17 травня у Києві відкривається фотовиставка про депортацію кримських татар

Про виставку, що проходитиме в Українському кризовому медіа-центрі, говоримо з представницею «КримSOS» Анастасією Дрижак та співорганізаторкою виставки Еммою Асановою.

Анастасія Багаліка: Розкажіть про цю виставку.

Анастасія Дрижак: Ця виставка представляє десять історій очевидців кримськотатарської депортації. Вони діляться своїми спогадами не тільки від того страшного дня, а і того, як вони потім жили у спецпоселеннях, як повертались до Криму. Ці історії можна буде почитати, взяти листівки з ними, щоб поділитись, і якомога більше людей дізнались про це.

Анастасія Багаліка: Це виставка, де зараз сфотографовані старі люди? Чи це документальні фото?

Емма Асанова: Нет, это сфотографированные люди, которые сейчас, в основном, находятся в Крыму. Это живые фото. Я сама присутствовала при фотографировании этих людей. Истории записаны под эту фотовыставку недавно.

Анастасія Багаліка: Всі десять історій про життя депортованих?

Емма Асанова: Это история каждого участника, история целой жизни. Из нее прослеживается, как спасались после депортации. Есть данные о том, как это происходило, куда переселили, как жила эта семья на месте переселения и как они возвращались.

Анастасія Багаліка: Можливо ви розкажете одну з цих історій?

Анастасія Дрижак: Складно вибрати одну. Але якщо скласти всі історії разом: всі герої були маленькими дітьми, але всі пам’ятають, що до низ з’явилися російські солдати біля 4-5 ранку, нікому не давали часу на збори. Люди не знали, куди їх забирають. Більшість думали, що їх ведуть розстрілювати, тому не брали одягу і їжі.

Потім їх просто звезли до залізничних станцій і повантажили в товарні вагони. Там не було вікон, дверей. Якщо людей і годували, то дуже рідко.

Емма Асанова: Люди умирали от голода, от инфекционных болезней. Тех, кто умирали в вагонах, не давали похоронить. На выставке все эти истории можно открыто посмотреть и прочувствовать это.

Анастасія Багаліка: Розкажіть скільки йшов поїзд?

Анастасія Дрижак: Йшов близько 20-30 днів. І весь час вони майже нічого не їли, помирали.

Емма Асанова: Из-за депортации по статистике умерло 46,1% населения.

Анастасія Багаліка: Тоді вдалося депортувати усе населення з Криму?

Емма Асанова: Все крымскотатарские семьи вывезли. В основном, население вывезенных составляли женщины, дети, пожилые люди. Многие мужчины воевали в советской армии. После войны их высылали на место поселения их семьи, если они хотели вернуться в Крым — высылали в другое место.

Анастасія Багаліка: В цих історіях відображено повернення на півострів?

Анастасія Дрижак: Так. В основному, після 89-го року. Більшість мали великі проблеми. Їм не давали прописку, не давали можливості придбати ділянку, побудувати будинок.

Емма Асанова: В эти истории добавляются воспоминания детей тех, кто выжил. Это наши родители и их ровесники.

Анастасія Багаліка: Усі ці родини зараз в Криму?

Анастасія Дрижак: Так. Одна наша героїня померла в 2005 році. Решта проживають там, з чим і пов’язані труднощі запису історій.

Анастасія Багаліка: Вони відмовились виїжджати?

Емма Асанова: Они бы не смогли. Некоторые плохо передвигаются. И они бы не хотели.