«Шкода, що в нас наразі немає свого Віктора Гюго»: Ірена Карпа про Нотр-Дам і українську культурну спадщину

Реакція Парижа

На момент трагедії всі були переполохані. Чесно кажучи, коли ти спочатку бачиш велике зібрання людей і не бачиш, що відбувається, думаєш: «Що за зйомка? Знову, напевно, Том Круз приїхав». У результаті ти бачиш величезний вогонь і люди починають говорити про теракт. Парижани настільки звикли до цього, що перша думка у всіх: знову сталося щось подібне. В результаті ти не можеш повірити — це вже якийсь гротеск, що горить Нотр-Дам.

Були тисячі людей. Хтось знімав, хтось просто стояв і плакав. Все горіло більше 12 годин, працювали 400 пожежників, які більше 12 годин не могли це загасити. Люди вже просто стояли і молилися. Це дуже емоційний момент.

Станом на вчорашнє надвечір’я всі ці бабусі, які плакали й переживали, ходили з полегшенням, тому що всі кам’яні вежі, до яких ми звикли, коли кажемо «Нотр-Дам», на щастя, були врятовані.

На даний момент натовпи не зникають, є багато туристів,  люди приходять сфотографувати, багато преси. Люди переживають і цікавляться, але на даний момент значна частина грошей на відновлення вже зібрана. Сто мільйонів євро пожертвувала лише одна багата французька сім’я, є дуже багато організаційних пожертв.

Що вціліло?

Більшість вітражів, знаменита розетка збережені, але трохи вітражів, звичайно, пошкоджено, знаменитий орган збережений. Всі ці католицькі реліквії, християнські — туніка Святого Луї, терновий вінець Христа. Частина зараз знаходиться в мерії, інша частина скарбів на момент ремонту буде зберігатися в Луврі.

«Шкода, що в нас наразі немає свого Гюго»

Мене вразив жест нашого міністра культури Нищука, коли він написав, що Україна готова докластися до реставрації. На рівні держави та її іміджу це дуже важлива заява: ми не завжди такі бідні-нещасні, а ми готові реставрувати світову культурну спадщину. Але люди почали кричати: «А, от, на свої церкви все одно»… Це ж зовсім інше! Треба показати себе як нормального цивілізованого гравця. До наших грошей, чесно кажучи, і не дійде —  там і без нас є багато донорів.

Але стосовно нашої культурної спадщини — це страшне й сумне. Шкода, що в нас наразі немає свого Віолле-ле-Дюка, Віктора Гюго, який би зробив щось таке популярне й важливе, бо це ж фактично письменник, який ще й був урядовцем: він не просто книжкою впливав, а й диктував законодавчі ініціативи.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.