День Волі в Білорусі: історичний контекст

На зв’язку зі студією «Громадського радіо» — історик Артем Папакін.

Василь Шандро: Що відзначали білоруси вчора, 25 березня? До чого прив’язаний День Волі в історичному контексті?

Артем Папакін: День Волі прив’язаний до проголошення Білоруської Народної Республіки. Це природна річ на постімперському просторі, серед тих держав, які виникли з Російської імперії, яка була ліквідована у 1917 році. Країни Балтії святкують свою незалежність починаючи із 1917-1918 років. В Україні і Білорусі зараз святкують сучасний День незалежності України і День незалежності Республіки Білорусь. Але в Білорусі є ще День Волі — свято, прив’язане до проголошення Білоруської Народної Республіки. Білоруська Народна Республіка, як і Українська Народна Республіка, боролася за свою незалежність на початку 20 століття. Але цей проект їм не вдалося реалізувати. Землі були поділені між радянськими республіками і Польщею. Нагадуванням про ці події зараз в Білорусі є День Волі.

Василь Шандро: Якщо проводити паралелі з Українською Революцією 1917-1921 років, чи можемо ми говорити, що в Білорусі у цей період також відбулась революція? Чи йдеться про період Білоруської революції?

Артем Папакін: Білоруський національний рух розвивався в часи Російської імперії і в часи Першої світової війни. Так само, як і в Україні, в 1917 році тут виникла Центральна Рада, пізніше — Велика Білоруська Рада. Якщо в Україні видавалися універсали, то в Білорусі видавалися уставні грамоти. Результатом стало проголошення незалежності подібного державного утворення у вигляді Білоруської Народної Республіки.

Проте якщо Українська Народна Республіка заслужила міжнародне визнання шляхом підписання Брестського мирного договору з центральними державами, то Білоруській Народній Республіці пощастило менше.

Ми сперечаємося про те, чи можна назвати присутність німецьких і австро-угорських військ в Україні окупацією. Тому що УНР все-таки підписала з ними договір і запросила їх на свою територію. Білоруська Народна Республіка їх не запрошувала. Вона була проголошена саме під час зайняття білоруської території німецькими військами. Водночас там перебував Перший польський корпус, з яким німці спільно окупували білоруські території. В таких обставинах відбувався розвиток і проголошення Білоруської Народної Республіки. А пізніше, коли німці пішли, в Україні це призвело до повалення гетьманського режиму і відновлення Української Народної Республіки під правлінням Директорії. В Білорусі ж все було трошки гірше. Там після виводу німецьких військ одразу ж відбулась окупація Червоною армією у східному напрямку і введення польських військ з західного напрямку. Після цих подій представники білоруського національного руху орієнтувалися хто на більшовиків, хто на поляків, хто на литовців. Так почалося створення білоруських національних військових формувань у складі литовської та польської армій. Звичайно, багато білорусів воювало у складі Червоної армії.

Василь Шандро: Чи співпрацювали вони з Українсько Народною Республікою? Чи були якісь білоруські військові формування цього періоду в Україні?

Артем Папакін: Спроби створення білоруських військових формувань в Україні були ще з 1917 року. У російській армії, яка стояла на румунському та південно-західному фронтах, було вже багато білорусів. З них намагалися створити національні військові формування. Але створити якісь великі об’єднання, подібні до Українського корпусу, не вдалося. У 1919 році в Одесі була спроба утворення білоруської дивізії. Але її так само не вдалося довести до кінця.

Білоруські військові формування перебували на території України у 1920 році. Це був період походу на Київ об’єднаних польсько-українських армій. Разом з Військом Польським, крім армії УНР, воював також загін Булака-Балаховича.

Білоруські військові формування в Україні. 1917–1920 рр.

Василь Шандро: Чи можна говорити, що створення Білоруської Народної Республіки у 1918 році було антиімперським і антиросійським?

Артем Папакін: Так. Це був національний рух, кінцевою метою якого було проголошення незалежності для білоруської нації. Були проекти проголошення цієї незалежності разом з литовцями, спираючись на спільний досвід перебування білоруських і литовських земель у складі Князівства Литовського. Проте литовці вирішили піти своїм шляхом і проголосити створення незалежної Литовської держави, яка б не включала Білорусь як рівноправну складову цієї держави. Тому білоруси були змушені піти таким шляхом і проголосити незалежність Білоруської держави. Звичайно, цю державність можна розглядати як антиросійську і антипольську. Меншою мірою — антилитовську.

Василь Шандро: Наскільки сучасна Білорусь пов’язує себе з тими подіями?

Артем Папакін: На жаль, сучасна Білорусь пов’язує себе з тими подіями лише в колах, які цікавляться історією і мають традицію святкувати День незалежності, засновуючись на державності з початку 20 століття.

Василь Шандро: Тобто офіційний Мінськ не вважає себе правонаступником?

Артем Папакін: Ні. На відміну від України, коли останній президент УНР передав регалії президенту Кравчуку, білоруси досі не визнали Білорусь правонаступницею Білоруської Народної Республіки.