Привіт. Мене звати Анастасія Багаліка і я – працююча мама трьох дітей. Коли я кажу це комусь, хто знає мене як успішну журналістку і навіть не здогадується, що у мене взагалі є діти, то першою реакцією, як правило, є співчутливий чи недовірливий погляд.
Троє дітей, – для пострадянського вуха це звучить страшнувато. Тому що діти це складно, діти не сплять, у дітей болять животи і ріжуться зуби, діти плачуть і часто хворіють, з ними треба гратися, на них треба витрачати час і гроші. На них повинна йти вся увага, вся любов, вся мама. Годувати грудьми чи гріти пляшечки з сумішшю, збирати до дитячого садка та школи, готувати їжу, займатися раннім розвитком, прати, бавитися, не спати.
А коли їх троє, то уява мабуть множить це все на три. Все так. І, мабуть, років 30 тому, в часи Союзу, з трьома дітьми я б не мала жодного вибору, окрім як будувати успішну кар’єру домогосподарки, виправдовуючи співчутливі погляди.
Цей блог про те, як можна поєднати 7-річну першоклашку, 5-річного розбишаку, немовлятко і ще одну 3-річну «дитину», яка вимагає стільки ж уваги – мою dream work, «Громадське радіо». Мені вже давно спало на думку, що я сприймаю наше радіо як ще одну дитину. З появою немовлятка конкуренція за мамину увагу загострюється.
Отже блог про те, як поєднати. Але не тільки про це. Блог про дітей. Про те, що бути мамою трьох дітлахів – зовсім не страшно і не складно. Про те, що можна бути винахідливою і тоді життя з трьома дітьми стає цікавим квестом, а не марафоном на виживання. Про те, що не треба «скігліти», краще спробувати встигнути все. І не картатися і не божеволіти, якщо ВСЕ не встигатимеш.
А також він про будні, корисні лайфхаки і безліч думок, які виникають у маминій голові.
P.S: Я встигла дописати це вступне слово, поки менша дитина спала у візочку, а старші гралися на майданчику. Ха-ха! Супермама!