Канівське водосховище, Переяслав та музей під відкритим небом — плануємо мандри вихідного дня в умовах карантину

Якщо ви відчуваєте, що стіни тиснуть, стеля насовується і дихати немає чим то вам обов’язково допоможе пропонований сьогодні маршрут. Поїхали, об’їдемо Канівське водосховище? Це програма «Путівник», я Іра Кондратенко, продовжуємо вилазки вихідного дня.

Ведучі

Ірина Кондратенко

Канівське водосховище, Переяслав та музей під відкритим небом — плануємо мандри вихідного дня в умовах карантину
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr-putivnyk-2020-05-18_kanyvske.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr-putivnyk-2020-05-18_kanyvske.mp3
Канівське водосховище, Переяслав та музей під відкритим небом — плануємо мандри вихідного дня в умовах карантину
0:00
/
0:00

Канівське водосховище — одне з шести великих українських водосховищ, але не таке відоме, як Київське. Наймолодше водосховище на Дніпрі, його заповнювали водою у 1974-1976 рр. Водосховище знаходиться частково в Київській, частково в Черкаській областях. Лінія берега частково рівна, а частково горбиста і вкрита лісами.

Варіантів доїзду до водосховища, об’їзду водосховища є безліч. Можна дістатись автостопом, пішки, велосипедами, громадським транспортом або власною автівкою. А ще сюди, починаючи з червня, ходять річкові трамвайчики.

***

Вирушаємо з Києва через Вишеньки в сторону селища Кийлів. На цьому відрізку маршруту я обожнюю дамбу Канівського водосховища. Це вузька дорога на півтори автівки, часто там дме шалений вітер, але там так красиво. Тиждень тому їздили з родиною в маленьку одноденну вело подорож і хоч і вбились до стану доповзання додому, але ті кілька годин, які провели біля води на дамбі й досі приємно згадувати. Ще там фоном чутно клекіт птахів і можна спостерігати за танцями чапель, які гніздяться на маленьких острівцях вздовж берега. Якщо ви мешкаєте в Києві і ще жодного разу не бували на дамбі – зробіть це! А ще, знайте, що саме ліс навколо селища Кийлів восени – це просто рай для фанатів збирання грибів. Там тих грибів ціла гора. Я не дуже люблю збирати гриби, але ніколи не відмовляюсь провести день біля річки, тому завжди відповідальна за щось смачненьке на вогні, поки основна частина компанії розважається збиранням білих, опеньок та лисичок. Кийлів – це курортне селище, уявіть тільки, 22 бази відпочинку розміщені в лісі та на березі річки. Ще там є ферма-заповідник «Кийлівська Асканія», якщо ваші діти ще ніколи не бачили страусів – то тут вони є.

Здавалося б, 50 кілометрів від міста, а стільки варіантів для дозвілля, і це я ще про риболовлю не згадувала, і чесно кажучи зробила це усвідомлено, адже за тими рибалками і так на дамбі немає де присісти.

***

Далі через Вороньків прямуємо до Переяслава. Нинішній Переяслав — це справжнісінький осередок музеїв України: різного роду музеїв, музейчик і музейних комплексів, загалом їх тут 26 штук. В історію Переяслав раз і назавжди увійшов як місце, де в 1654 році Богдан Хмельницький приніс присягу вірності Московії.

***

Саме містечко виглядає абсолютно типовим пострадянським смт.

Головна вулиця в місті — звичайно ж, Богдана Хмельницького. Трохи далі — заболочена Альта, через кілька кілометрів впадає в річку Трубіж, саме тут знайшли давньоруський якір, гідний немаленького морського судна.

Містечко, гідне туристичного паломництва, лишається майже не відомим і мені дуже шкода, адже тут в Переяславі душевно, центральні вулиці переходять в тихі вулички, де в травні гудять хрущі, біля під’їздів сидять бабусі, а вздовж річки мовчать рибалки.

***

Музей народної архітектури і побуту середньої Наддніпрянщини

Проте є в Переяславі місце, куди туристів возять автобусами, минаючи саме місто – це скансен, або музей народної архітектури і побуту середньої Наддніпрянщини, або якщо зрозуміліше — то це музей під відкритим небом зі старими хатами і експонатами минулого та позаминулого століть. Як я колись порівнювала печери в Київській Лаврі і Антонієві печери в Чернігові, так і Переяслівський скансен можна порівняти із Пироговом в Києві. Тут все трохи обшарпаніше, старіше, не таке показове, але від цього ще більш автентичне. І особлива подяка наглядачкам будиночків в музеях. Для нас відкривали кожний будиночок, розповідали не завченими фразами історію створення і використання різного приладдя, а своїми словами, зі спогадами і переповідками. Я раджу Переяслівський музей тим хто хоче зануритись в ту справжню Україну ХVIII – ХІХ століть з вишитими напірниками, іконами в кутах хат та усілякими ступками, люльками і мальвами під вікном.

