Акт про незалежність 1991-го року - продовження відновлення незалежності в 1918 р., - Файзулін

22 січня – визначна дата для української історії. В один день відбулися дві події, які для українців мають величезний масштаб, – День проголошення незалежності та День Соборності, – розповідає історик.

Дмитро Тузов: 22 січня 1918 року Центральна Рада приймає IV Універсал. Як це було, в якій атмосфері відбувалось?

Ярослав Файзулін: Я би хотів сказати декілька слів про передумови. Проголошення незалежності України в той час відбувалось в умовах війни Росії проти України, відповідно – тогочасні газети багато писали про війну, про бої, про захоплені міста, протистояння. Така атмосфера панувала і в Києві.

У спогадах Євгена Чикаленка зафіксований факт, як святкувався Новий рік 1918 року в Українському клубі на Володимирській. Зібралися представники української інтелігенції відзначити прихід нового 1918-го року. Близько 00.00 погляди усіх учасників зібрання були повернуті в бік прем’єр-міністра Володимира Винниченка: «Володимире Кириловичу, скажіть декілька слів, привітайте». Він каже: «Ні, я не хочу говорити, не можу, я не в тому настрої». Замість нього слово проголосив міністр пошти і телеграфу Микита Шаповал, який сказав: «Перший рік, коли ми зустрічаємо Новий рік в умовах незалежності. Але ми не знаємо, яким буде рік наступний: буде ця незалежність чи ні. За цими повідомленнями, які я маю (а я маю їх найбільше, бо до міністра пошти і телеграфу інформація потрапляла найперше), через два тижні в Києві можуть бути більшовики». Так і сталося. Одразу після незалежності прийшли більшовики.

Дмитро Тузов: Але тут важливо сказати, що УНР не впала, вона трималась, був наступний рік і після цього.

Ярослав Файзулін: Звичайно. Боротьбу за власну державність українці продовжували чи не найдовше з усіх народів, які в той час були. Боротьба тривала до 1921 року, до пізньої осені. Завершальним організованим акордом цієї боротьби був Другий організований похід армії УНР з території Польщі.

Навіть далі, після того, як організована боротьба припинилась, повстання продовжувалися і тривали аж до кінця 20-х років.

Наталя Соколенко: Історик Олександр Зінченко в ефірі своєї програми говорить, що 22 січня було подано лише проекти Універсалу, їх жваво і бурхливо обговорювали і 25 січня проголосили. Голосування було не одностайне: частина була проти, частина утрималась. Що відомо про людей, які були проти або утримались?

Ярослав Файзулін: Засідання Малої Ради розпочалося 22 січня і тривало майже три дні. Були бурхливі обговорення, на розгляд поставили три проекти IV Універсалу. Один проект Володимира Винниченка, один – Микити Шаповала і проект Михайла Грушевського, який був найкоротшим: спираючись на історичні традиції, ЦР проголошує державну незалежність. У підсумку був обраний консенсусний варіант і три проекти були зведені в один, який і проголосували.

Голосування відбулося пізньої ночі з 24 на 25 січня близько першої-другої ночі. Тоді Михайло Грушевський вийшов на вулицю, зачитав Універсал і сказав людям, що з цього моменту Україна є незалежною самостійною республікою.

З 49 членів Малої Ради, які брали участь в голосуванні, 39 проголосували «за», 4 – «проти» і шість утримались. Проти і утримались здебільшого представники національних меншин – росіяни та євреї.

Дмитро Тузов: Зараз багато хто закидає тодішньому українському уряду, що він був занадто соціалістичний, на початках – доволі пацифістичний.

Ярослав Файзулін: У значній мірі це правда. Діячі ЦР – здебільшого соціалісти лівих поглядів, які не вихилили поза рамки автономістсько-федералістських уявлень про державність – тобто автономна Україна в складі федеративної Росії.

Але тут треба сказати, що політики і державні діячі не існують окремо від суспільства. Ці погляди були переважаючими і в суспільстві. Самостійники, які були на початку революції (Микола Міхновський, Дмитро Донцов), не користувалися високою підтримкою в суспільстві.

Суспільство, збурене революцією, легко піддавалося на популістичні гасла і вірило в соціалізм. Це тенденція, яка характерна не тільки для України, але й для Європи. Але за короткий час – якихось 6-7 місяців – українське суспільство, ЦР пройшли карколомні зміни: від усвідомлення важливості автономії в складі Росії до проголошення власної незалежності. ЦР в значній мірі проголошувала незалежність під тиском суспільства, тих звернень громадських організацій, які звертались до неї і вимагали незалежності.

Дмитро Тузов: Ви підтримуєте тезу про те, що 1991 рік – це фактично відновлення української незалежності, це продовження революції і відновлення незалежності 1918 року?

Ярослав Файзулін: Так і є. Історики про це говорять не один рік, але наразі ця ідея в суспільстві не прижилася. Насправді в 1918 році була проголошена незалежність. А в 1991 році її відновили.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.