«26 лютого ми думали, що це перемога, а 27-го зрозуміли — війна»: спогади про окупацію Криму

Антон Романов — режисер із Криму, який під час подій Євромайдану та російської окупації проявив активну проукраїнську позицію, через що був змушений залишити рідний Сімферополь. Зараз режисер працює в Києві.

26 лютого 2014 року він був учасником мітингу в Сімферополі й пригадав цей день та початок окупації Криму.

«Про мітинг я дізнався увечері 25-го. Вирішив, що піду. Вже тоді було зрозуміло, що щось відбуватиметься, але ще не був зрозумілий масштаб.

Зранку, коли я прийшов, будо десь три-чотири сотні кримських татар, потім їхня кількість почала збільшуватися, з’являлися інші люди — не кримські татари. Але, треба сказати, здебільшого це були кримські татари.

Потім людей було вже дуже багато. Оскільки я прийшов з самого ранку, опинився в епіцентрі всього цього. Я стояв майже в цій лінії розмежування між проросійською і проукраїнською сторонами. Штовханина була така, що я просто відривав ноги від землі і натовп носив мене туди-сюди. Як і всіх, хто був більш-менш близько до цієї лінії. Я більше ніколи в житті не був у такому натовпі.

Я жодного разу не був на Майдані в ті дні, й тоді в якийсь момент я зрадів, що нарешті в якомусь сенсі можу віддати свій борг країні. Хоча б так.

Коли ми перемогли й спалили російський прапор, всі почали розходитися. Мені на той момент це здавалося невірним рішенням. Я думав: якщо ми вже захопили площу, вигнали проросійську сторону, маємо залишитися та триматися, обороняти позиції. Але потім я зрозумів, що дуже добре, що ми розійшлися: всім, хто залишився, вночі було зовсім гаряче.

Зранку 27-го лютого я прокинувся і побачив у новинах, що йдуть БТР. Мої друзі, які живуть трохи за містом, розповідали, що бачать, як просто зараз БТР йдуть біля їхнього будинку, —  всі вони йдуть на Сімферополь. Я виходжу й бачу російські триколори на всіх будівлях, «зелених чоловічків». Тоді я інакше почав дивитися на події 26-го.

26 лютого ми думали, що це вже перемога і, мабуть, на цьому все. А 27-го в мене була якась депресія і апатія. Я не розумів, як із цим боротися. В умовах революції я знаю, що з цим робити. Але до цього я не був готовий, а ми не знали, що з цим робити. Це не умови революції – це вже умови війни».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.