То файне чи не файне те місто Тернопіль?

Сьогодні я вам розповім про одне особливе місто. Воно затишне і дуже миле, там купа цікавих арт-об’єктів, теплі лампові вікна та озеро з фонтаном як у Женеві. Це файне місто Тернопіль. А ще майже століття тому місто називалось Тарнополь, перейменували його у сорокових роках.
Тернопіль перебував в складі Речі Посполитої, Австрійської імперії, Австро-Угорщини, ЗУНР, і це ще не весь перелік державних утворень, в склад яких входив регіон. Розповідаю вам цю історію тільки для того, аби ви могли уявити, як змінювалось місто з приходом нових управлінців.
Їхати у Тернопіль можна кількома способами – автівкою, дорога тривалий час була не найкраща, особливо по області, але останні роки стан значно поліпшився. Час в дорозі 6 годин з копійками. Є потяги – нічний +- 500 грн, інтерсіті плюс від 500 до 1000 грн за квиток в одну сторону. Можна автобусом, ті ж 500 грн і жахлива ніч сидячи, що нікому не пораджу. А от літаком не вдасться, аеропорт в Тернополі є, але не працює.

Знайомство з Тернополем потрібно починати з ресторану. Старий млин – рай лахмітника. Там ціла купа старих речей, традиційного одягу і кухонного устаткування. Дуже атмосферно, але зважайте, що для того, аби в Старому Млині повечеряти, стіл потрібно бронювати за кілька днів до візиту. А на сніданок і обід можна заскочити не плануючи.
Мої особисті поради – це банош з бринзою, а ще грибний суп – це особлива смакота! Ціни там не захмарні, порції величезні та це не на правах реклами, а щире побажання вам поїхати й отримати задоволення.

Розповім вам одну дуже родинну історію, історію про Тернопільське озеро. Річ у тому, що у радянські часи мером міста Тернопіль був дідусь мого чоловіка Мельничук Леонід Трохимович і історію про тернопільське озеро я чула не один десяток разів на застіллях. Це особлива гордість дідуся. Взагалі-то озеро було штучно створено ще у 1548 році в заплаві річки. На початку минулого століття це озеро обміліло, мулу в ньому наросло і перетворилось воно на захаращене болото. В той час депутатом в Тернополі від Москви був герой радянського союзу Олександр Покришкін, який з дідусем потоваришував. Бабуся розповіла, що Олександр Покришкін, повертаючись до Москви, запитав у дідуся про те, чим може допомогти, натякаючи на щось особисте. А дідусь попросив земснаряд. Згодом двома ешелонами земснаряд привезли у Тернопіль з Узбекистану, з чого і почалось відновлення цієї справжньої перлинки міста. Коли будете прогулюватись набережною – зайдіть на острівець закоханих – створення його було ідеєю дідуся. Не знаю, чи то справді для закоханих створювалось, чи дідусь, затятий рибалка, вбачав в цьому острівці ідеальне місце для сидіння з вудочкою, це вже не важливо. Головне – це результат, озеро на втіху тернополян і гостей міста.
Сьогодні на озері є кілька пляжів, місця для відпочинку, а також проводяться Чемпіонати Світу з водномоторного спорту, на які з’їжджаються тисячі шанувальників.

У часи другої світової війни місто було зруйновано вщент, 80% будівель перетворились в кам’яний брухт. Є міф, що на руїнах, десь серед кварталів була встановлена табличка із написом «Тут був Тернопіль». Але є квартали, де тримається дух довоєнних часів, особливо відчувається це восени, в старому парку.
Підіть у театр імені Тараса Шевченка, там місцева трупа ставить класику і сучасників. Вони радіють кожному туристу, а в обличчя знають всіх місцевих театралів. Сама будівля не менш цікава, не супер старезна, але приємна і затишна.
В Тернополі є свій замок ще з 1540 року. Проте, що це саме замок можна зрозуміти лише прочитавши табличку на будівлі. Всередину зайти не можна, там спортивна школа греко-римської боротьби. На жаль, у 1944 році червона армія зруйнувала пам’ятник архітектури вщент, так звільняли місто від загарбників. Від самого стародавнього замку збереглися два поверхи з боку озера, від інших укріплень немає і сліду. Вже в кінці 80-х років замок почали відновлювати. А в 1992 році зображення замку розмістили на гербі міста. Територію досліджували археологи та от, вже 10 років тривають реставраційні роботи. Цікаво, що під замком є підземелля, 16 століття.

Місцеві мешканці радять обов’язково подивитись Церкву Різдва Христового. Це насправді частина фортифікації міста. Дуже красива в середині та оригінальна ззовні. Розгляньте фрески та відчуйте цю особливу атмосферу.
Ще цікавою релігійною спорудою є кафедральний собор Непорочного зачаття Діви Марії. Все оригінальне оздоблення було знищене в радянські часи, але із дзвіниці, а це 88 сходинок без ліфта, можна побачити все місто. Дуже красиво. Поруч з собором купа кафешок і зон відпочинку де можна випити філіжанку запашної кави з шоколадним тортом.
Але це все досить стандартні для туристів понти. Я все ж люблю звертати увагу на ті деталі, які рідко можна побачити в типових рецензіях на місто. Наприклад – балкони. На вулиці Руській є один красивий балкон, він ажурний, неначе сплетений гачком. Але це вам так, на початок дослідження. Підіймайте очі та мандруйте відшукуючи свої пам’ятні місця.

Поруч із ТЦ Атріум є стілець, який витинається просто зі стіни будівлі, а ще усміхнений сантехнік, що визирає з люка. Тут же недалеко є пара взуття, ніби то людини невидимки, але фотографувати його не захотілось, фон – суцільний рекламний смітник. Є ще зуб, пам’ятник бджолі, лелеці та ціла купа дивних інсталяцій. Якщо поставити за мету побачити всі, не факт, що вистачить вихідних.

Тернопіль – одне з найцікавіших міст Західної України. Знаходячись у самісінькому її центрі, файне місто ввібрало неповторний колорит Галичини з австрійською архітектурою, красу Поділля та спокій Волині. Це місто, яке відвідавши одного разу більше не зможете проминати кільцевою рухаючись у Буковель. Воно особливе, повірте, особливе.