З Києва до моря автівкою — подорож у 4 дні з дивовижними краєвидами

Ми з родиною сумлінно відсиділи весь карантин, лише іноді виходячи на прогулянки навколо озер біля нашої оселі. І це усамітнення далося в знаки: тревел токсикоз не давав нам жити, ми по черзі підстрибували на стільцях кожного разу, коли зовсім випадково натрапляли на якусь красивенну фотографію красивенного місця в Україні. І таки не витримали.

Ведучі

Ірина Кондратенко

З Києва до моря автівкою — подорож у 4 дні з дивовижними краєвидами
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr-putivnyk-2020-06-14-_karantyn_kiyv_pivden.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr-putivnyk-2020-06-14-_karantyn_kiyv_pivden.mp3
З Києва до моря автівкою — подорож у 4 дні з дивовижними краєвидами
0:00
/
0:00

Не плануючи, в останній момент, ми зібрали найнеобхідніші речі, трохи консервів і гречки, і майнули в нашу шалену чотириденну подорож. Бачили б ви, як я в останні хвилини перед виїздом паралельно з нарадою в зумі досмажувала відбивні і пакувала речі.

План був такий: проїхати з Києва до моря і назад. А тим часом показати сину ту частину країни, в якій він ще ніколи не був. Максимально наситити дорогу дивовижами, які чудово захищені від туристів жахливими дорогами, а точніше сказати, їх частковою абсолютною відсутністю.

Перші 2 години шляху від Києва до Умані пронеслись як 1 хвилина, хотілося фотографувати все, знімати все. А природа, неначе розуміючи це, демонструвала нам сонячні промені, що красиво так вибивалися з-під хмар. Далі був дощ, ні, злива, яка завершилась подвійною, величезною, повною веселкою. Цього разу, Умань і найвідоміший український дендропарк «Софіївка» ми проїхали, але пообіцяли собі, що наступного разу обов’язково туди повернемось.

Вже на заході сонця ми встигли помилуватись Буцьким каньйоном, що знаходиться біля селища Буки. Це дуже красиве місце зі скелями, швидкою річкою і дивними літаючими штукенціями, які збивались в хмарки позуючи на камеру. Сюди є сенс приїхати не на 30 хвилин, а мінімум на 2 дні.

Фото Ірини Кондратенко

Гранітам, що утворюють Буцький каньйон, за оцінками геологів близько 2-х мільярдів років. Це частина Українського кристалічного щита — найдавнішої плити, що покриває майже всю територію України. Мільйони років ерозії під впливом води та льодовиків і створили цей каньйон. Гірський Тікич після Буцького каньйону зливається з Гнилим Тікичем, утворюючи річку Тікич, яка через ріки Синюха та Південний Буг (протікаючи ще одним мальовничим каньйоном — Актівським) впадає в Чорне море. Про Актівський каньйон я вже раніше розповідала у Путівнику, послухайте, а потім їдьте!

Біля Буцього каньйону є зручні галявини під намет і можливість пройтися хайлайном, зайнятися роупджампінгом, посплавлятись на байдарці або катамарані, а також спробувати свої сили у скелелазінні. Тут в звичайний, нормальний рік гуде вода, і з не меншою силою гудуть люди, що заповнюють собою всю місцевість. Сюди зручно їхати із Черкас, Умані, Києва. Хоча, насправді, маючи бажання, сюди зручно їхати звідусіль, бо це майже центр України.

Місце для ночівлі ми знайшли на booking.com, це ресурс, де зібрані готелі, і де ви легко можете підібрати варіант житла на свій смак і гаманець. І треба сказати, що у нас вимога була ще та, ми шукали не просто готель, а котедж, або окремий будиночок, щоб не зустрічатись з іншими людьми (адже вірус насправді нікуди не дівся) і дотримуватись соціальної дистанції, максимальної гігієни. Ми дійсно заморочились, взяли із собою літр антисептика, яким обприскували вхідні ручки, всі вимикачі світла і ричажки вмикання і зливання води. А також ми користувалися своєю домашньою постіллю, яка зайняла пів автівки. Комусь це може здатися дивацтвом, але мені дуже цінно спілкуватися з батьками, які за віком знаходяться в групі ризику, і їх здоров’ям я ризикувати не хочу. Так от, цілковито раджу вам мотель «Берегиня» на трасі біля Южноукраїнська. За 500 гривень ви отримуєте нові затишні і чисті будиночки з окремими входами і закритою парковкою.

Ми з батьками в Крим у відпустку завжди їхали вночі. Папа був за кермом, а мама, як найнадійніший штурман тримала паперову мапу і керувала куди звертати. Місто Южноукраїнськ ми завжди минали не зупиняючись, і лише проїжджаючи повз, око вихоплювало дивну споруду Южноукраїнської АЕС. Цього разу ми зупинились роздивитись цю величезну махіну, яка виробляє 20 млрд кВт·год електричної енергії. Це приблизно 10% загального виробництва електроенергії в країні — я вичитала на їх офіційному сайті. Насправді, нам було дуже важливо показати сину, як атомна станція виглядає.

 Фото Ірини Кондратенко

Я спостерігала за людьми, які в ці ранні години йшли на роботу. А коли пішла сфотографувати центральну будівлю з яскравим малюнком, то отримала попередження від охоронця, що це режимний об’єкт і всі фотографії я маю видалити.

Але це не все, поруч з АЕС є шаленої краси каньйон, з якого відкривається вид на місто, річку південний Буг і про це місце я впевнена, ніхто ніколи не чув. Відкрийте мапи, знайдіть місто Южноукраїнськ, знайдіть річку і місце, де можна максимально близько до неї під’їхати — і будете зачаровані. Справжня перлина! Ми збирались снідати з тим дивовижним краєвидом, але полив дощ і змусив нас рухатись далі.

