БеркоШко: альтернативний освітній простір розвиває критичне мислення у дітей

Якою може бути альтернатива звичайній школі? Письменниця, перекладачка та мама двох доньок Олеся Мамчич розповідає про ідею створення простору альтернативної освіти БеркоШко, його особливості та організацію навчального процесу.

Євген Павлюковський: Розкажіть про проект. Як вам прийшла ідея його створення?

Олеся Мамчич: У нас є три родини, які зустрілися на основі того, що діти доросли до шкільного віку. Наявна система освіти нас не влаштовувала. Ми почали робити школу для своїх дітей, зробивши крок у «невідоме». Ми захотіли зробити альтернативу — показати дітям тип освіти, який би надихав. Спершу ідея з’явилась у художника Михайла Химича. Він вирішив: «Чому б не зробити школу для своєї дитини?»

Потім приєдналась Валя Мержиєвська. Вона тримає на собі значну частину організаторської і натхненницької праці. І я як філолог. У нас вийшло три родини з різною освітою. На початках ми повністю покривали всі напрямки. У нашій школі було всього три учні, а дорослих навколо них крутилося значно більше.

За п’ять років проект розрісся. Приєдналися інші діти та викладачі. Це набуло розголосу в Інтернеті та ЗМІ. До нас приходять люди, які просто хочуть щось повикладати. Поступово ми отримали досвід і структурували своє бачення сучасної освіти та того, як ми хочемо це зробити.

Євген Павлюковський: А скільки зараз у школі дітей?

Олеся Мамчич: Ми дійшли до висновку, що більше дев’яти-десяти осіб ми не хочемо брати. Ми називаємо це не зовсім школою, а простором освіти. Наші діти офіційно навчаються на державному екстернаті. Таким чином вони здають державну програму. У нашому просторі ми створюємо їм «культурну напругу», у якій вони можуть щось взяти для себе. Ми можемо приділити цим дітям максимальну увагу.

У нас принципово нема оцінок. Результати для нас є інші, аніж ті, які отримують у звичайній школі. Ми намагаємося закласти усвідомлення вибору.

Наталя Соколенко: А як сформулювати ідею і конструкцію цієї альтернативної школи?

Олеся Мамчич: Це проекти, які об’єднують багато дисциплін. Наприклад, я займаюсь викладанням української мови і літератури. Цього року я вела з п’ятикласниками проект на весь рік, який називається Дитяча літературна премія «Волохатий олівець». На літературних сайтах ми публічно оголосили, що відкривається проект. Цілий рік діти читали книжки сучасних авторів, рецензували їх, робили анкети. В четвер на Книжковому Арсеналі о 13 годині на дитячій сцені буде нагородження премією.

Я розумію, що це зовсім не схоже на шкільну освіту. Але протягом року діти навчилися серйозно ставитися до тексту як до критичного матеріалу. Найосновніша навичка з мого предмету: відсіювати інформацію та ставитись до неї критично.

Євген Павлюковський: Що було найскладніше в організації навчального процесу? І як відбувається взаємодія з бюрократичними відомствами?

Олеся Мамчич: За рахунок того, що діти навчаються на екстернаті, ми максимально дистанціюємось від будь-якої бюрократії.

Наталя Соколенко: Поясніть, що це за форма. Чи складно було її оформити?

Олеся Мамчич: В Україні її оформити складно, але можливо. Зараз приймали новий закон, знову він нічого не змінив у домашній освіті. Хоча таких проектів, як наш, навіть по Києву нараховується кілька десятків. Батьки об’єднуються, по-різному створюють середовище для своїх дітей.

Наталя Соколенко: А як це відбувається? Пишеться заява до місцевого відділу освіти, що дитина буде навчатись вдома?

Олеся Мамчич: Ні. За законом існує можливість за бажанням батьків навчати дитину на екстернаті. В Україні існує кілька таких шкіл, вони можуть брати на дистанційні форми.

Наталя Соколенко: І які результати порівняно з дітьми, які ходять до звичайної школи?

Олеся Мамчич: Вони усе нормально здають: від 9-ки до 11-ки. Але у нас принципово нема оцінок. Результати для нас є інші, аніж ті, які отримують у звичайній школі. Ми намагаємося закласти усвідомлення вибору. Багато дорослих, які закінчують університети, потім працюють у інших галузях.

Ми хочемо, щоб наші діти зрозуміли, куди їм потрібно докладати зусилля. Намагаємося виробити критичне ставлення до інформації, креативність. До нас поступово приєднуються діти із звичайних шкіл. Я бачу, для того, щоб включився потенціал, потрібно два-три роки провести в розвиваючому просторі.

Євген Павлюковський: Як бути з оцінками, які виставляють за результатами атестації?

Олеся Мамчич: Діти їх бачать, але вони не є для них емоційно значимі. У нашому просторі небагато дітей. З кожною дитиною ми глибоко проговорюємо, що їй вдалося і не вдалося.

Євген Павлюковський: Не виникає дисонансів зі шкільною програмою, яка змінюється?

Олеся Мамчич: Кожен предмет у нас викладає інша людина. Умовно кажучи, це набір авторських курсів на тему певного предмету. У нас нема підручників. Я, як викладач літератури, дивлюсь програми та контрольні, які потрібно здавати. Ми це проходимо. Але в іншій формі.

Наталя Соколенко: У якій формі відбувається навчання?

Олеся Мамчич: За бажанням у нас можна полежати. Головний критерій: щоб це не перетягувало увагу усієї групи. Якщо дитина стоїть на парті на одній нозі або лежить, але група при цьому працює, — це нормально. Ми намагаємось залучати багато рухливих елементів.

Кожен предмет у нас викладає інша людина. Умовно кажучи, це набір авторських курсів на тему певного предмету. У нас нема підручників.

Наталя Соколенко: Чим можна допомогти вашій школі?

Олеся Мамчич: У нас є сайт БеркоШко, там є контакти. Можна звернутися, якщо в когось є зайві колбочки. Ще, наприклад, треба мікроскоп. Ми мріяли про це. До нас також часто приходять люди, які хочуть розповісти щось та поділитися з дітьми.

Євген Павлюковський: Сталої програми у вас нема?

Олеся Мамчич: Є. Але у нас є більша варіативність. І навчаємось ми три дні на тиждень до п’ятої вечора. Але у нас є перерва півтори години на обід.

Євген Павлюковський: Що діти роблять у інші дні?

Олеся Мамчич: Деякі ходять на гуртки, також у нас досить об’ємна домашня робота. Ми це принципово зробили. Психологи стурбовано говорять про те, що у сучасних дітей майже нема вільного часу. Цей час на «повтикати» дуже потрібен дітям для розвитку креативності. Якщо дитина не навчиться сама організовувати свій час, вона буде споживачем інформації.

Наталя Соколенко: А про що мріють діти, які мають час на мрії?

Олеся Мамчич: У них зараз період пригодництва. Двоє наших дівчаток пишуть книжки, один хлопчик дуже цікавиться пташками і ходить на гурток орнітології. В кожної дитини глибокі інтереси. І вони проявляються.