До 2014-го у Центральній Україні люди не відчували пам'ятники Леніну настільки важливими, щоб виходити на вулиці з вимогою демонтажу, - історикиня

Василь Шандро: Про що ваша книжка «Кам’яний гість. Ленін у Центральній Україні»?

Олександра Гайдай: Книжка заснована на моїй дисертаційній роботі. Коли починала над нею працювати у 2012 році, то пам’ятники стояли у кожному районному центрі Центральної України. Ця тема мала бурхливий інтерес в Західній Європі, але в Україні мало кого цікавила. Робота стала актуальною під час Революції Гідності. Ну і за останні 4 роки з’явилася державна політика радянського спадку, яка втілилися у так званих декомунізаційних законах. 

До 2014 року пам’ятники Леніну не були навантажені сильними сенсами. Тому їхнє усунення населення сприймало спокійно. Вони були чужими для людей, але не було спільноти, яка б могла їх усунути і знала, що встановити натомість. Тобто не було визначеної інтерпретації подій одразу. Люди не відчували ці пам’ятники настільки важливим, щоб виходити на вулиці і вимагати їхнього демонтажу. Ленінопад став способом підтримки Майдану і показом готовності до деструктивних дій. Це був демонстративний жест.

Василь Шандро: Що відбувалося у Центральній Україні? Якщо апелювати до вашої книжки.

Олександра Гайдай: 10 років тому, коли західний і східний регіон характеризувалися двома сильно визначеними ідентичностями, центральний регіон був незвизначеним, був «між». Цим він і був цікавий. Можна було зустріти різні і погляди і жител були більш відкриті до обговорень. І чому це сприяло? Перші пам’ятники почали падати саме у центральних областях. Цим він визначив свою політичну і культурну орієнтацію.

Василь Шандро: Українську ідентичність сильно понищили тут у XXст?

Олександра Гайдай: Я б сказала, що навіть не ідентичність, а пам’ять. Вона була здомінована радянським періодом і особою Леніна. Десять років тому в центральному регіоні почався процес віднайдення своєї пам’яті, свого минулого.

Василь Шандро: Політика превалює над історією в історичній пам’яті?

Олександра Гайдай: Є сфера історичних досліджень, є сфера власне історії. якою займаються науковці, і є сфера політики пам’яті. Вони всі, звісно пов’язані, але у політики пам’яті інші цілі, інші теми, адже це все ж про політику. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.