Чи збирається Павло Зібров у президенти? Інтерв’ю зі співаком

Поспілкувалася зі співаком журналістка Громадського радіо Катерина Мацюпа.

 

Коли ми два тижні тому домовлялися про це інтерв’ю, ви сказали, що у вас гастролі і ви зможете приїхати сьогодні. Розкажіть, що це були за гастролі?

Ой, я “накуролєсився”, у мене, чесно кажучи, болять уже і спина, і поперек, і штани болять. Літаки, поїзди, машини… От Сєвєродонецьк – День міста; на другий день Чернігів – вийшла в Вищу лігу футбольна команда, а я в них талісман. Коли вони виходили вони з Другої в Першу лігу, а я в них співав, вони перемогли. Зараз у них була фінальна зустріч з кіровоградською “Зорею”. “Павло Миколайович, ви талісман, ми маємо вийти в Вищу лігу – приїдьте, гімн заспівайте!” Уявляєте? Я записав гімн України з симфонічним оркестром – заспівав, і вони вийшли в Вищу лігу, так що я фартовий.

Після того одразу в Трускавець, потім додому – перевдягнувся, помився, зібрав черешні, встиг компоту наварити – страшенно люблю. І поїхав у Львів, там у одному з великих престижних клубів була а-ля “дискотека” – під мене танцювали, співали, стрибали, розмальовували одне одного, дівчатка надівали вуса – я був вражений, вони готувалися до зустрічі з Павлом Зібровим. Кла-а-асно…

У всіх містах, які ви назвали, був такий клубний формат?

А в мене паритет: є міста, де я виступаю зі своїм театром пісні – з дівчатами, з балетом, з бек-вокалом. Це пафосна програма – театр чи філармонія. Дуже гарно, красиво, жінки роблять зачіски, надягають вечірні сукні, парфуми… Це солідно і серйозно, я там співаю більш класичну програму, романси, Магомаєва: “О, море-море…”,  “Арію містера Ікс”. Хоча є і багато нових пісень – я не тільки виконавець, я ще й композитор, без нової пісні місяць-два я не можу прожити.

Але є вечори закриті. Хоча у Львові це було відкрито, продавалися квитки: 500 квитків – бемц! І продано! Середній вік був 20-22 роки. Вони й співали, й підспівували, й підтанцьовували. А перед тим фотограф-сесія була: дівчата зажали мене, розцілували, я з помадою був, довелося змінювати сорочку. Відтоптали мені мешти – там у мене синій ніготь вже злазить, а вони знов наступають туди. Ну от так якось – прихильники є. Прихильниці в основному.

Ще я чисту дискотеку граю, “Дискотека 80-х” називається: це “Ма-ма-ма, ма-ма Марія-ма!”, “Секс-бомб, секс-бомб!” – Том Джонс, Зібров і гості, які прийшли. В рамках цієї дискотеки я не сиджу в навушниках і не роблю грамотний вигляд – я з мікрофоном, у джинсах і маєчці співаю, селфі ми зразу робимо і танцюємо. Три в одному.

 У якому образі вам комфортніше?

Оперний театр – це звична моя робота, я там, як риба у воді. Ще півтора року назад, коли мені подзвонили і запропонували на Хелловін в “Атласі” прокрутити дискотеку, я поклав слухавку. Передзвонили через 5 хвилин і сказали: “Павло Миколайович, ми все підготуємо, ви все це вивчите, ми покажемо, у вас все вийде”. Мені Діанка, моя донька, каже: “Тато, іди в ногу з молоддю, перекваліфіковуйся! Тебе вже впізнає молодь, зараз дискотеку покрутиш – і ще більше буде!” Правда, після тієї дискотеки, де я гасав разом із молоддю, на другий день уже пішли замовлення.  Я зрозумів, що це серйозно.

Я зібрав найкайфовіший матеріал із 80-х, протестував його з народом від 20 до 80 років, і мене досі запрошують на такі вечірки. Я, по-перше, як ви бачите, стрункий. Поки я веду ці всі дискотеки, я у хорошій формі. Тільки перейду знов на сцену в оперний – можу собі животик відростити. Навіщо? Краще дискотеки – після львівської, яка була декілька днів назад, я став на півтора кілограми стрункіший, почуваю себе гарно.

Яка ваша улюблена пісня серед усього репертуару?

Це як діти – вони всі улюблені. Із перших пісень мені страшенно подобається пісні, написана на народні вірші “Дозволь мені, мати, криницю копати”. Я її переробив – це народна пісня, але музика там була дуже примітивна. Я написав свою музику, з нею переміг на радіо-конкурсі  “Нові імена” тридцять з чимось років назад. Павло Зібров як співак почався з цієї пісні, я вважаю, що як у композитора вона в мене найкраща.

Звісно, подобається і “Хрещатик”, “Женщина любимая”, “Така духмяна світла ніч”… Не можу я виділити якусь одну. Є так звані “кормящие” пісні. От як Лоза – пливе уже на плотику 50 чи 40 років, всі його знають і запрошують через цю пісню. Так і в мене – “День народження”, з нею запрошують і на дні народження людей, і міст.

