То файне чи не файне те місто Тернопіль?

Це програма Путівник на Громадському радіо, ведуча Іра Кондратенко ділиться сімейними історіями про Тернопіль, враженнями від місцевої кухні та розповідає, що варто побачити в цьому затишному місті

Ведучі

Ірина Кондратенко

То файне чи не файне те місто Тернопіль?
https://static.hromadske.radio/2019/12/PUTIVNYK-2019-12-02_TERNOPIL.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/12/PUTIVNYK-2019-12-02_TERNOPIL.mp3
То файне чи не файне те місто Тернопіль?
0:00
/
0:00

Сьогодні я вам розповім про одне особливе місто. Воно затишне і дуже миле, там купа цікавих арт-об’єктів, теплі лампові вікна та озеро з фонтаном як у Женеві. Це файне місто Тернопіль. А ще майже століття тому місто називалось Тарнополь, перейменували його у сорокових роках.
Тернопіль перебував в складі Речі Посполитої, Австрійської імперії, Австро-Угорщини, ЗУНР, і це ще не весь перелік державних утворень, в склад яких входив регіон. Розповідаю вам цю історію тільки для того, аби ви могли уявити, як змінювалось місто з приходом нових управлінців.
Їхати у Тернопіль можна кількома способами – автівкою, дорога тривалий час була не найкраща, особливо по області, але останні роки стан значно поліпшився. Час в дорозі 6 годин з копійками. Є потяги – нічний +- 500 грн, інтерсіті плюс від 500 до 1000 грн за квиток в одну сторону. Можна автобусом, ті ж 500 грн і жахлива ніч сидячи, що нікому не пораджу. А от літаком не вдасться, аеропорт в Тернополі є, але не працює.

Знайомство з Тернополем потрібно починати з ресторану. Старий млин – рай лахмітника. Там ціла купа старих речей, традиційного одягу і кухонного устаткування. Дуже атмосферно, але зважайте, що для того, аби в Старому Млині повечеряти, стіл потрібно бронювати за кілька днів до візиту. А на сніданок і обід можна заскочити не плануючи.
Мої особисті поради – це банош з бринзою, а ще грибний суп – це особлива смакота! Ціни там не захмарні, порції величезні та це не на правах реклами, а щире побажання вам поїхати й отримати задоволення.

Музейна ресторація «Старий млин»

Розповім вам одну дуже родинну історію, історію про Тернопільське озеро. Річ у тому, що у радянські часи мером міста Тернопіль був дідусь мого чоловіка Мельничук Леонід Трохимович і історію про тернопільське озеро я чула не один десяток разів на застіллях. Це особлива гордість дідуся. Взагалі-то озеро було штучно створено ще у 1548 році в заплаві річки. На початку минулого століття це озеро обміліло, мулу в ньому наросло і перетворилось воно на захаращене болото. В той час депутатом в Тернополі від Москви був герой радянського союзу Олександр Покришкін, який з дідусем потоваришував. Бабуся розповіла, що Олександр Покришкін, повертаючись до Москви, запитав у дідуся про те, чим може допомогти, натякаючи на щось особисте. А дідусь попросив земснаряд. Згодом двома ешелонами земснаряд привезли у Тернопіль з Узбекистану, з чого і почалось відновлення цієї справжньої перлинки міста. Коли будете прогулюватись набережною – зайдіть на острівець закоханих – створення його було ідеєю дідуся. Не знаю, чи то справді для закоханих створювалось, чи дідусь, затятий рибалка, вбачав в цьому острівці ідеальне місце для сидіння з вудочкою, це вже не важливо. Головне – це результат, озеро на втіху тернополян і гостей міста.
Сьогодні на озері є кілька пляжів, місця для відпочинку, а також проводяться Чемпіонати Світу з водномоторного спорту, на які з’їжджаються тисячі шанувальників.

Тернопільське озеро

У часи другої світової війни місто було зруйновано вщент, 80% будівель перетворились в кам’яний брухт. Є міф, що на руїнах, десь серед кварталів була встановлена табличка із написом «Тут був Тернопіль». Але є квартали, де тримається дух довоєнних часів, особливо відчувається це восени, в старому парку.
Підіть у театр імені Тараса Шевченка, там місцева трупа ставить класику і сучасників. Вони радіють кожному туристу, а в обличчя знають всіх місцевих театралів. Сама будівля не менш цікава, не супер старезна, але приємна і затишна.
В Тернополі є свій замок ще з 1540 року. Проте, що це саме замок можна зрозуміти лише прочитавши табличку на будівлі. Всередину зайти не можна, там спортивна школа греко-римської боротьби. На жаль, у 1944 році червона армія зруйнувала пам’ятник архітектури вщент, так звільняли місто від загарбників. Від самого стародавнього замку збереглися два поверхи з боку озера, від інших укріплень немає і сліду. Вже в кінці 80-х років замок почали відновлювати. А в 1992 році зображення замку розмістили на гербі міста. Територію досліджували археологи та от, вже 10 років тривають реставраційні роботи. Цікаво, що під замком є підземелля, 16 століття.

Церква Різдва Христового

Місцеві мешканці радять обов’язково подивитись Церкву Різдва Христового. Це насправді частина фортифікації міста. Дуже красива в середині та оригінальна ззовні. Розгляньте фрески та відчуйте цю особливу атмосферу.
Ще цікавою релігійною спорудою є кафедральний собор Непорочного зачаття Діви Марії. Все оригінальне оздоблення було знищене в радянські часи, але із дзвіниці, а це 88 сходинок без ліфта, можна побачити все місто. Дуже красиво. Поруч з собором купа кафешок і зон відпочинку де можна випити філіжанку запашної кави з шоколадним тортом.
Але це все досить стандартні для туристів понти. Я все ж люблю звертати увагу на ті деталі, які рідко можна побачити в типових рецензіях на місто. Наприклад – балкони. На вулиці Руській є один красивий балкон, він ажурний, неначе сплетений гачком. Але це вам так, на початок дослідження. Підіймайте очі та мандруйте відшукуючи свої пам’ятні місця.

Поруч із ТЦ Атріум є стілець, який витинається просто зі стіни будівлі, а ще усміхнений сантехнік, що визирає з люка. Тут же недалеко є пара взуття, ніби то людини невидимки, але фотографувати його не захотілось, фон – суцільний рекламний смітник. Є ще зуб, пам’ятник бджолі, лелеці та ціла купа дивних інсталяцій. Якщо поставити за мету побачити всі, не факт, що вистачить вихідних.

Тернопіль – одне з найцікавіших міст Західної України. Знаходячись у самісінькому її центрі, файне місто ввібрало неповторний колорит Галичини з австрійською архітектурою, красу Поділля та спокій Волині. Це місто, яке відвідавши одного разу більше не зможете проминати кільцевою рухаючись у Буковель. Воно особливе, повірте, особливе.

За підтримки:


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.