Наступною зупинкою була ще одна захована перлина вже Херсонської області. Знову ж таки, я впевнена, що ви про це місце не чули і, певно, навіть уявити не могли, що там воно є таке. Біля містечка Станіслав є точка, яка відмічена на мапі як Гранд каньйон. Так от, проїжджаєте Станіслав і прямуєте в сторону води, на GPS буде видно напрям. Це прибережна частина Дніпро-Бузького лиману. Виїжджаєте по не дуже хорошій дорозі, а особливо слизькою і брудною була вона після дощу, але потім вам відкривається абсолютно морський пейзаж. Ви стоїте над обривом, під вами спокійна вода лиману, а перед вами просто безкраїй простір. І тиша.

Майже морський пейзаж Фото Ірини Кондратенко

Хоча ні, там якраз був час гніздування птахів і їхній гомін був тим фоном, який ідеально доповнював цю ідеальну картинку. Від води просто в скелі ведуть своєрідні яри. Вони роками вимивалися дощами, червоно-жовті, вкриті зеленою травою, створили неповторне враження. Ми тут забруднили весь наш одяг і взуття, але нам було байдуже, адже в тих ярах хотілось загубитись, хотілось сидіти там над водою високо на скелі і підставляти обличчя сонцю.

Проведіть тут весь день, а можете навіть намет поставити і переночувати, уявляю, які тут зірки вночі. Ми наш від’їзд відтягували як могли, обідали, фотографували, але розуміли, що попереду ще купа краси і вже час вирушати.

А потім ми заїхали в Херсон, місто, яке з першого погляду не справляє жодного враження до тих пір, поки ви не піднімете голову, не увімкнете Путівник і не підете гуляти усвідомлено. У нас на споглядання міста часу майже не лишилось, і довелось обмежитись набережною, кораблями і морозивом зі смаком кавуна, бо що за Херсон без кавунів, а літо без морозива.

А потім була пустеля, Олешківські піски. На цій території завжди були Дніпровські піски, але цікаво, що Олешківська пустеля в тому вигляді, що ми зараз можемо бачити — це наслідок знищення трави, і не вогнем чи людиною, а отарами овець. Уявіть, що саме через випасання величезних отар у ХІХ ст., було вивільнено ці піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.

 Фото Ірини Кондратенко

Пустелю, яка в діаметрі має розмір близько 15 км, стримують штучно насаджені густі ліси навкруги. Я й уявити не могла, що це місце справді схоже на пустелю, що там справжні гори піску, який видувається вітром, і ти такий лежиш на піску і дивишся, як зверху пливуть хмаринки, і як цей пісок вже всюди: у волоссі, вухах, очах. Ми там бігали і дуріли, знімали відео і фотографувались. А я тільки думала, що тут, певно пекло, коли стоїть спека. Нам же пощастило побувати в пустелі за комфортних 20 градусів без дощу та вітру.

Влітку пісок нагрівається до 70 градусів, і гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків, розгонять дощові хмари. Тому дощів тут менше, аніж в самому Херсоні, який знаходиться по іншу сторону Дніпра. Трапляються тут і піщані бурі, під час яких не видно ані неба, ані сонця. Одним словом — варте того, аби побачити, але мудро обирайте пору року. Олешківська пустеля знаходиться в Цюрюпінському районі, за 30 км на схід від Херсону. Після того, як ми повернулися з пустелі у автівку, мій син сказав, що Україна справді дивовижна країна, що він і уявити не міг, що побачить пустелю, не перелітаючи океан. І знаєте, це справді цінно.

Фото Ірини Кондратенко

Далі були кілометри доріг в сторону  Азовського моря, ми їхали на Арабатську стрілку. Але дорогою я дуже хотіла побачити дамбу Північно-Кримський канал, в якому завжди купалась, коли їхала з батьками відпочивати в Крим. Ми знайшли це місце на карті, і знаєте, коли я стояла на межі між повноводним каналом і пересохлим смітником, мене наповнювала злість, що не можу просто зараз рванути через Арабатку до Керчі, а там проїхатися південним берегом, і показати сину ту частину України, яку просто обожнювала в дитинстві, і де провела свої найкращі канікули. Але нічого, я вірю, що окупантів надовго не вистачить і ця подорож ще попереду.

Сміття Фото Ірини Кондратенко

Дорога до Генічеська була не те, що жахлива, вона просто інколи закінчувалась, зовсім. І накатаними ґрунтовками, такими умовними об’їздами дороги, рухатися було швидше і простіше, а ніж умовним асфальтом.

А потім було море, тихе, без запаху і звуків. Саме таким я і пам’ятала Азовське море ще з часів дитячих таборів.

Фото Ірини Кондратенко

Зупинились ночувати ми в будиночках на березі, комплекс називається «Арабатка», але знаєте, не можу порадити. Він чудовий, охайний, затишний, але до початку сезону ціна за одну добу становила 1500 гривень за тримісний будиночок, а от в сезон, це просто жахіття, 5 тисяч гривень за добу. Це обурює, адже хочеться, щоб люди хотіли і могли поїхати мандрувати, а з такими цінами всі хотіння завершуються на банальному порівнянні із вартістю готелю в Італії, яка втричі менша.

Але не переймайтесь, я знайшла куди вам поїхати, де і море чудове, і ціни на житло не захмарні. Слухайте в продовженні розповіді вже наступного понеділка.