facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Гадаю, точка неповернення пройдена Україною у 2015-2016 роках, - американський пілот

Американський пілот Пол Хатчінсон з часу Майдану в Києві допомагає українцям з медичним обладнанням. А зараз допомагає українській армії

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Після початку російської агресії Пол Хатчінсон бере участь у гуманітарній діяльності на допомогу мешканцям прифронтової зони, а також у медичній допомозі українським бійцям. На правій руці американця – плетений синьо-жовтий браслет, з якого і почалась наша розмова.

Пол Хатчінсон: Це дуже особливий для мене браслет. У лютому минулого року я був у Авдіївці, якраз тоді був обстріл селища. Я там залишився на місяць і познайомився з деякими тамтешніми мешканцями, зокрема, у місцевій місії церкви, яка діє у Слов’янську, а місія її – в Авдіївці. Цього року я знову побував у Авдіївці, щоб допомогти жінкам з місії переїхати. От ми перевезли увесь їх крам, бойлер і всяке таке, під’єднали… А потім я поїхав до друзів у Слов’янську, і от там цей браслет подарувала мені Людмила. Її мати нині на окупованій території, у Донецьку. Там, у Донецьку, мати зробила цей плетений синьо-жовтий браслет і передала дочці, щоби та віддала браслет мені.

А люди зі згаданої релігійної місії – вони тієї ж деномінації, що Пол Хатчінсон?

Пол Хатчінсон: Насправді – ні. Я до тієї деномінації не належу. Я почав співпрацювати з тією місією, бо її шукали люди, які постраждали від обстрілів, і я допоміг їм встановити зв’язок. І, звісно ж, для мене однаково – якої люди деномінації, аби добрі справи робили.

Пол Хатчінсон так часто буває в Україні, що вже і відстані рахує на кілометри, а не на милі, як звично для американців.

Пол Хатчінсон: Скільки миль, коли я подорожую сюди зі Сполучених Штатів? Щось із шість тисяч п’ятсот кілометрів. Коли я в Україні, я рахую на кілометри. Я намагаюсь бути як українці, хоча часом це і нелегко. До 2014 року я навчався російської мови. У південній та східній Україні я зустрічаю багатьох людей, які розмовляють російською. Але з 2014 року я відчуваю потяг до навчання української. Отже, я у такому непевному стані зараз: мені легше розмовляти російською, але патріотичніше – розмовляти українською.

Я бачив ту частину Майдана, якої не бачили багато людей

Патріотично розмовляти українською – для американця? Пол Хатчінсон пояснює, звідки в нього такі відчуття.

Пол Хатчінсон: З 2014-го року я якось почав відчувати Україну як мій дім. Звісно, за певними ознаками мене і досі тут сприймають як іноземця, та й розмовляю я переважно англійською… Але на руках моїх – кров патріотів Небесної Сотні, і патріотів з Талаківки… Тому я вважаю себе патріотом, бо люблю Україну. Я почав регулярно їздити до України задовго до 2013-2014. Але то були туристичні подорожі країною, а також – допомога притулку тварин у Києві. Так я познайомився з Тамарою Тарнавською, організаторкою того притулку – задовго до Майдану. А у січні 2014-го я почав допомагати шпиталю на Майдані, привозячи медичне обладнання і роблячи все, що тільки міг.

А що, в американського пілота Пола Хатчінсона є медична кваліфікація?

Пол Хатчінсон: Певну медичну кваліфікацію я маю. Але, враховуючи мовні відмінності, мене дуже небезпечно залучати до надання медичної допомоги, бо там потрібно мати досконалі комунікаційні здатності, щоб іншим пояснити, що потрібно робити. Тому я тримався подалі від надання безпосередньої медичної допомоги. Але що міг робити для забезпечення медичної допомоги – те й робив. Наприклад, купував обладнання, розвозив його по медичних постах на лінії конфлікту. Я бачив ту частину Майдана, якої не бачили багато людей. Я бачив те, що називаю російським боком Майдану, – владний бік Майдану. У автах «швидкої допомоги» ми могли переїздити з одного боку Майдану на інший. От вдягли мене у червоне медичне вбрання – і бігав я по обидва боки з медичним устаткуванням. Отож, бачив ситуацію з обох боків.

Що ж змушує добре забезпечену людину, зі своїми здобутками у США, так співчувати Україні і брати активну участь у тому, що відбувається на іншому кінці світу?

Пол Хатчінсон: Частково тут ідеться про віддачу. Сподіваюсь – якщо я у чомусь згрішив, гріхи будуть спокутуванні. Але головне, що задовго до 2014 року я закохався в Україну. Пригадую, сидів я вдома у ті дні, коли мала бути підписана угода про асоціацію України та Євросоюзу, а її не підписали, і у ту мить я зрозумів: я поїду в Україну. І одразу після Різдва я поїхав. От до цього спричинилися багато років спостереження за подіями в Україні, за справами з асоціацією, з Януковичем… Я просто ступив на певний шлях – і пішов тим шляхом.

Американців часто вважають людьми, яким байдуже до решти світу, якщо тільки їм не скажуть зацікавитись. Чи Пол Хатчінсон такий не схожий на стереотипного американця – чи ми не праві у своїх стереотипних уявленнях?

Пол Хатчінсон: Певно, це залежить від місця у Сполучених Штатах, від того, з якими людьми ви маєте справу. До того ж, у Сполучених Штатах велика діаспора. Особливо недaлеко від місця, де я живу. Двійко годин автом до Сакраменто – і ось вам же чимало діаспорян. І коли я у Штатах, я працюю з кількома групами у Сакраменто. Є чимало американців, які підтримують Україну, але багато в чому стереотипи відповідають дійсності. Пересічні американці не дуже поінформовані про світову політику, ба й про політику у самих Сполучених Штатах.

