Есей - це текст, на якому можна будувати суспільну дискусію, - Андрій Любка

Андрій Любка отримав премію імені Юрія Шевельова, котру щороку присуджує український ПЕН-клуб

Ведучі

Ірина Славінська

Гостi

Андрій Любка

Есей - це текст, на якому можна будувати суспільну дискусію, - Андрій Любка
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_rankova-hvylya-17-12-26_lubka.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_rankova-hvylya-17-12-26_lubka.mp3
Есей - це текст, на якому можна будувати суспільну дискусію, - Андрій Любка
0:00
/
0:00

У студії Громадського Радіо — письменник Андрій Любка.

Ірина Славінська: Твою збірку «Саудаде», яка була нагороджена, ти писав як збірку есеїв?

Андрій Любка: Мені здається, що в Україні визначення есею не характеризує сам есей, воно характеризує те, що не є фікцією, поезією, літературознавством. Це химерний жанр, але у цьому його перевага. Цей жанр поєднує і елементи художньої прози, і якусь інтелектуальну глибину, якийсь аналіз і несподіваний погляд на речі. Коли я писав цю книжку, я не уявляв, що це буде книжка. В Україні перша і найголовніша проблема з есеїстикою полягає у тому, що немає де її друкувати. У нас зникла як інституція традиція товстих журналів, жевріє лише «Кур’єр Кривбасу».

Ірина Славінська: З іншого боку, жанр есею існує в медіапросторі у формі, подібній до колонок. Окремі автори і ті стилі, які вони розробляють, близькі до есею.

Андрій Любка: Так, але напрошується порівняння медійної колонки з фейлетоном. Мені здаться, що колонка еволюціонувала більше від фейлетону. Але першим лауреатом були Тарас Прохасько та Андрій Портнов. Його тексти є есеями, які друкуються як колонки.

Мені здається, що жанр есею надзвичайно важливий для читаючої, мислячої націй, тому що есей дозволяє проговорити комплекс тем, які не є очевидними, які читач з певним горизонтом інтелектуальних очікувань може прочитати. Есей — це текст, на якому можна будувати суспільну дискусію.

Ірина Славінська: «Саудаде» — це не українське слово, це апеляція до португальської культури, яка, можливо, менш знайома українським читачам.

Андрій Любка: «Саудаде» — це справді португальське слово, воно побутує у португальській і бразильській культурах. Це таке поняття, яке окреслює певний меланхолійний стан душі, яка трохи стривожена, але водночас щаслива. Це туга за втраченим або за тим, чого не відбулося, але потенційно могло відбутися. Це слово мало свою історичну еволюцію, радше деградацію, тому що воно потрапило в обіг у пору великих географічних відкриттів. Тоді саудаде переживали мореплавці, які сідали на корабель, відпливали шукати нові землі. В їхній душі творилося щось неймовірне. Вони жили очікуванням того, що відкриють цю землю. Вони могли розбагатіти або загинути.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.