17 травня у Києві відкривається фотовиставка про депортацію кримських татар
Фотовиставка «Депортація кримських татар. Злочин вустами очевидців» присвячена роковинам депортації 1944 р. Проект представлено десятьма фотографіями свідків подій та їх історіями
Про виставку, що проходитиме в Українському кризовому медіа-центрі, говоримо з представницею «КримSOS» Анастасією Дрижак та співорганізаторкою виставки Еммою Асановою.
Анастасія Багаліка: Розкажіть про цю виставку.
Анастасія Дрижак: Ця виставка представляє десять історій очевидців кримськотатарської депортації. Вони діляться своїми спогадами не тільки від того страшного дня, а і того, як вони потім жили у спецпоселеннях, як повертались до Криму. Ці історії можна буде почитати, взяти листівки з ними, щоб поділитись, і якомога більше людей дізнались про це.
Анастасія Багаліка: Це виставка, де зараз сфотографовані старі люди? Чи це документальні фото?
Емма Асанова: Нет, это сфотографированные люди, которые сейчас, в основном, находятся в Крыму. Это живые фото. Я сама присутствовала при фотографировании этих людей. Истории записаны под эту фотовыставку недавно.
Анастасія Багаліка: Всі десять історій про життя депортованих?
Емма Асанова: Это история каждого участника, история целой жизни. Из нее прослеживается, как спасались после депортации. Есть данные о том, как это происходило, куда переселили, как жила эта семья на месте переселения и как они возвращались.
Анастасія Багаліка: Можливо ви розкажете одну з цих історій?
Анастасія Дрижак: Складно вибрати одну. Але якщо скласти всі історії разом: всі герої були маленькими дітьми, але всі пам’ятають, що до низ з’явилися російські солдати біля 4-5 ранку, нікому не давали часу на збори. Люди не знали, куди їх забирають. Більшість думали, що їх ведуть розстрілювати, тому не брали одягу і їжі.
Потім їх просто звезли до залізничних станцій і повантажили в товарні вагони. Там не було вікон, дверей. Якщо людей і годували, то дуже рідко.
Емма Асанова: Люди умирали от голода, от инфекционных болезней. Тех, кто умирали в вагонах, не давали похоронить. На выставке все эти истории можно открыто посмотреть и прочувствовать это.
Анастасія Багаліка: Розкажіть скільки йшов поїзд?
Анастасія Дрижак: Йшов близько 20-30 днів. І весь час вони майже нічого не їли, помирали.
Емма Асанова: Из-за депортации по статистике умерло 46,1% населения.
Анастасія Багаліка: Тоді вдалося депортувати усе населення з Криму?
Емма Асанова: Все крымскотатарские семьи вывезли. В основном, население вывезенных составляли женщины, дети, пожилые люди. Многие мужчины воевали в советской армии. После войны их высылали на место поселения их семьи, если они хотели вернуться в Крым — высылали в другое место.
Анастасія Багаліка: В цих історіях відображено повернення на півострів?
Анастасія Дрижак: Так. В основному, після 89-го року. Більшість мали великі проблеми. Їм не давали прописку, не давали можливості придбати ділянку, побудувати будинок.
Емма Асанова: В эти истории добавляются воспоминания детей тех, кто выжил. Это наши родители и их ровесники.
Анастасія Багаліка: Усі ці родини зараз в Криму?
Анастасія Дрижак: Так. Одна наша героїня померла в 2005 році. Решта проживають там, з чим і пов’язані труднощі запису історій.
Анастасія Багаліка: Вони відмовились виїжджати?
Емма Асанова: Они бы не смогли. Некоторые плохо передвигаются. И они бы не хотели.