«26 лютого ми думали, що це перемога, а 27-го зрозуміли — війна»: спогади про окупацію Криму

828

26 лютого в Україні відзначають День спротиву Криму російській окупації. У 2014 році в цей день перед будівлею Верховної Ради Криму пройшов мітинг на підтримку територіальної цілісності України. Тоді мітингувальникам протистояли проросійські активісти, в тому числі — з партії «Русское единство»

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Антон Романов

«26 лютого ми думали, що це перемога, а 27-го зрозуміли — війна»: спогади про окупацію Криму
https://static.hromadske.radio/2019/02/hr-rr-19-02-26_romanov.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/02/hr-rr-19-02-26_romanov.mp3
«26 лютого ми думали, що це перемога, а 27-го зрозуміли — війна»: спогади про окупацію Криму
0:00
/
0:00

Антон Романов — режисер із Криму, який під час подій Євромайдану та російської окупації проявив активну проукраїнську позицію, через що був змушений залишити рідний Сімферополь. Зараз режисер працює в Києві.

26 лютого 2014 року він був учасником мітингу в Сімферополі й пригадав цей день та початок окупації Криму.

«Про мітинг я дізнався увечері 25-го. Вирішив, що піду. Вже тоді було зрозуміло, що щось відбуватиметься, але ще не був зрозумілий масштаб.

Зранку, коли я прийшов, будо десь три-чотири сотні кримських татар, потім їхня кількість почала збільшуватися, з’являлися інші люди — не кримські татари. Але, треба сказати, здебільшого це були кримські татари.

Потім людей було вже дуже багато. Оскільки я прийшов з самого ранку, опинився в епіцентрі всього цього. Я стояв майже в цій лінії розмежування між проросійською і проукраїнською сторонами. Штовханина була така, що я просто відривав ноги від землі і натовп носив мене туди-сюди. Як і всіх, хто був більш-менш близько до цієї лінії. Я більше ніколи в житті не був у такому натовпі.

Я жодного разу не був на Майдані в ті дні, й тоді в якийсь момент я зрадів, що нарешті в якомусь сенсі можу віддати свій борг країні. Хоча б так.

Коли ми перемогли й спалили російський прапор, всі почали розходитися. Мені на той момент це здавалося невірним рішенням. Я думав: якщо ми вже захопили площу, вигнали проросійську сторону, маємо залишитися та триматися, обороняти позиції. Але потім я зрозумів, що дуже добре, що ми розійшлися: всім, хто залишився, вночі було зовсім гаряче.

Зранку 27-го лютого я прокинувся і побачив у новинах, що йдуть БТР. Мої друзі, які живуть трохи за містом, розповідали, що бачать, як просто зараз БТР йдуть біля їхнього будинку, —  всі вони йдуть на Сімферополь. Я виходжу й бачу російські триколори на всіх будівлях, «зелених чоловічків». Тоді я інакше почав дивитися на події 26-го.

26 лютого ми думали, що це вже перемога і, мабуть, на цьому все. А 27-го в мене була якась депресія і апатія. Я не розумів, як із цим боротися. В умовах революції я знаю, що з цим робити. Але до цього я не був готовий, а ми не знали, що з цим робити. Це не умови революції – це вже умови війни».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

За підтримки:


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.