Гадаю, точка неповернення пройдена Україною у 2015-2016 роках, - американський пілот

Американський пілот Пол Хатчінсон з часу Майдану в Києві допомагає українцям з медичним обладнанням. А зараз допомагає українській армії

Ведучі

Андрій Куликов

Гостi

Пол Хатчінсон

Гадаю, точка неповернення пройдена Україною у 2015-2016 роках, - американський пілот
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-rh-2018-07-27_hatchinson.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-rh-2018-07-27_hatchinson.mp3
Гадаю, точка неповернення пройдена Україною у 2015-2016 роках, - американський пілот
0:00
/
0:00

Після початку російської агресії Пол Хатчінсон бере участь у гуманітарній діяльності на допомогу мешканцям прифронтової зони, а також у медичній допомозі українським бійцям. На правій руці американця – плетений синьо-жовтий браслет, з якого і почалась наша розмова.

Пол Хатчінсон: Це дуже особливий для мене браслет. У лютому минулого року я був у Авдіївці, якраз тоді був обстріл селища. Я там залишився на місяць і познайомився з деякими тамтешніми мешканцями, зокрема, у місцевій місії церкви, яка діє у Слов’янську, а місія її – в Авдіївці. Цього року я знову побував у Авдіївці, щоб допомогти жінкам з місії переїхати. От ми перевезли увесь їх крам, бойлер і всяке таке, під’єднали… А потім я поїхав до друзів у Слов’янську, і от там цей браслет подарувала мені Людмила. Її мати нині на окупованій території, у Донецьку. Там, у Донецьку, мати зробила цей плетений синьо-жовтий браслет і передала дочці, щоби та віддала браслет мені.

А люди зі згаданої релігійної місії – вони тієї ж деномінації, що Пол Хатчінсон?

Пол Хатчінсон: Насправді – ні. Я до тієї деномінації не належу. Я почав співпрацювати з тією місією, бо її шукали люди, які постраждали від обстрілів, і я допоміг їм встановити зв’язок. І, звісно ж, для мене однаково – якої люди деномінації, аби добрі справи робили.

Пол Хатчінсон так часто буває в Україні, що вже і відстані рахує на кілометри, а не на милі, як звично для американців.

Пол Хатчінсон: Скільки миль, коли я подорожую сюди зі Сполучених Штатів? Щось із шість тисяч п’ятсот кілометрів. Коли я в Україні, я рахую на кілометри. Я намагаюсь бути як українці, хоча часом це і нелегко. До 2014 року я навчався російської мови. У південній та східній Україні я зустрічаю багатьох людей, які розмовляють російською. Але з 2014 року я відчуваю потяг до навчання української. Отже, я у такому непевному стані зараз: мені легше розмовляти російською, але патріотичніше – розмовляти українською.

Я бачив ту частину Майдана, якої не бачили багато людей

Патріотично розмовляти українською – для американця? Пол Хатчінсон пояснює, звідки в нього такі відчуття.

Пол Хатчінсон: З 2014-го року я якось почав відчувати Україну як мій дім. Звісно, за певними ознаками мене і досі тут сприймають як іноземця, та й розмовляю я переважно англійською… Але на руках моїх – кров патріотів Небесної Сотні, і патріотів з Талаківки… Тому я вважаю себе патріотом, бо люблю Україну. Я почав регулярно їздити до України задовго до 2013-2014. Але то були туристичні подорожі країною, а також – допомога притулку тварин у Києві. Так я познайомився з Тамарою Тарнавською, організаторкою того притулку – задовго до Майдану. А у січні 2014-го я почав допомагати шпиталю на Майдані, привозячи медичне обладнання і роблячи все, що тільки міг.

А що, в американського пілота Пола Хатчінсона є медична кваліфікація?

Пол Хатчінсон: Певну медичну кваліфікацію я маю. Але, враховуючи мовні відмінності, мене дуже небезпечно залучати до надання медичної допомоги, бо там потрібно мати досконалі комунікаційні здатності, щоб іншим пояснити, що потрібно робити. Тому я тримався подалі від надання безпосередньої медичної допомоги. Але що міг робити для забезпечення медичної допомоги – те й робив. Наприклад, купував обладнання, розвозив його по медичних постах на лінії конфлікту. Я бачив ту частину Майдана, якої не бачили багато людей. Я бачив те, що називаю російським боком Майдану, – владний бік Майдану. У автах «швидкої допомоги» ми могли переїздити з одного боку Майдану на інший. От вдягли мене у червоне медичне вбрання – і бігав я по обидва боки з медичним устаткуванням. Отож, бачив ситуацію з обох боків.

Що ж змушує добре забезпечену людину, зі своїми здобутками у США, так співчувати Україні і брати активну участь у тому, що відбувається на іншому кінці світу?

Пол Хатчінсон: Частково тут ідеться про віддачу. Сподіваюсь – якщо я у чомусь згрішив, гріхи будуть спокутуванні. Але головне, що задовго до 2014 року я закохався в Україну. Пригадую, сидів я вдома у ті дні, коли мала бути підписана угода про асоціацію України та Євросоюзу, а її не підписали, і у ту мить я зрозумів: я поїду в Україну. І одразу після Різдва я поїхав. От до цього спричинилися багато років спостереження за подіями в Україні, за справами з асоціацією, з Януковичем… Я просто ступив на певний шлях – і пішов тим шляхом.

Американців часто вважають людьми, яким байдуже до решти світу, якщо тільки їм не скажуть зацікавитись. Чи Пол Хатчінсон такий не схожий на стереотипного американця – чи ми не праві у своїх стереотипних уявленнях?

