Харків – від модернізму 20-х до сьогодні

Про Харків можна почути різні думки, що це сіре місто, що там немає що дивитись, а є й абсолютно зворотна думка, що Харків – фантастичний і вам не вистачить тижня аби його побачити відчути й зрозуміти.
Що звичайний українець знає про Харків? Що це – великий промисловий центр, великий залізничний вузол, тут один з найбільших ринків Східної Європи – Барабашівський, а ще є найдивніша будівля – Держпром. До того ж Харків – це просто столиця найдивніших і найзагадковіших пам’яток. Взяти тільки дивну конструкцію на вулиці Культури – будували пам’ятник корабельному штурвалу, розчарувались і захотіли увічнити м’ясорубку, а потім махнули на ці всі ідеї рукою і назвали газовим засувом. Ще, гуляючи містом, можете зустріти яйця динозавра, голову дядьки Чорномора, вуха працівника КДБ, пам’ятник вагонній колісній парі, героям даїшникам, будівельникам метро біля центральної будівлі метрополітену, пам’ятник м’ячу який двічі на рік шліфують власними руками студенти місцевих ВНЗ примовляючи: «Шара прийди». Ну і найромантичніша пам’ятка Харкова – Пам’ятник закоханим. Зовсім невагомий і легкий пам’ятник знаходиться в оточенні фонтану і являє собою 2 тоненькі дитячі фігурки, що цілуються вперше.

У Харкові є легендарний кондитерський магазин «Ведмедик», який був відкритий у 1896 році. Це історія про те, як маленька крамниця із солодощами перетворилася на велику кондитерську фабрику.
***
В Харкові є метро, всього три гілки, але кожна стація цікавезна. Тут немає касирів, працює система Q-r кодів на папірцях, за які можна сплатити в спеціальних автоматах. Якщо у вас немає потрібної купюри, то метро не для вас. Тут турнікети такі, які в Києві були ще в 90-ті, де вас в будь-який момент можуть прихлопнути. А ще в Харківському метро є туалет, що як на мене є перевагою над київським метрополітеном. Потяги прибувають не кожні півтори хвилини як в Києві, а кожні 5, 10, 20 хвилин, залежить від часу доби. Цікаво те, що у метро ви можете потрапити просто з будівлі вокзалу, а переходи метрополітену можуть вас навіть на вокзальні колії вивести.
Харківський метрополітен має 30 станцій на 3 лініях, тож покататися і поблукати переходами/виходами там є де. Важливо, що тут є вайфай, на випадок, якщо заблукаєш тими тунелями.
Що крутезне я помітила в метро – це те, що тут просто на станції пенсіонери грають в шахи. Коли такі моменти помічаєш, то починаєш зовсім інакше відчувати місто, воно враз стає душевнішим.

***
У Харкові абсолютно грандіозний вокзал — в перші хвилини він навіть трохи пригнічує своїм масштабом і міццю, тисне. А потім розумієш, що це дуже харківська будівля — адже в цьому місті немає дрібниць, у Харкові люблять все не просто велике, а гігантське. Вокзальні вежі висотою всього-то по 42 метри, але на око здається, що десь у півтора раза вище. Центральна зала вокзалу нагадує залу собору, ідучи галереями можна порозглядати вітражі із зображеннями архітектурних пам’яток міста.
Мені ще дуже сподобалась привокзальна площа, вона якась затишна і мила, порівнюючи з шаленим людським трафіком всередині вокзалу. Площа — ідеальна зона очікування в теплий період року. Тут, що правда, багато жебраків, але де їх зараз небагато, на жаль.
***
Мій перукар народився в Харкові й щоразу, коли приїздив в Київ, переконував, що Харків це ідеальне місто для життя. Що тут пішохідна набережна, купа зелених зон, величезний парк Горького, величні церкви, креативні кафешки, зручна система транспорту, чисті вулиці й доглянуті будівлі. Я їдучи в Харків була налаштована трохи скептично, але маю погодитись, місто і справді комфортне. Я гуляла пішки й каталась в метро, насолоджувалась тишею зимового парку і насміялась спробам місцевих пікаперів мене запікапити. Канатна дорога тільки не працювала, але це натяк на моє обов’язкове повернення.
Хоча я таки знайшла до чого причепитись, на старих вулицях міста дуже мало дерев, інколи їх і зовсім там немає, що певно в спеку може бути досить не приємним моментом.
***
Харківський Держпром вважають першим радянським хмарочосом і пам’ятником архітектури в стилі конструктивізму, саме ця будівля є визнаним уособленням цього стилю. Будували 13-поверхову будівлю в рекордні строки — з 1925-го по 1928-й роки. На спорудження пішло більш як 1000 вагонів цементу, майже 4 тисячі вагонів граніту і 40 тисяч квадратних метрів скла. Для будівництва Держпрому українські хіміки розробили перші будівельні суміші, де до складу сухої штукатурки, яку розводили водою, входила і слюда. Покриті такою штукатуркою стіни блищать на сонці, створюючи ефект нарядності всієї споруди. Деякі з 10 ліфтів, ще досі обслуговуються ліфтерами, працюють без заміни ще з моменту запуску в експлуатацію. А вікон у будівлі налічується близько чотирьохсот з половиною тисяч.

