Чому люди бережуть мотлох?

Приводом для розмови стало інтерв’ю з німцем Йоахімом Клекнером, автором книжки «Маленький мінімаліст» — людиною, в побуті якої всього 50 речей. Мистецтвознавиця Діана Клочко розповіла Громадському радіо про те, що таке мінімалізм і чи схильні до нього українці. До розмови телефоном також долучилася психологиня Алевтина Шевченко.

 

«Мінімалізм в Україні є, і його прояви завжди викликають збурення. Наприклад, «чорний куб» на Андріївському узвозі в Києві. Прояви архітектурного мінімалізму у світі вже стали історією, а нас спричиняють бурхливу реакцію», — каже Діана Клочко.

«Як правило, в Україні мінімалізм — це приватні «душевні збочення», в яких жити досить складно, — пояснює мистецтвознавиця. — Мінімалізм українцями сприймається важко, бо наша культурна пам’ять його не містить. У мінімалізмі величезне значення має пустота — цезура, пауза, відсутність. Це розмова з тишею, зокрема візуальною. А в нас зараз навпаки: візуальний шум, какофонія».

Діана Клочко пояснює це явище на прикладі: «Українці люблять дуже активний декор. Ми всі любимо вишиванку і не уявляємо собі вишиванку, в якій було б мінімум декору. Навіть якщо вишиванка біла по білому, в ній багато декору. І це базується на століттях і століттях традицій».

Психологиня Алевтина Шевченко пояснює прагнення людей захаращувати простір речами: «Це може бути маніакальна ідея. Наприклад, людина тягне все до себе, бо вважає це ознакою багатства. Або сприймає як захист: вона зможе продати речі в разі скрути. Або це можуть бути нав’язливі дії з метою позбутися тривоги: купила платтячко на секонд-хенді, принесла додому — і вже здається, що воно від чогось захистить. Така тенденція може посилюватися з віком».

«Мінімалізм — для впевнених у собі людей. — зауважує психологиня. — Людина знає, що їй потрібно, і впевнена: якщо знадобиться іще щось, воно  з’явиться в будь-який момент. Накопичення речей — це інфантильна риса, дитяча. Позбутися її — значить вирости».

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.