Музей народної архітектури і побуту середньої Наддніпрянщини

***

Ще не можу пройти повз і вас провести повз одну дивну локацію в Переяславі — це музей «світопізнання і мирного освоєння космосу», який розташували у дерев’яній церкві поч. ХІХ ст. Тут експонуються макет апарату «Лунохід-1», крісло з космічного корабля «Союз», спусковий апарат, скафандр і парашут, говорять, що це парашут Гагаріна. Біля входу на постаменті — шматок метеориту. Таке дивне поєднання космічного і небесного.

***

Наступним пунктом нашого маршруту буде Канів, хоча насправді ні. Хочу вам розказати про національний природний парк Білоозерський. Його легко знайти на гугл-мапах, але не так легко знайти фізично. Насправді я ніколи про нього не чула до 2014 року. Ще у 2009 році Віктор Ющенко розпорядився започаткувати на цій територі природний парк з метою збереження рідкісних видів рослин і тварин, але фактично до 2014 року це було абсолютно недоступне для простих смертних місце. Сюди приїжджала на полювання вся політична верхівка України. Після зміни влади у 2014 році тут виявили величезний особняк, власність Олександра Клименка, колишнього очільника міністерства доходів і зборів України, на території якого знаходилися тигри в клітках і вертолітний майданчик. З того часу місце стало доступним для звичайних туристів. Вхід на територію колишнього Клименківського маєтку охороняють величезні дядьки-вишибали, але вся інша територія доступна кожному перехожому. Там навкруги красивий сосновий ліс, а стежки виводять до моря, саме так чується здалеку плескіт Канівського водосховища. Зупинитись тут з наметами на ночівлю – ідеальний план. Важливо, що тут зручно буде купатись не лише дорослим, а і дітям, адже до глибини треба йти довго. Саме тут складається враження, що ти на морі ще й тому, що не видно інший берег, одним словом, місце чудове зі всіх сторін. Окрім водосховища на території парку ще є купа невеликих озер і величезні галявини, вкриті різнобарвними квітами.

***

Канів – це місто, яке я жодного разу не радила відвідати іноземним туристам’ і замислилась я про це лише зараз. Чому? Адже насправді Канів – історичне місто, оточене красивезною природою. У XVI столітті Канів взагалі був своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, там селились і доживали свій вік на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. Ну, а про Заповіт Шевченка бути похованим там же, думаю чули всі.

До війни сюди ходили потяги, а в час Другої світової залізничний міст зруйнували і так і не відновили. Залишки мосту і досі можна побачити з круч під містом. При в’їзді у місто вас зустріне невеличкий музей військової техніки під відкритим небом. Головним його експонатом є Пам’ятник героям бронепотяга. Його макет у натуральну величину на базі паротяга серії «Ов» та обшитих листовим залізом звичайних вагонів встановили у Каневі 1980 року, я такий побачила вперше, оригінальна штукенція, дітям сподобається.

 Залишки мосту

***

Не можна приїхати в Канів і не піднятись на Чернечу гору, її ж називають Тарасовою горою. Піднятися на гору, де похований український письменник Тарас Шевченко, не так вже й просто. Для цього потрібно подолати понад триста сорок сходинок, але воно того варте, адже вид з гори просто приголомшливий. Чернеча гора — частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора». Всього комплекс складається з 8 пам’яток культурної спадщини. Однією з них є музей Т. Шевченка. У 2010 році його відкрили після реконструкції і зараз там можна побачити понад 20 тисяч пам’яток, серед яких особисті речі поета, листи, архівні документи та невидані твори. Все дуже органічно і атмосферно.

***

Важливо також зайти в Успенський собор у Каневі, збудований київським князем Всеволодом. Він спочатку був Георгієвським, але пізніше його переосвятили на собор Успіння Богоматері. У 1239 році монголо-татари зруйнували Канів. Собор уцілів, хоча тривалий час стояв напівзруйнованим. Відбудували святиню у XVI столітті. Тоді ж її укріпили для виконання фортифікаційних функцій у боротьбі з татарами і собор справно виконував ці функції. Мені було цікаво позаглядати і пороздивлятись будівлю собору зовні і всередині.

***

Якщо ніколи не бачили, як кораблі та кораблики проходять шлюзи, то в Каневі у вас є унікальна можливість зробити це. Наступного разу хочу побачити все це з палуби корабля, здається, це може бути цікавий досвід.

Кручі Дніпра біля с.Ходорів 

***

Сьогодні розповіла про ту частину дороги навколо Канівського водосховища, яку бачила сама, яку люблю і до якої періодично вертаюсь. Проте, поки не відомою мені лишається правобережна частина, тому обіцяю вже у наступні вихідні дослідити це питання і передати вам найсвіжіші емоції від ходіння Трахтемирівським півостровом. Тим часом ви можете знайти ваші паперові мапи, погортати їх і запланувати кілька подорожей на це літо.