Раджу проїхати на метро до станції Університет, купити каву або чай і не поспішаючи рушити через площу Свободи в сторону Держпрому. Повірте, питань де він є у вас не виникне. Мені сподобався цей процес, коли повільно, поступово перед вами відкривається вся величезна конструкція. Зупиніться і подивіться кожний елемент, кожен повітряний перехід. Такого ви точно більше не побачите в Україні й дуже малоймовірно що зустрінете у світі.
Перед відкриттям Держпрому тодішні журналісти уявляли, що це буде щось неймовірне, цитую: «для відпочинку та оздоровлення працівників на плоских дахах корпусів висотної будівлі розмістять солярій, тенісні корти та волейбольні майданчики. Медики, стверджують, що на висоті 13-го поверху повітря можна порівняти з гірським, і тому там буде корисно бувати хворим на туберкульоз», такий політ фантазій був на початку 20-го столітті.
Будували Держпром 5 тисяч мешканців Харкова й області, працюючи у три зміни, лопатами викопали котлован обсягом 20 тис. кубометрів і вивезли землю за місто на возах. Вантажівок не вистачало: їх на будівництві було лише 14. Тобто, будівля побудована всього за 2,5 роки мало не вручну. Проєкт для Харкова, тоді столиці радянської України, був розроблений групою архітекторів-конструктивістів з Ленінграда. Він був поданий на всесоюзний конкурс під шифром «Непроханий гість» і визнаний найкращим. Будівля призначалася для тодішньої радянської управлінської еліти. Тут розміщувалися наркомати, главки, управління та департаменти. Зараз у Держпромі, як і раніше розміщуються всілякі управління і департаменти органів влади — облдержадміністрації та облради.
***
Сама площа Свободи не менш цікава за будівлі які її оточують. Вона найбільша в Україні, шоста в Європі й дванадцята у світі. Її площа – неповних 12 гектарів, а різниця висот – понад 11 метрів. Окрім Держпрому на площу виходять Харківський національний університет ім. Каразіна, північний корпус університету і колишня академія ім. Говорова, готель Харків, будівля обладміністрації, ветеринарний інститут і новий Палац дітей та юнацтва. Це все монументальні, величезні, гігантські будівлі. У Новорічні свята на площі встановлюють ялинку і різдвяний ярмарок. Влітку тут грають вуличні музики, де-не-де танцюють брейк-данс і просто прогулюються місцеві та туристи.
***
Отже, «Дзеркальний струмінь» – один з двадцяти символів міста, фонтан на честь дня перемоги. Через дорогу від «Струменя» розташований Харківський театр опери та балету, який примітний перш за все ланцюгом красивих фонтанів, ну і монументальною радянською архітектурою.
Найбільша щільність пам’яток на квадратний метр в Харкові на площі Конституції. Тут одночасно є улюблений пам’ятник харків’ян – «Скрипаль на даху», який знаходиться зверху консерваторії і монумент Незалежності. А ще «Будинок зі шпилем» – така собі радянська відповідь Нью-Йорку. І обов’язково потрібно сфотографуватися на тлі величезного градусника, висотою цілих 16 метрів.
Благовіщенський собор і Свято-Покровський монастир – це церкви в самому центрі Харкова, старовинні та величні. Колегіум Покровського монастиря пам’ятає Сковороду, який багато років тут викладав. Центральна церква монастиря є одною з найстаріших будівель в місті з унікальною архітектурою і автентичними арабесками. А в Благовіщенському соборі ви можете відвідати один з найвищих в центрі оглядових майданчиків.
Харківський історичний музей ㅡ один з найбільших в Україні. У музеї зібрана величезна колекція історичних пам’яток Слобожанщини, починаючи з палеоліту. А ще тут зберігається єдиний оригінал гетьманського прапора. У музеї є безкоштовний аудіогід, а поруч з будівлею ви знайдете виставку військової техніки. Ще цікавий музей природи де є скелет справжнього мамонта, який знайшли на території міста.
А щоб побачити місто з гори вирушайте на Олександрівську дзвіницю. Дзвіниця досі залишається однією з найвищих будівель міста. Підйом займе близько 15-20 хвилин.
Або покатайтесь на колесі огляду в парку Горького, воно підніме вас над містом на 55 метрів. Звідси ви розглянете зелені зони міста, центр і спальні райони. Ну і всі пам’ятаємо, що це Харків, а значить і колесо огляду тут найвище в Україні.
Привезіть з собою з Харкова книжку, або якусь старезну тарілку, яку знайдете на найбільшому в Україні букіністичному і блошиному рику.
З цікавинок і чергових рекордів в Харкові варто відвідати найкоротшу вулицю. Довжина вулиці Гоголя становить всього 400 метрів. Крім своєї довжини вона примітна арт-розписом стін біля костелу і чисто харківським поєднанням сучасної архітектури та напівзруйнованих будівель початку 20 століття.
У Саржиному яру можна помилуватися на бювет у вигляді капелюха (або космічного корабля, дивлячись на чий смак). Там розташовані купальні й дерев’яна церква. Фоточки біля бювету виходять феєричними, саме місце досить небагатолюдно і там приємно погуляти.
Здається, що ця розповідь може бути просто безкінечна. Харків величезне місто яке змінюється щодня. І кожного разу, коли туди приїжджаєш то знаходиш все нові та нові цікавинки. Але я завжди ратую за безцільне тиняння вулицями місті, адже тільки так можна по справжньому пізнати його душу.