Чому не треба сміятися з ідей Захарченка про «Малоросію»?

Новину коментують політолог з Донеччини Олег Саакян та історик з Луганщини Валерій Снєгірьов.

Наталя Соколенко: Чи не здається вам, що західні політики надто серйозно сприйняли цю новину, яку багато хто в Україні сприйняв як смішний курйоз? Чия реакція більш адекватна, на ваш погляд?

Олег Саакян: Якщо по формі, то українська реакція актуальніше, оскільки ці люди — це не особи, тим паче не політичні персони, це функції місцевого ватажка колаборантів у місцевій адміністрації.

З іншого боку, якщо брати по суті, то тут абсолютно праві наші західні партнери, оскільки ми розуміємо, що це не продукт хворої фантазії Захарченко, це продиктована річ, яку він озвучував. І тут треба зрозуміти, що цим хотіла сказати Москва, і що вона робить. Тому є абсолютно вірною є реакція пані Меркель і пана Маккейна, тим паче вони реагували не на сам факт заяви, а на зміст, говорячи, що відповідальність лежить на Росії, що це російська позиція, і таким чином Росія фактично саботує Мінський процес, говорячи про будь-які формати, поза Мінським.

Валерій Снєгірьов: На цю заяву потрібно було реагувати дуже серйозно, бо це очікуваний процес. Я говорив ще рік тому — якщо проект «Новоросія» не вдався, будемо чекати інших проектів. Я давав цьому назву «Друга Україна». Проте, оскільки заявники історичних праць історичної давнини не читали, вони на цьому і спіткнуться, бо не можна українця називати «малоросом», і навіть Ленін, коли йшла перша більшовицько-українська війна 17-18 років категорично заборонив вислів «малорос».

Крім того, ми вже досміялися в 2014-му році, ми вже просміяли Крим, Донецьк, Луганськ та все інше. За дуже великим дивом, в самому жартівливому місті Одесі було не до сміху.

Це не смішно. Майте на увазі, в Кремлі є ще один проект — «Жовторосія», і в Казахстані до нього дуже серйозно ставляться, і керманич Казахстану, незважаючи на лояльність Кремлю, дуже чітко присікає всі ці закиди, що «Жовторосія» — це частина «російського миру».

Ми вже досміялися в 2014-му році, ми вже просміяли Крим, Донецьк, Луганськ та все інше

Анастасія Багаліка: Якщо подивитися на взаємини між Луганськом і Донецьком, то ця подія показала, що вони не зовсім такі, як ми собі уявляємо. Що відбулося — це дискомунікація чи свідоме рішення Луганська не підтримувати новий проект «Малоросія»?

Олег Саакян: Ці два малих, але гордих народи весь час перебували в конфлікті, між ними навіть діє митний режим. І на політичній мапі України весь час Луганськ мав певну образу через те, що донецькі еліти через більший промисловий та логістичний потенціали тримали в тіні під собою Луганськ. Відповідно, ця ситуація повністю передалася під час окупації, Росія використовувала ту ж вертикаль, яка була присутня, граючись вже з налагодженою системою.

Можливо, з одного боку могло мати місце нехлюйство, з іншого — власні амбіції Захарченка. Я думаю, що він дав певний фальц-старт, зробивши цю заяву трішки раніше, ніж очікувалося. Або вони заважали не потрібним ставити до відома луганських виконавців, або Захарченко вирішив таким чином їх поставити перед фактом, щоб капіталізувати власні позиції.

Мені здається, що у «Малоросії» така ж доля, що і у «Новоросії».

Наталя Соколенко: Валерій, як відреагували луганці на таку новину?

Валерій Снєгірьов: Їм все одно, бо вони вже були і в Радянському Союзі, і в державі Україна, і в «Новоросії», і в «ЛНР». Тим більше, вони з заздрістю дивились, бо в Донецьку більший потенціал, і більше, відповідно, соціальної вимоги.

Олег Саакян: Хочу ще додати, що я помітив, що російські технологи, які пропрацьовують сьогоднішню стратегію і тактику Кремля, раніше сприймали Україну як частину Росію. Зараз вони розуміють, що вже так не проходить, вони не до кінця розуміють Україну. Вони побачили, що тут сформувалася нація, якої вони не очкували. Відповідно, через це і змінюється сама сутність проекту — він стає з одного боку «несуразный и смешной», а з іншого боку сутнісно він набагато більш загрозливий.

Валерій Снєгірьов: Причому, якщо проект «Новоросія» охоплював 8 південно-східних областей, то проект «Малоросія» — це представники 19 областей. Тобто Захарченко відкинув західну Україну.

Сьогодні, до речі, роковини так званого «Валуєвського указу», і вони теж про це знають. Майте, на увазі, що, дякуючи Михайлу Грушевському, термін «Україна» вживаний. До цього як нас тільки не називали, і чого ж вони чіпляються за Богдана Хмельницького. Ви ж подивіться, у всіх його документах ви не знайдете слова «Україна», а «Малоросія» є. Тому вони «відновлюють» історичну справедливість.

Олег Саакян: Зараз фактично відмовляються від «ДНР» та «ЛНР». Адже сам цей контекст для Росії на сьогоднішній день несприятливий, і вони розуміють, що сепаратистські республіки продати неможливо, ніхто на це не клює. А от взяти пласт історії України і підмінити його вони можуть, знаходячи різні артефакти, особливо за часів колонізації України Російською імперією. В цьому випадку вони отримають певне історичне підґрунтя, щоб ним маніпулювати, і умовно легітимізувати свої політичні амбіції та політичні зазіхання.

Проте мені здається, що у «Малоросії» така ж доля, що і у «Новоросії».

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.