Якщо триватиме дух Майдану, якщо він зростатиме, то люди у цілій країні братимуть участь у відсічі агресії, а не споглядатимуть з вікна, як це роблять збройні сили. Гадаю, потрібна участь усіх без винятку

Яке запитання ставлять Полу Хатчінсону найчастіше в Україні і яке у США, коли він приїздить туди з України?

Пол Хатчінсон: В Україні мене запитують, навіщо приїхав, що тут роблю, і ставляться тут до мене і моєї діяльності більшістю позитивно. У Сполучених Штатах є  люди, які не розуміють, навіщо я їжджу до України, бо вони не розуміють, що відбувається у світі, не розуміють суть відносин між Україною і Росією, ані її історії. Багато хто з таких людей просто пропускає таку інформацію повз увагу.

Американець Пол Хатчінсон пригадує історію, яка найбільше його вразила в Україні. Це сталося на фронті.

Пол Хатчінсон: Пригадується український вояк, якому снайпер поцілив у голову. Ми були командою, яка відповідала за допомогу йому і за довезення його до шпиталю у Маріуполі. Я щасливий, що той вояк вижив і що я до того причетний. Хоча… заслуга в цьому цілком – українських парамедиків і лікарів. Вони працювали просто фантастично. А я – що я? У першу годину після поранення найголовніше – довезти поранених туди, де їм може бути надана медична допомога вищого рівня, ніж на полі бою. Ну от, я можу сказати, що ми довезли пораненого до такої допомоги якнайшвидше. А шляхи і умови для кермування машиною від Талаківки до шпиталю в Маріуполі не прості…

Пол Хатчінсон розмірковує над тим, як українці можуть сприяти швидшому закінченню війни.

Пол Хатчінсон: На початку було багато волонтерської допомоги. Якщо така допомога триватиме на максимальному рівні, а влада розбудовуватиме військову потугу – оце буде те, що треба. Допомога з-поза кордону важлива, як і пошук такої допомоги, але найважливіше – дух і енергія, які українці вкладають у боротьбу. Бо якщо триватиме дух Майдану, якщо він зростатиме, то люди у цілій країні братимуть участь у відсічі агресії, а не споглядатимуть з вікна, як це роблять збройні сили. Гадаю, потрібна участь усіх без винятку.

Допомагаючи людям у прифронтовій зоні, Пол Хатчінсон досі допомагає і тваринам, яких утримують у притулку, що його очолює Тамара Тарнавська.

Пол Хатчінсон: Я така майстрова людина, багато чого вмію у різноманітних ремеслах. Тож і тваринам у притулку намагаюсь допомогти якомога більше. Це не просто, адже у притулку більше тисячі собак, сотні котів… Тож я заохочую і інших поїхати до притулку у Пирогові і самим побачити, чим можна допомогти.

Європейська підтримка України нині такого рівня, що Україна вже пройшла точку неповернення – і попереду світле майбутнє.

Пілоти, після того, як проведуть у повітрі певну кількість годин, зобов’язані відпочивати. Їх не допустять до керма літака без достатньо тривалої паузи. Пол Хатчінсон – про те, як минають його паузи для відпочинку.

Пол Хатчінсон: Мої діти допомагають мені стежити за співвідношенням активності і відпочинку – і саме вони забезпечують мені принаймні двічі на рік періоди відпочинку. Син мешкає на західному узбережжі США, а дочка – на східному. Принаймні двічі на рік ми усі збираємось. Подумували і про те, щоби такі зустрічі відбувались десь посередині Сполучених Штатів. От я лише вчора повернувся в Україну з тритижневого перебування у США. Десять днів ми провели у штаті Аляска – просто дивовижно гарно, навіть змалювати важко. Отже, діти дбають про мій відпочинок і, фігурально кажучи, змушують певний час побути на землі між польотами.

Пол Хатчінсон знаходить і спільне між Сполученими Штатами та Україною. От про деякі природні ознаки, наприклад.

Пол Хатчінсон: Багато чим Україна нагадує мені деякі місцевості Середнього Заходу США. Штат Міссурі, наприклад, де розлого течуть річки, де снігові зими, де гарячі вологі літа… І, знаєте, в Україні така розкішна зелена рослинність – ну точно нагадує центральну частину Міссурі. А коли я на Чорноморському узбережжі, іноді воно нагадує мені узбережжя Каліфорнії. А ще кілька років тому я був у Криму – і гори над морем теж нагадали мені Каліфорнію.

І наприкінці розмови з американським пілотом Полом Хатчінсоном, який від 2013 року допомагає українцям гуманітарно, про точку неповернення для України – він, як льотчик, має добре вміти визначити такий пункт, коли зворотного шляху вже немає.

Пол Хатчінсон: Гадаю, точка неповернення пройдена Україною у 2015-2016 роках. Хоча, звісно, може бути і інакше – щодо часу. Але, зокрема, європейська підтримка України нині такого рівня, що Україна вже пройшла точку неповернення – і попереду світле майбутнє.

Поділитися

Може бути цікаво

Чому Україна має боротися за суб’єктність кримських татар

Чому Україна має боротися за суб’єктність кримських татар

Як Білорусь мілітаризує українських дітей та стирає їхню ідентичність

Як Білорусь мілітаризує українських дітей та стирає їхню ідентичність