Чернівці – не Париж, а чудове автентичне українське місто

Є одна штука, яка мене щоразу шалено дратує, коли я починаю збирати інформацію про міста, про які я вам тут розповідаю – постійно наштовхуюсь на кліше, які ліплять до більшості крутезних українських міст або місцевостей, щоб привернути увагу.  Як типу Вилкове – українська Венеція, Черепашинці – українські Мальдіви, Чернівці – український Париж. Ну що за маячня! Вилкове – 100% унікальне селище, але не Венеція, Черепашинці – блакитне, красивезне озеро, але ж не Мальдіви, а Чернівці – зовсім не Париж, а цілком автентичне красивезне українське місто. І в цьому ви переконаєтесь, дослухавши мою розповідь до кінця.

Чернівці – це центр центрів:

• центр найменшої української області;
• історичний центр Буковини;
• як і Львів, вважається культурним центром Західної України;
• центр мультикультурніості, близько 65 національностей зібрано в місті, населення якого нараховує лише третину мільйону.

Ці землі у різні часи були під владою різних держав, сто років Чернівці перебували під владою Австро-Угорської імперії, яка подарувала йому розкішну архітектуру і атмосферу старої Європи.

Вперше я побувала в Чернівцях транзитом, це була перша ночівля перед великою мандрівкою через 11 країн на автомобілі, саме таким насиченим був наш з чоловіком медовий місяць. Тоді ми встигли лише прогулятись вулицею Ольги Кобилянської і переночувати в найдешевшому і найшикарнішому готелі за всю історію наших тинянь світом. А от наступний візит був ґрунтовнішим. Ми і будинки встигли порозглядати, і на екскурсію у Університет ходили.

Хочете максимально швидко і безболісно доїхати до Чернівців – використовуйте мою унікальну розробку – телепорт імені Іри Кондратенко. Це, коли купуєш квитки на нічний потяг, за добу до цього спиш кілька годин, ще можна спортом позайматись і потім, коли ваша голова торкається подушки починається магія, відкриваєте очі ви вже в Чернівцях. Тут звичайно у кожного будуть свої налаштування, тому просто підкручуйте тумблери і шукайте свої кнопки.

Якщо плануєте їхати на свята – купуйте квитки на потяг за 45 діб, поставте нагадування на телефоні, я саме так роблю. А якщо не в святкові дні, то можна і за кілька днів знайти зручні квитки за прийнятні гроші. Ще у Чернівцях є аеропорт і туди навіть літаки літають.

Готелів, гестхаусів, подобових квартир, хостелів і просто шалено гостинних людей у Чернівцях сила-силенна. На всі смаки і вимоги. Якщо хочете власну квартирку на період свого відпочинку, то раджу пошукати в історичній будівлі. Таку, щоб підлога була дерев’яна і запах як у музеї. Я, коли була у Чернівцях, зупинялась в квартирі бабусі товариша, тоді мене вразило, що у квартирі було 2 входи, один центральний, а один зі сторони кухні, і ще манюнька кімнатка біля кухні, 100 років тому використовувалась як кімнатка для прислуги. Височенна стеля і дзеркала з такими особливими плямами від часу.

Чернівці для туристів ідеальні у всьому — людей менше, ніж у Львові, ціни нижчі за київські. А затишне і старовинне місто можна оглянути всього за день. Хоча, я би все ж порадила пропустити це місто через себе, не поспішати, а повільно прогулюватись вуличками, вдихати запах квітучих лип, ну раптом будете там саме в час квітнення, або зупинитись на каву і тортик в холодний період року в одній із сотень затишних кафешок.

Я відтягувала як могла, але настав час згадати про найвідомішу і найпопулярнішу будівлю міста, об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО з 2011 року – Чернівецький університет імені Юрія Федьковича. Він же колишня резиденція митрополитів Буковини і Далмації. Минулого року в університеті побувало понад 100 тисяч туристів, але, на мою думку, ця цифра дуже мала, університет заслуговує на значно більший потік і зацікавленість.

Щоб зайти на територію, потрібно дочекатись доки назбирається група. Кожна група укомплектовується провідником екскурсоводом, вартість розваги від 60 гривень, може бути на 20 або 40 гривень дорожче, залежить від кількості людей у групі. Розраховуйте, що вся екскурсія триває близько 40 хвилин. За цей час вас проведуть Головним корпусом, та церквою Трьох Святителів. Потім ще є час для самостійного прогулювання, селфування та занурення

Найкрутіше в університеті те, що це не закрита територія – це абсолютно нормальний діючий навчальний заклад, де доріжками ходять студенти, а на травичці відпочивають парочки.

Будували всю цю архітектурну красу 18 років за космічні на той 1864 рік бюджети. Три корпуси і парк навколо – все це єдина композиція.

Коли ідеш центральним корпусом, то поглядом ловиш все – дерев’яну стелю і красивезні стіни. Таке враження, наче автентичні інтер’єри збереглись ще з часів побудови, навіть лави та парти схожі на справжні, яким півтора сторіччя.

