питань не тільки релігійних, а й духовних, психологічних філософських. У деяких випадках батькам краще поспілкуватися з ним, ніж з психологом.
Андрій Куликов: Чому у нашому суспільстві сама ідея паліативної допомоги не дуже знана? Чим тут може допомогти саме церква?
Сергій Дмитрієв: Саме слово капеланство означає відсторонення від будь-якої конфесії. Це така духовна опіка над всіма. Ми ставимо у центр гідність людини, її право на життя та якісне лікування. Для священиків немає значення, чи людина атеїст, чи ні. Ми готові співчувати людині, котра страждає від невиліковної хвороби. У 98% випадків люди хочуть бачити поряд із собою когось, з ким можна було б спілкуватися.
Андрій Куликов: Коли з’явився медичний термін «капелан»? Що він означає?
Сергій Дмитрієв: Капелан — це священик, котрий служить у закритих установах. Увага потрібна не тільки пацієнтам, але й лікарям та медперсоналу. Бо від того, як до хворих ставляться у лікарні теж залежить їх самопочуття.
Андрій Куликов: Як можна допомогти благодійному фондові «Краб»?
Катерина Бурлак: Допомога потрібна не обов’язково грошима. Ви можете допомогти працею, навіть тим, що просто погуляєте з дитинкою.