Років два назад з Петром Магою ми написали пісню “Наречена” – на весіллях під неї плачуть всі гості, але це сльози радості. На кількох весіллях я її співав: ридає Павло Зібров, плаче тато з донею. Я попереджаю: “Візьміть хусточку, бо будете плакати, як танцюватимете з донею”. А мені відповідають: “Та ні, все нормально, я такий крутий…” Один депутат, не буду розказувати, хоч я його і попереджав, почав плакати, почали в нього сльози й соплі литися, а він фатою доньчиною витирається. Це треба дивитися, радіти і тішитися.

“Партія шанувальників жінок”, “Театр пісні Павла Зіброва” – розкажіть, що це таке?

“Театр пісні Павла Зіброва” – це моє творче об’єднання, якому через півроку виповниться 25 років, – треба буде гучно відсвяткувати. Це велика досить територія, музичний клас, балетний клас, де мене дівчатка-балерини іноді ганяють: “Щось уже животик у вас, ідіть до нас на репетицію!” Це фотостудія, аудіостудія, відеостудія – така база. Навіть баня в мене є.

Команда потроху змінювалася, а не змінювався хто: Марина Володимирівна Зіброва – директор, сценарист, режисер, моя дружина, мій лакмусовий папірець. Все, що я пишу, спершу слухає вона, робить зауваження, каже: “Паша, ти можеш краще, ану перероби, давай ще варіант”. Якби вона тільки гладила мене по голівці, не було би багатьох пісень.

А “Партія шанувальників жінок” – ми створили її з Михайлом Михайловичем Поплавським і Юрієм Євгенійовичем Рибчинським. Це було спонтанно, була якась виборча кампанія. Юрій Євгенійович Рибчинський запропонував: “А давай зробимо партію і скажемо, що ми балотуємося в президенти”. Це був жарт, але він пройшов. Ми побачили, як це все серйозно сприймається, розробили статут, зареєстрували в Міністерстві юстиції.

Подивіться, що твориться – всюди мужики лізуть. Де гендерна політика? Жінка завжди була десь там – вона має бути матір’ю, вона має бути в тіні… Ні! Треба висувати побільше жінок, і буде лад. Тому ми підтримуємо жінку, доню, маму, сестру. Україна – теж жіноче ім’я.

А ви можете себе назвати профеміністом?

Фемінізм… Ні, я обожнюю жінок! І не дай Бог, у моїй присутності образять маленьку дівчинку чи стареньку поважну жінку, скажуть криве слово, я можу встати і дати по морді. Я такий. Так мене виховала мама. І я відчуваю, що суспільство потребує захисту жінок. Деякі можуть самі себе захистити, але по натурі, в принципі, жінка має і залишитися слабкою глибоко в душі. А ми, чоловіки, від того і стрункіші, і вищі, і мужніші. Дайте нам трошечки вас полюбити, позахищати, пошанувати.

У вас багато шанувальниць по всій Україні, але є жінки, які на вас образились після інтерв’ю, де ви розповідали про настанову, яку давав вам Муслім Магомаєв: “Треба трахнути перший ряд, двадцятий ряд і балкон”.

Очима. Вирвали просто слова “трахнуть”. “Глазами трахнуть всех женщин, которые сидят в зале”, – це слова Мусліма Магомаєва. Як фотоапаратом кляцнуть, так і тут: очима. Тоді жінка відчує, що ти для неї співаєш. Коли ти дивишся в зал, у тебе мають бути не пусті чи скляні очі, а наповнені. Але я прошу вибачення в тих, кого я образив цією фразою.

З’явилася інформація, що Іво Бобул іде на вибори, а ви зі своєю партією не плануєте іти на вибори?

Подумаємо. Вакарчук іде, Зеленський іде, тепер Іво Бобул іде. Знаєте, скільки у нас по всій країні філіалів, скільки активних членів «Партії шанувальників жінок»? Якщо ми зробимо партійний з’їзд, гасло, Михайло Михайлович Поплавський підключиться, Рибчинський… Не знаю, чи переможемо, але нерви комусь попсувати – ой, як попсуємо! А потім десь на фінішній прямій скажемо: “Мої прихильники, я віддаю мільйон своїх голосів тому чи іншому. За гроші”. Продамо свої голоси. А ви що – думаєте, Вакарчук чи Зеленський будуть до кінця іти? Вони потім на певному етапі скажуть: Давайте підтримаємо такого-то кандидата. Бізнес, “ничего личного”.

У вас так багато прихильниць і філіалів партії, а от чи ви можете ходити спокійно Хрещатиком?

Не тільки Хрещатиком. Я приїхав у Львів, зайшов у «Форум» – не можна пройти. Але от у Львові, наприклад, одразу видно, західне виховання – вони ніколи не полізуть нахабно робити селфі. У Києві – спішиш, не спішиш, у формі чи ні, поголений чи ні – іноді не думаючи лізуть. А у Львові двадцять раз перепрошують: “Чи можна з вами…” Я дуже вдячний львівській публіці за це.

Які у вас найближчі творчі плани?

Зараз літо: то День будівельника, то великі дати в деяких наших депутатів, то 75-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників, то День металурга – запросили на Схід… Дуже багато дат. Недавно відіграв 289-й концерт у Трускавці. Я рекордсмен по кількості концертів у Трускавці – найближчі до мене тільки дует “Кроликів” і Бужинська. 9 липня – 290-й концерт буде в Трускавці, а публіка йде, приїжджає, бо знає, що на цьому майданчику можна послухати Павла Зіброва.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.