У головному корпусі показують три помпезні зали. Синоїдальна зала, оздоблена мармуром, обставлена колонами, з мозаїкою на підлозі та візерунками на стелі. На жаль, вона постраждала від пожежі у 1944, і теперішній її вигляд відтворений реставраторами.

А от сусідня Червона зала залишилась у первісному вигляді. Стіни її оздоблені шовком, дерев’яна стеля з орнаментами, підлога із червоного бука. На стіні висять величезні венеціанські дзеркала, створені за старовинною технологією, що вимагала п’яти шарів срібла. Завжди, коли в такі дзеркала дивлюсь, то складається враження, що з них за тобою хтось споглядає. Ну, може, це тільки мені так здається, більш прагматичним людям цікаво піднести до дзеркала запалений сірник і побачити п’ятишаровий відблиск вогню.

Синя зала також красива.

Зовні біля будівлі є приємний дендропарк, а також особливу увагу привертає глазурована черепиця в традиційних буковинських кольорах, яка імітує традиційний буковинський орнамент. Саме цей елемент планують використати в оздобленні нового терміналу аеропорту в Чернівцях, який вже кілька років планується, і от нарешті починають будувати.

Повертаючись до університету, ще згадаю про годинникову вежу та семінарський корпус, який підковою оточує Трьохсвятительську церкву. В цій церкві зберігся унікальний авторський розпис австрійця Карла Йобста.

Чернівецький університет декому нагадує Гарвард або казковий Гогвартс, але для мене це просто красивезна будівля, яку я всім знайомим і туристам-іноземцям завжди раджу побачити, адже це родзинка на смачнючому торті чудового міста.

Покататись на вінтажних тролейбусах Skoda – це ще одна родзинка, яку я раджу. Чудово те, що це не туристична розвага, а звичайний громадський транспорт, яким дуже милі пенсіонери та пенсіонерки дістаються до свого пункту призначення. Можна сісти і підслухати їх розмову, в Чернівцях є досить типовий буковинський акцент, але українська мова звучить, наче пісню наспівують. А послухати вуличних музикантів – це ще один обов’язковий пунктик.

Чернівці – місто схилів і підйомів, схилів і підйомів. Але ніхто вас не підганяє, якщо втомились – зайдіть в перший ліпший дворик, побачите обшарпані але душевні стіни, вдихнете запах домашнього печива або прянощів. Ці дворики-колодязі побудовані так, що саме туди виходять вікна кухонь місцевих мешканців.

Вирушайте далі і знайдіть будинки, в яких перший поверх з кожним вашим кроком перетворюється у другий, а то і третій, а ще знайдіть будинок-корабель, він знаходиться на площі Святого Хреста. Розповідають, ніби його спорудив заможний торговець, який мав брата-моряка. І коли той вийшов у відставку і повернувся до рідного міста, брат-торговець спорудив йому цей будинок, аби його вигляд розвіював тугу за стихією. Звужений фасад ніби розтинає вулиці, широкий балкон на другому поверсі нагадує палубу, а невеличка вежа – щоглу.

Хочете дізнатись, котра година у Відні, ну раптом, – знайдіть на цій же площі, Костел Воздвиження Святого Хреста, саме сонячний годинник на його стіні і транслює часовий пояс, що на годину менше від Київського. А якщо зголодніли, то вирушайте на площу Ольги Кобилянської, або театральну площу, там поруч купа кафешок і красивезний театр. А ще тут є алея зірок, пам’ятаєте такого співака як Іво Бобул, так от, його зірка там також є, сміхота). А колись була зірка Ані Лорак, але її зірвали.

Куди би ви не пішли, у всіх частинах міста є церкви різних конфесій, розповідати про кожну я не буду, а от послухати орган у вірменській церкві Святих апостолів Петра і Павла я раджу. Цей вечір, наповнений музикою, я пам’ятатиму все своє життя.

Випийте каву на Турецькій площі, ще раджу зайти у «пиріжкову» крамницю на Центральній площі. Спробуйте славетний гарячий бутерброд «Мальва», який, як каже дехто з місцевих, є такою ж візитівкою міста, як і резиденція митрополитів. Придумав цей кулінарний шедевр власник однойменного бару на вул. Головній, і рецепт не змінюється вже понад 20 років. Також додам, що я в жодному кафе не скуштувала не смачну страву, скрізь і всюди все було просто ідеально!

Чернівцями можна ходити і ходити, насолоджуватись і насолоджуватись, повертатись і повертатись, от просто зараз сходжу на сайт «Укрзалізниці» і поїду на кілька днів, бо якраз настав час, який я називаю БЕЗБИЛЕТИЕ російською, коли в кишені жодного квіточка, а де ще розвіяти цей депресивний стан, як не в Чернівцях. Вкотре закличу вас мандрувати, може надумаєте і перетнемось з вами десь у затишному дворику, або за кавою у місті Чернівці.