Чому кінотеатри ставлять сеанси "Брами" на пізній вечір?

Розповідає режисер кінострічки Володимир Тихий.

Любомир Ференс: Світова прем’єра вібулася 28 литопада 2017 року на Таллінському фестивалі. В широкий український прокат фільм вийшов 26 липня 2018 року. Фільм базований на культовій п’єсі Павла Ар’є “На початку і наприкінці часів” та розповідає про пригоди баби Прісі, яка з родиною живе у Чорнобильській зоні відчудження. Я фільму не бачив.

Наталя Соколенко: А я бачила. Мені пощастило побачити його просто в Чорнобілі в Будинку культури, куди режисер запросив усю творчу групу і акторів, і журналістів. Тому у мене була автентична атмосфера і я дуже була глибоко вражена тим, що побачила.

Любомир Ференс: Хто не бачив, ще може побачити – фільм ще йде у широкому прокаті. Це ко-продукційний українсько-американський фільм. Є велика ймовірність появи Брами на легальних платформах Netflix та Amazon video в 2019 році. Це правда?

це не драматургія зовнішня, коли йшла баба знайшла тисячу доларів і почались пригоди – таких речей тут нема

Володимир Тихий: Так, наші прокатники мали певну практику вже продажу фільмів українського виробництва на ці платформи, тобто вони сподіваються на подальші такі подібні історії, відносно “Брами”.

Любомир Ференс: Коли ми говоримо про успіх стрічки, то завжди підраховують, що було витрачено і скільки заробили. Ми можемо говорити, що це блокбастер український?

Володимир Тихий: Ні, це не блокбастер. Ми витратили 17 мільйонів гривень. Фільм український, зазвичай, коштує приблизно так. За світовими стандартами, це дуже невелика сума грошей. У нас така історія з прокатом, що він може купити фільм, який буде коштувати значно менше. Як раз десь 17 мільйонів гривень в україні збирають закордонні блокбастери. Українське кіно поки що таким не може похвалитись.

Наталя Соколенко: Складно було домовитись із прокатниками?​

Володимир Тихий: Це наш дистрибьютор домовлявся з кінотеатрами. Ми домовились, але, наприклад, в десь половині кінотеатрів є 1 сеанс на 23:00. Ще в Києві це нормально, але не в містах провінційних.

Наталя Соколенко: А чому таке ставлення до української стрічки?

Володимир Тихий: Вони не вірять в їх прибутковість. У них є певна соціальна нав’язана відповідальність, як на телебаченні чи на радіо, – квоти. Вся історія фільму будується на характерах. Тобто це не драматургія зовнішня, коли йшла баба знайшла тисячу доларів і почались пригоди – таких речей тут нема. Є взаємодія цих характерів в цій ситуації з цими, майже матеріальними, образами смерті.

Наталя Соколенко: Чи був прототип головної героїні баби Прісі? Чи це такі жінки, народженя в 20 – 30х роках, мають внутрішній стрижень, якого нема у наступних поколінь. Чи ви вважаєте, що ми, як нація щось втратили?

Володимир Тихий: Напевно, це ситуація, яка була створена тим, що переживали ці жінки, які вижили, а чоловіки ні навіть. По суті, в цьому віці вони втрачали всі ілюзії, які до того мали, вони знаходились в стані ворожнечі до оточуючого світу. Тому, що ти прожив життя дарма. Радянський Союз – це була така бульбашка. Якщо ти не абсолютно дурний, то з віком розумів, що тебе використали, тебе надурили, ти ніхто і ніщо, і нічого не можеш зробити, бо не втічеш нікуди – залізна завіса. В них відчувалась така риса характеру, як у самураїв. Звичайно, цього зараз немає. Літні люди теж не задоволені життям, мають масу претензій до всього, починаючи від політики, закінчуючи підлітками, які під під’їздом накидали насіння. Але вони, з іншого боку, мають певну концепцію життя. Вони знають, що можна жити по-іншому, можна бути щасливими, тобто є альтернатива. У наших бабусь не було альтернативи.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.