Пол Хатчінсон: Певно, це залежить від місця у Сполучених Штатах, від того, з якими людьми ви маєте справу. До того ж, у Сполучених Штатах велика діаспора. Особливо недaлеко від місця, де я живу. Двійко годин автом до Сакраменто – і ось вам же чимало діаспорян. І коли я у Штатах, я працюю з кількома групами у Сакраменто. Є чимало американців, які підтримують Україну, але багато в чому стереотипи відповідають дійсності. Пересічні американці не дуже поінформовані про світову політику, ба й про політику у самих Сполучених Штатах.

Якщо триватиме дух Майдану, якщо він зростатиме, то люди у цілій країні братимуть участь у відсічі агресії, а не споглядатимуть з вікна, як це роблять збройні сили. Гадаю, потрібна участь усіх без винятку

Яке запитання ставлять Полу Хатчінсону найчастіше в Україні і яке у США, коли він приїздить туди з України?

Пол Хатчінсон: В Україні мене запитують, навіщо приїхав, що тут роблю, і ставляться тут до мене і моєї діяльності більшістю позитивно. У Сполучених Штатах є  люди, які не розуміють, навіщо я їжджу до України, бо вони не розуміють, що відбувається у світі, не розуміють суть відносин між Україною і Росією, ані її історії. Багато хто з таких людей просто пропускає таку інформацію повз увагу.

Американець Пол Хатчінсон пригадує історію, яка найбільше його вразила в Україні. Це сталося на фронті.

Пол Хатчінсон: Пригадується український вояк, якому снайпер поцілив у голову. Ми були командою, яка відповідала за допомогу йому і за довезення його до шпиталю у Маріуполі. Я щасливий, що той вояк вижив і що я до того причетний. Хоча… заслуга в цьому цілком – українських парамедиків і лікарів. Вони працювали просто фантастично. А я – що я? У першу годину після поранення найголовніше – довезти поранених туди, де їм може бути надана медична допомога вищого рівня, ніж на полі бою. Ну от, я можу сказати, що ми довезли пораненого до такої допомоги якнайшвидше. А шляхи і умови для кермування машиною від Талаківки до шпиталю в Маріуполі не прості…

Пол Хатчінсон розмірковує над тим, як українці можуть сприяти швидшому закінченню війни.

Пол Хатчінсон: На початку було багато волонтерської допомоги. Якщо така допомога триватиме на максимальному рівні, а влада розбудовуватиме військову потугу – оце буде те, що треба. Допомога з-поза кордону важлива, як і пошук такої допомоги, але найважливіше – дух і енергія, які українці вкладають у боротьбу. Бо якщо триватиме дух Майдану, якщо він зростатиме, то люди у цілій країні братимуть участь у відсічі агресії, а не споглядатимуть з вікна, як це роблять збройні сили. Гадаю, потрібна участь усіх без винятку.

Допомагаючи людям у прифронтовій зоні, Пол Хатчінсон досі допомагає і тваринам, яких утримують у притулку, що його очолює Тамара Тарнавська.

Пол Хатчінсон: Я така майстрова людина, багато чого вмію у різноманітних ремеслах. Тож і тваринам у притулку намагаюсь допомогти якомога більше. Це не просто, адже у притулку більше тисячі собак, сотні котів… Тож я заохочую і інших поїхати до притулку у Пирогові і самим побачити, чим можна допомогти.

Європейська підтримка України нині такого рівня, що Україна вже пройшла точку неповернення – і попереду світле майбутнє.

Пілоти, після того, як проведуть у повітрі певну кількість годин, зобов’язані відпочивати. Їх не допустять до керма літака без достатньо тривалої паузи. Пол Хатчінсон – про те, як минають його паузи для відпочинку.

Пол Хатчінсон: Мої діти допомагають мені стежити за співвідношенням активності і відпочинку – і саме вони забезпечують мені принаймні двічі на рік періоди відпочинку. Син мешкає на західному узбережжі США, а дочка – на східному. Принаймні двічі на рік ми усі збираємось. Подумували і про те, щоби такі зустрічі відбувались десь посередині Сполучених Штатів. От я лише вчора повернувся в Україну з тритижневого перебування у США. Десять днів ми провели у штаті Аляска – просто дивовижно гарно, навіть змалювати важко. Отже, діти дбають про мій відпочинок і, фігурально кажучи, змушують певний час побути на землі між польотами.

Пол Хатчінсон знаходить і спільне між Сполученими Штатами та Україною. От про деякі природні ознаки, наприклад.

Пол Хатчінсон: Багато чим Україна нагадує мені деякі місцевості Середнього Заходу США. Штат Міссурі, наприклад, де розлого течуть річки, де снігові зими, де гарячі вологі літа… І, знаєте, в Україні така розкішна зелена рослинність – ну точно нагадує центральну частину Міссурі. А коли я на Чорноморському узбережжі, іноді воно нагадує мені узбережжя Каліфорнії. А ще кілька років тому я був у Криму – і гори над морем теж нагадали мені Каліфорнію.

І наприкінці розмови з американським пілотом Полом Хатчінсоном, який від 2013 року допомагає українцям гуманітарно, про точку неповернення для України – він, як льотчик, має добре вміти визначити такий пункт, коли зворотного шляху вже немає.

Пол Хатчінсон: Гадаю, точка неповернення пройдена Україною у 2015-2016 роках. Хоча, звісно, може бути і інакше – щодо часу. Але, зокрема, європейська підтримка України нині такого рівня, що Україна вже пройшла точку неповернення – і попереду світле майбутнє.