«Чумні бараки історії»: чи варто сьогодні говорити про Маркса та російський більшовизм?

Чи винен Карл Маркс у радянському тоталітаризмі та чи варто згадувати про цю постать? Розмірковуємо разом з доктором філософських наук

Ведучі

Василь Шандро

«Чумні бараки історії»: чи варто сьогодні говорити про Маркса та російський більшовизм?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/05/hr-rh-2018-05-06_kebuladze.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/05/hr-rh-2018-05-06_kebuladze.mp3
«Чумні бараки історії»: чи варто сьогодні говорити про Маркса та російський більшовизм?
0:00
/
0:00

Гість ефіру — доктор філософських наук Вахтанґ Кебуладзе.

Василь Шандро: 5 травня виповнилося 200 років від дня народження Карла Маркса. Зараз є тенденція серед певного кола сучасних інтелектуалів, які кажуть, що радянський шлейф не зовсім конструктивний, тому що Карл Маркс, окрім того, що його заідеологізували в радянський період, був видатним для свого часу філософом, економістом. У вас з’явилася колонка на сайті «Український тиждень». Уже в перших рядках ви зазначаєте кут зору сприйняття Карла Маркса Західною Європою і нами. Тоталітарні досвіди є і на Заході, і у нас, але вони різні в плані лівих і правих. Це те, що до цього часу визначає сприйняття Карла Маркса? Вам як філософові він цікавий, якщо відкинути радянське минуле?

Вахтанґ Кебуладзе: Можна по-різному ставитися до Маркса, але ясно, що то один з найвпливовіших мислителів, який сформував нашу сучасність. Може, сформував більшою мірою через власні помилки, ніж через інтелектуальні звитяги. Але те, що Маркс вплинув на розвиток світової політичної, інтелектуальної культури, не викликає сумнівів.

Інша річ, на що перетворився марксизм в Совєтському Союзі. На ленінізм, потім на сталінізм. Чи маємо ми просто про це не говорити? Це болісна тема. З одного боку, коли ми про це говоримо, ми це пропагуємо певною мірою. В інформаційному просторі немає знаків «+» і «-». У мене виникла така метафора — «чумний барак». Коли є епідемія чуми, хтось же має заходити в ці бараки, ризикуючи навіть заразитися? Це лікарі. Так само є «чумні бараки історії» — німецький нацизм або російський більшовизм. Просто забути про це не можна. Хто мусить і може увійти у цей «чумний барак історії»? Мабуть, ми, історики, філософи, фахівці з політичних наук, соціологи, психологи, психіатри (тому що це не лише лише політичні збочення, почасти це психічні збочення, я маю на увазі нацизм і комунізм). Але є загроза заразитися.

Чи винний Маркс? Чи можемо ми сказати, що Маркс тут ні до чого? Я б сказав і так, і ні. Не можна звинувачувати Маркса у всіх злочинах сталінізму. Але я намагався показати у своїй статті, що певні суперечності всередині його теорії спричинилися до цих жахів, яке ми пережили в Совєтському Союзі.

Наше суспільство пронизано метастазами Совєтського Союзу, цього комуністичного совка, тому говорити про комунізм потрібно

Василь Шандро: Чи слід пов’язувати конкретно Карла Маркса з репресіями 30-х років?

Вахтанґ Кебуладзе: Якщо у нас є певна оптика, ми можемо знайти те, що шукаємо. Я починаю свою колонку тим, що тут ми не можемо удавати наукову неупередженість. На відміну від Європи, де жахливі злочини у XX сторіччі, злочини проти людства вчиняли нацисти і фашисти, на території Радянського Союзу, насамперед на території України, їх вчиняли комуністи під гаслами марксизму, тому неупередженість нам тут не судилася. Бути в такій ситуації неупередженими — бути аморальними. Тут ми виходимо на дуже небезпечну територію. Нам треба подивитися, як обережно працюють сучасні європейські інтелектуали зі спадком правої думки. Коли ми виходимо зі сфери «кабінетної» філософії в соціально-політичний дискурс, то ми маємо розуміти, що ті масові злочини, які вчиняли комуністи, створюють певне тло наших розмов.

Василь Шандро: Чи є сенс в позанауковому світі дискутувати ці теми?

Вахтанґ Кебуладзе: Я вважаю, що треба говорити. Ми не пережили цей жахливий спадок. Він тут, він представлений конкретними особистостями. Ідеться не про пересічних комуністів, а про ватажків. Інколи вони зазіхають на керівні посади. Наше суспільство пронизано метастазами Совєтського Союзу, цього комуністичного совка, тому працювати з цим потрібно.

Василь Шандро: Проблеми пролетаріату в Західній Європі певною мірою вирішені. Чи можна говорити про пошук “новими лівими” іших локальних спільнот, тому що треба відстоювати чиїсь права?

Вахтанґ Кебуладзе: Я вважаю, що не треба нікого шукати. Спільноти мають самі організовуватися. Треба чітко розрізняти, чим відрізняються ліберальні рухи від лівих. Ліві рухи проголошують рівність можливостей, а це брехня. Можливості у нас різні залежно від статі, віку, походження, мови, культурної приналежності, а ось права у нас мають бути однакові. Коли змішуються ці два різні дискурси, виникають і соціально-політичні патології. Не можна боротися за різні можливості, бо це призводить до концтаборів. Легше за все знищити найкращих, аби всі були рівні. Російські більшовики в кожній верстві населення знищили найкращих. Цю деградацію і маргіналізацію суспільства ми переживаємо досі.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.